Яблуко

Гляньте!

Дівчина задихається!

Застигла навколішки, скута

Приступом кашлю.

Руками стискає шию

Тамує біль, гіркіший

за стукіт

Перших комочків глини

об тісняву домовини

молодшого сина. Так,

Безумовно винна,

Неприпустимо беззахисна

І свавільна.

Дайте вина,

Відчай гіркий запити!

Спокутувати спокусу!

В грудях залізо колеться

Терпкою отрутою

Надто звабливого змія.

"Боже, я..

..не ...    ....тіла..."

Крізь плач виривається.

І знов до землі нахилиться,

Весняно-гарна, знесилена,

Знавісніла, не в силах

Встати, чи ворухнутися.

Він поводить всевидячим оком,

І жодним м'язом не рухає.

Не робить жодного кроку.

Може змилується, по спині постукає

І виб'є те кляте яблуко

З осиплого горла?

Сильну руку подасть?

Пробачить? Якби то..

Так не вийде повчальна повість

Про пристрасть і неповагу.

Трохи більше про перше,

Так цікавіше для юних читачок

Дитячої першої біблії.

Єва стискає в долоні яблуко,

Секунду назад медове, солодко-звабливе.

М'якоть лілейно-біла

Тепер повна гнилі і непокори

До вищого.

Вибачте.

До ВсеВишнього.

До світлого

НеСпасителя.

Врешті нутро стискаючи,

Викашлює перший гріх

Шматками тендітних яблучних нутрощів,

Обвитих гіркою слиною,

Разом зі сліпою вірою.

Щоб навік лишитись чиєюсь першою

Для єдиного

І навіки винною

Для усіх.