Ця осінь впаде під ноги рожевим гроном...

Потрісканим в вільгості вересня виноградом.

І станеться жовтень прадавнім отим законом,

І станеться слово шумливим пожовклим садом.

І станеться діло, і зміями ляжуть лози,

Сплетуться тілами з сиренним тривожним гулом.

І пройдуть над нами ракети і пізні грози.

І прийде спокута за прісно і за минуле.

І прийде, вплететься дощами сирими в коси,

Зашепче на вушко спокусу сліпців та дурнів,

І зорі впадуть снарядами у покоси,

І шпальти газетні розвіють останній сумнів,

Що можна не чути, не бачити, відболіти,

Що можна закрити очі і якось буде…

Ця осінь впаде під ноги і стане світом.

Скривавленим світом, розстріляним просто в груди.

Минулорічне. Досі не можу зрозуміти, подобається він мені чи ні, але, певно, залишитися в столі таки не заслуговує.

Фото на обкладинці — Eriks Abzinovs