Розбилась

Зранку розбила дзеркало.

Не помітила і

Шкіру вдягла навиворіт.

Стою тепер, голою, коло твоїх воріт,

Усміхаюсь весело,

Поправляю в волоссі скло

Від розбитого відображення.

Від мене розбитої,

неуважної,

Бо тепер ці скельця —

Єдині мої прикраси.

Я чекатиму на терасі.

Пальцем притисну дзвінок,

Наче яремну впадинку між ключицями,

Нецілованими.

Ще крок

І торкатимусь вилиць,

Обиратиму між криницями

Синіх зіниць

В якій з них мені тонути?

Якою із рук наважишся розіпнути

Мої оголені нерви в своєму ліжку?

Там, за дверима

Чути як ти зітхнув.

І тиша.