Натхнення

Ледь помітні гіганти-хмаринки зазирають крізь жалюзі,

Розмовляють гуртом і машини про мандрівки далекі свої,

Заспівають мухи на вікнах засмагаючи в променях сонця,

і така собі тиша та тиша, таємнича мов ложа масонська.

Вже зів'яли спогади квітів про замучені м'язами туги,

й розлилася чарівна, спокійна, непримітна серпнева нуга,

Тільки в казці електричного кола на ділянці немає напруги

Тільки чари линуть повсюди та гілки свої простяга.

Та мені до вподоби ця тиша, до вподоби коли вже нема...

вже немає потреби спішити

тільки текст,

тільки я,

й тишина.

Ось така вже доросла й серйозна

та дитина з мільярдами мрій

ексцентрична, а часом курйозна,

та не я, а натхнення в мені.