Оксамитова осінь Карпат

Осінь в цей край заходить дуже тихо-красиво.

Зігріває душу кольоровим листям в перехрестях дощу,

Шипінням річок, шепотом трав наповнює крила,

Та повітрям свободи віддає всю себе досхочу.

Гори вражають своєю міццю й оксамитом.

Засинають у хмарах... Полонинами душу рвуть.

Десь там бродять вітри... Тягне у незвичайний простір магнітом.

Величезні смереки линуть до неба... І розумієш: "ти зараз ТУТ!"

Природа ніби говорить цьому світу: "люби й згадуй!"

Цей дивовижний край поринає у серце осіннім теплом.

Водограй водоспадів диво казкове нагадує

В сонячних променях ніби створених чаклуном.

І закохуєшся в ці зірки й бездоганні гори,

Мальовничу красу блакитного неба, його глибину,

У тумани молочні, у воду живу й в осінні ліси неозорі.

...Та здається ніби потрапив у нескінченний сон наяву...

~14•09•2017~