Вона тихо приходить до мене

Вона тихо приходить до мене, каже, втомилася.

Що варила зілля, шила весільне плаття,

Фарбувала усе рудим, з вітром заручилася.

Вмирала, як Жанна Д'арк, прирікаючи себе на багаття.

Говорить, що тепер буде жити зі мною,

Що зрослися ми з нею гіллям/корінням,

Що огорне турботою, як паук павутиною

Та зігріє, осіннього сонця, промінням.

Каже, що з нею перейдемо пекло пекуче,

Що знайдемо, нарешті, свій загублений дім.

Розшифрує Шопена, згадавши про неминуче,

Поживу трохи з нею, а потім тобі розповім.