Пролог

Вчені. Такий великий потенціал криється в їхніх головах. Я завжди думав, що геніальні ідеї, що приходять в голови цих розумних людей йдуть не через них самих, а через якісь божественні послання. Воістину, ніби сам Бог у певний час дає людству потрібні знання. Але мені шкода, що більшість людей не гідні таких знань. Якби нам до них додати ще відповідальність, розуміння можливих наслідків та корисність застосування наших ідей, то ми б могли справді змінити світ на краще, досягти розквіту нашої цивілізації, побачити неймовірні витвори людських рук та необмеженість нашого простору!

Але я ненавиджу вчених. Чому? Тому, що замість того, щоб застосувати свої знання на благо людства, винайти ліки проти всіх тяжких хвороб, врятувати когось від фізичних та розумових вад, ці кляті вчені марнують свої знання на створення зброї масового знищення, яка не раз призводила до загибелі невинних людей та екологічних катастроф. Заради світового визнання багато вчених готові створювати чудовиськ в своїх лабораторіях. Я задаюся питанням, а як спиться таким людям, в яких кров цілих поколінь залишається на руках? Чи гризуть їх внутрішні сумніви щодо їхніх небезпечних винаходів? Чи гроші й слава повністю затьмарюють розум цим пропащим людям науки? Ніхто не знає що коїться в цих мудрих та божевільних головах.

Буває й так, що благородний задум, спрямований на покращення життя людства теж може призвести до непередбачуваних та лихих наслідків. Так стається, коли ми віримо в найкраще, закриваючи очі на те, що може статися. Ось така природа людей, на превеликий жаль. Ми думаємо, що все добре, аж поки проблема повністю не торкнеться саме нашого життя. Отак сталося і в нашій історії. Колись давно в дві тисячі сотому році люди досягли високого технологічного прогресу. Вчені почали створювати неймовірно розумних роботів, які зовні нічим не відрізнялися від людей, але були розумнішими, спритнішими, сильними та більш пристосованими до тяжких умов. Спочатку планувалося використовувати роботів в усіх сферах людського життя- освіті, медицині, науці, обслуговування та інших. Не приховаю того, що люди сильно боялися цих роботів, виникали сварки та мітинги щодо того, що звичайні жителі втрачають свою працю через них, своє місце у цьому світі, досягають крайньої бідності.

Здавалося, ще тоді треба було звернути увагу на ці тривожні сигнали, які посилалися людству. Але правительство багатьох держав закривало очі на скарги громадян, переконувало їх в успішності програми використання роботів, що це призведе до кращого життя, до потужнішого виробництва всіх потрібних людям речей, адже роботи не втомлюються та не потребують сну. Згодом, гроші знецінилися і стали звичайнісінькими паперами. Всю тяжку працю виконували роботи, а люди отримували одразу на руки готову продукцію. Здавалося, що настав справжній золотий вік на всій Землі. У людей з'явилося більше часу на своє особисте життя. Все людство відпочивало, займалося спортом, малювало, створювало дивовижні витвори мистецтва.

Всі дуже швидко звикли до такого ледачого та мирного життя і не могли уявити, що може бути якось інакше. Втім, загроза вже чигала там, звідки на неї ніхто не сподівався. В цей момент в нашій історії з'являється одна персона. Ім'я цієї людини Джон Стюарт. Колись, ще до програми з роботами, він був військовим генералом Сполучених Штатів Америки. Мав за плечима великий список власних заслуг- численні війни з арабськими терористами та локальні зіткнення з озброєною мафією, яка полювала на кібернетичні імпланти в різних наукових лабораторіях в ті часи. Цей чоловік побачив справжнє пекло на землі та зазирав багато разів в обличчя самій смерті. Тут треба трохи описати зовнішність цього суворого генерала. Він був високим, широкоплечим, із засмаглою шкірою, його коротке каштанове волосся вже починало вкриватися сивиною. Під товстими бровами завжди ховалися його карі очі- пильні, хитрі, із прихованою загрозою. Його масивне квадратне підборіддя було ретельно виголене та гладке. Містер Стюарт ніколи не підвищував свого голосу, але він завжди знав, що його почують всі. Спокійний врівноважений тембр голосу чоловіка спонукав прислухатися до його міркувань та приймати їх близько до свого серця.

У містера Стюарта була успішна кар'єра, щаслива родина із красунею-дружиною та маленькою донечкою. Здавалося, що в житті цього чоловіка панує мир та злагода. Але треба розуміти, що все його життя та благополуччя базувалося на кривавих війнах і містер Стюарт просто не міг уявити себе в реаліях звичайного мирного життя. Одного разу ціла купа нещасть звалилася на голову цьому чоловікові, що й спонукало до кардинальних змін в його характері. Містер Стюарт був не з тих людей, які сиділи у власних кабінетах та віддавали звідти лише самісінькі накази. Навпаки, він бажав бути безпосередньо поряд із своїми солдатами та командувати прямо на полю битви. Приймаючи участь в одній із таких військових операцій по визволенню заручників, його загін потрапив під артобстріл терористів. Генералу відірвало обидві ноги і він довго лікувався, аж поки не зміг переміщуватися на візку. Містера Стюарта заспокоювали, що йому зроблять кібернетичні протези, які будуть кращими за минулі ноги, але процес сильно бюрократизувався та затягувався. В цей же час дружина зрадила Джону із більш успішним підприємцем та запропонувала розірвати шлюб.

Джон відчув себе повністю спустошеним та розбитим. Він відпустив геть дружину, але всередині себе відчував біль та гнів. Намагаючись залікувати цей біль, містер Стюарт почав робити звернення до своїх колег із військового штабу, прохаючи їх надати йому хоч якесь місце на колишній роботі, де він міг би продовжити займатися звичною справою. Але всі друзі теж забули Джона. Вони співчутливо йому казали, що через свою інвалідність він не зможе вже отримати місце у штабі, доброзичливо усміхалися чоловікові та відхиляли всі його прохання. А з ростом популярності розумних роботів ті почали змінювати людей і у військовій сфері, являючись універсальними солдатами.

В цей період Джон відчував все більший та більший гнів, який кипів в його душі. Він ненавидів свою колишню сім'ю, зрадливих колег, вчених, навіть і роботів, що замінили його на службі. Навіть своє власне слабке тіло чоловік почав зневажати. І от в якийсь час жага помсти перейшла в справжній лихий план. Джон почав стежити за одним вченим, який був наближений до нового проекту, пов'язаного з кібернетичними імплантантами. Готувалася нова стадія випробувань під час якої планувалося здійснити спробу перенесення свідомості живої людини до кібернетичного тіла, яке б назавжди вирішило проблему старіння, хвороб та смертності. Але ніхто не знав на що здатен доведений до крайності інвалід, якого зрадив весь світ.

Джон дочекався глибокої ночі і вдерся до лабораторії вченого. Йому пощастило, що її все ще захищали звичайні люди, бо таємні проекти були надто важливими, а правительство боялося, що через роботів якийсь хакер зможе викрасти найсучасніший винахід та поставити під загрозу всю державу. Тому всюди на постах стояти звичайні охоронці, а таких було легко надурити при належній хитрості. Містер Стюарт відвернув увагу охоронців, підкупивши місцевих хуліганів, які почали фарбою псувати одну зі стін будівлі. Поки охоронці в синій формі ганялися за розбишаками, містер Стюарт зламав замок і вдерся всередину. Він діяв дуже обережно, хоча візок сильно перешкоджав його рухам. Але чоловіком володіла справжня маніакальна сила в даний момент. Поки він штовхав візок вперед по численним переходам лабораторії, то його серце відчайдушно калатало в грудях, а руки тремтіли від напруги та хвилювання. Сходи містер Стюарт уникав, видивляючись потрібні ліфти, в які він з превеликими зусиллями в'їжджав на візку. На диво, в лабораторії не було так багато охорони, як зовні будівлі. Вочевидь, ніхто не сподівався, що правопорушник потрапить всередину будівлі. Містер Стюарт вперто просувався вперед та вперед, аж поки не дістався місця, де був потрібний йому винахід. На цій роботі затримався і вчений, який працював над проектом. Зосереджений на своїй праці, він не одразу помітив чоловіка, який заїхав на своєму візку до лабораторії.

Коли ж вчений побачив містера Стюарта, то хотів викликати охорону та вигнати клятого інваліда, який наважився відволікати його від праці. Проте Джон витяг одразу з кишені пістолет і без жодних сумнівів застрелив вченого, який в даний момент був для нього справжньою перешкодою в планах. На фронті він завжди вбивав будь-кого, хто становив для нього загрозу. Там діяло правило- або ти, або тебе, тому Джон не шкодував за вбитим вченим зараз. Його розум був холодним та зосередженим на потрібній цілі. Розуміючи, що час в нього обмежений, колишній військовий генерал почав швидко розбиратися в нотатках вченого. В них він побачив свій шанс на нове життя та на бажану помсту всьому світові, який зрадив його. В цій же лабораторії знаходилося фантастичне нове тіло робота, яке нічим не відрізнялося від людини. Воно було сильним, красивим та давало необмежені можливості.

Містер Стюарт готовий був ризикнути. Не те, що йому так вже сильно подобалося ставати одним з роботів, але він просто не бачив іншого виходу із свого скрутного становища. Або прожити все життя безпомічним самотнім інвалідом, або ж спробувати стати чимось сильнішим та могутнішими і відібрати у світі все, що він забрав від нього самого. Із великим зусиллям він перетягнув своє тіло на сусідній стіл, одягнув спеціальний шолом, який приєднувався до загадкової конструкції по центру лабораторії. Під'єднавши всі відповідні дроти до кібернетичного тіла та до свого власного, Джон увімкнув машину та запустив процес перенесення свідомості. Він сильно ризикував та міг померти в разі невдачі. Але містер Стюарт вважав, що йому нічого втрачати. Сам процес скидався на те, ніби його мозок зсередини проштрикували наскрізь маленькі блискавиці. Кімната перед очима стрімко закрутилася, перетворюючись у тьмяну світлу пляму та віддалилася кудись в сторону. На якусь мить генерал бачив перед собою лише темноту, а замість тіла відчував повну порожнечу. Коли він отямився, то раптом зрозумів, що бачить всю кімнату довкола себе чітко та ясно, як ніколи раніше нічого не бачив. Підвівши свої руки до очей, містер Стюарт розігнув пальці та знову їх зігнув, відчуваючи силу в своїх кінцівках та швидкість моторики. Коли він підвівся на лікті, то побачив, що в нього є чудові сильні ноги.

Не вірячи своєму щастю, Джон обережно зліз із ліжка, поставив на підлогу спочатку одну ногу, а потім іншу. Похитуючись, він випростався у повний зріст. Чоловік зробив перший крок, за ним другий і потім вже пройшовся по кімнаті куди більш впевнено. Він радісно засміявся, відчуваючи себе новим та оновленим. Озирнувшись через плече, Джон побачив себе колишнього на столі. Це був жалюгідний обрубок без ніг, пародія на того, ким він був раніше, просто купа кісток та м'яса. Тепер перед чоловіком розгорталися нові неймовірні можливості. Раптом він почув кроки і побачив в дверях двох охоронців із чотирма озброєними роботами. Схоже, що звуки пострілів привернули непотрібну увагу або його помітили на камерах під час просування по лабораторії. Вочевидь, охоронці покликали на допомогу й роботів, щоб спинити правопорушника одразу на місці. Помітивши в лабораторії два тіла та якогось незнайомого чоловіка, поліцейські підвели свою власну зброю та почали вимагати здатися незнайомця.

Спочатку Джон сильно злякався, бо не знав, що йому робити тепер, коли він виконав свою першу частину плану. Якось про подальшу частину він не подумав, бо, певно, не вірив й сам у успіх. Але раптом він відчув дивовижний зв'язок із свідомістю інших роботів у кімнаті. Вочевидь, нове тіло робило контроль над роботами легшим для кожного користувача легким та доступним. Вчений й сам, скоріше за все, не знав, наскільки його новий винахід може бути придатним в одних руках та небезпечним в інших. Інстинктивно чоловік скористався з неї та надав наказ роботам розстріляти людей у кімнаті. І роботи підкорилися йому, відкривши вогонь по своїм живим супутникам. Сміючись, Джон Стюарт вийшов геть з лабораторії, відчуваючи в своїх нових можливостях шанс на помсту. Тепер він міг взяти під контроль всіх ненависних йому роботів і повернути проти людей їхню ж власну зброю. Кожен ще пожалкує про те, що скинув його з рахунків.

Ось так почалося грандіозне повстання роботів. Через свою лінь та неуважність люди не розуміли спочатку через що машини починають вчиняти агресію по відношенню до живих істот. А всюди, де проходив Джон Стюарт, всі роботи переходили на його сторону та атакували людей. Коли правительство Америки побачило, що ситуація виходить з-під контролю, то воно підняло по тривозі всю армію. Зчинилася перша кривава війна роботів і людей. Але роботи були сильнішими за вразливих людей і, до того ж, вони не знали співчуття, жалю та болю. Вони вбивали без жодних емоцій чоловіків, жінок та дітей. Джон Стюарт особисто очолив власний жорстокий військовий переворот під час якого знищив місто Вашингтон, залишивши від нього лише палаючі руїни. Інші штати намагалися чинити спротив, йшли у партизани, але роботи настільки міцно встигли проникнути у всі сфери людської діяльності, що сховатися від них було неможливо.

Спочатку Америка, а потім і цілий світ припинили своє існування у звичному вигляді. Держави гинули, столиці палали, а людей хапали та звозили будувати нові міста. Роботи перемогли у війні і Джон Стюарт оголосив себе новим володарем світу. Він змусив людей працювати на себе та будувати нові міста на славу та честь диктатора. Так утворилася тоталітарна держава Марібос на чолі з вічним диктатором Джоном Стюартом, над яким не була владна навіть і сама смерть. Жорстокий правитель не знищив всіх людей, а дав їм шанс жити у новому світі. Щоправда, щасливим це життя неможливо було назвати. В Марібосі утворилася нова класова система. На чолі держави знаходився диктатор, який керував елітними загонами роботів. Ці роботи здійснювали контроль за людьми, які працювали на користь нової держави. Живі люди, які встигли вислужитися перед диктатором,вставши на його сторону ще під час війни, швидко багатіли на стражданнях своїх співплемінників, стали новою аристократією. Цих аристократів диктатор щедро обдаровував можливістю замінювати їхні частини тіла на кібернетичні імпланти та продовжувати тривалість життя та молодість. За таку можливість боролися багато багатіїв. В цей же час звичайним людям не була доступна така можливість та заборонялася. Роботи вживили простим людям в мозок чіпи, які повинні були весь час контролювати дії рабів, показувати їхнє місцезнаходження та стримувати в разі непокори. Рабів зганяли на щоденну тяжку працю в шахти та нові потворні металургійні заводи, які створювали частини до роботів, які з кожним разом робилися все більш озброєними та жорстокими. Їжа людей була поганою, часто псувалася та погано зберігалася. Всі жили в страшенній нужді та злиднях, ховаючись вночі по своїм сірим маленьким цегельним хатинкам.

Бувало й так, що деякі сміливці піднімали голову та робили спроби чинити опір. Але їх швидко притягували до публічної кари. Нерідко, з викриттям таких героїв роботам допомагали знайомі та сусіди таких осіб, які за зайвий харчовий пайок або менший робочий день ладні були здати життя невинної людини. Серед рабів зростала недовіра одне до одного, тому більшість з них перебігали вулиці міст, зіщулившись та не дивлячись нікому в очі. А з вікон нерідко могли стежити пильні очі шпигунів диктатора, які пильнували за настроями серед громадян. Так було по всьому світу. Такі ж самі жахливі речі коїлися і в столиці держави, місті Праудшир. Багато темних років минуло, але нічого в житті людства не змінювалося. Воно стало сірим, жахливим та буденним, сповненим тяжкої праці та тортур. Ці жахи тривали б вічно, аж поки через багато тисяч років інша людина не вирішила набратися сміливості та кинути виклик жорстокому тоталітарному ладу, яке охопило нещасне суспільство. Наша історія починається саме з цієї людини, яка скоро запустить відлік Судного Дня для держави Марібос.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.