Влов

Я́к би там хто не писав слóва “Безодня”,

М’яко, чи трохи віддалено від реальності, -

То все обман,

Чари,

Аби справжність не докучала.

Крива філософії страху.

Ми ж не такі. В нас то на́скрізь зашкварно.

Поки блукала причалом в чиємусь сні

Так вже запахло браком

Білоокої мли,

Що винні вже мали б розбігтися кожен зі скелі.

Я ще не вмерла

Кажу я собі під каруселі спекотним дахом.

Око в дірі. Ще не доїла страви.

Хто цілував колодки́ на безмежному тілі тривоги, той бачив любов -

Диво крізь пекло

Та не зникай в глибині,

Може, ти й Стертий,

Може, й не жив, і, що не день, ти

Безодні торкаєшся крил,

Так марно відверто аби здерти влов.

Просто, без слів. Поглядом кулуарним.