Фортеця сумління

Безмежності свідомості немає краю.

Перед очима знову виникає лабіринт,

Притаманної мені природженої кари

Губитись в помислах майбутніх днів.

Керований благим бажанням до спокути

Утрачених можливостей, будую плани

До розкриття глибин незвіданого духу,

Пізнати міць емоцій первозданних.

Заради невловимої душевної відради,

Блукаю залами фортеці сумління,

Руйную наглухо закриті брами,

Породжену в'язкими сумнівами тліні.

Розриваючи цупкі зв'язки з минулим

Вертаю поступово панування волі

Над плином існування, ламаю мури,

Що блокували стежку долі виняткову.