Іскра

Я хочу далі йти, але не можу.

Знов наткнусь на критику ворожу.

Вже сил немає, бачу вдалині

Чи то щось магічне, посміхається мені.

Чи насміхається із мене та всіх спроб,

Невже й мені час долучитись до нероб.

Цей вогник яскравий, наближається квапливо.

Я в ступорі дивлюсь, це якесь диво.

Тепліший він за все що я колись відчула,

Пройшла секунда й іскра спалахнула.

Знов тепло відчула я, зовсім поруч це маля.

Близько не наближається, Під ліжком ховається.

Як його позвати? Не уявляю.

Зацікавлений погляд я йому кидаю.

Боїться він, чи то тремчу я,

Це створіння, якесь невідання.

Він весь горить, чи то вона..

Граційна, блискуча мов корона.

Маленькі ніжки має, які кудись ховає.

В ручках щось тримає, туди сюди гойдає.

Повільно, з осторогою наближається,

Від мене вже не ховається.

Сижу як статуя нерухомо,

Все відбувається напівсвідомо.

Вона так близько, зовсім поруч.

Кидає виріб зроблений нашвидкоруч.

Я його тихенько пальчиком підіймаю,

З ніжністю на шию собі одягаю.

Укліном голови подяку відправляю,

Отримане натхнення на аркуш направляю.

Пишу я без зупину, що ручка аж димить.

Чи то нова подруга завзято так штормить