Чотирнадцять

В чотирнадцять здавалося:

ось іще один рік і скоро це все закінчиться.

Припиниться школа з тупими правилами,

плакáти з коряво-щасливими личками

знімуть зі стін коридорів,

фарбованих у нудотний зелений колір.

Вже не доведеться читати вголос,

знати правила поведінки в симуляції справжнього світу

І за кожен непевний крок до дорослості,

врешті припинять ліпити оцінки червоним вироком, називаючи це освітою.

Господи боже, як сильно хочеться літа!

А воно не приходить.

Ні слідом за атестатом,

ні після пляшки міцного пійла,

що купили зібравши решту в шкільній столовці.

Кольоровими олівцями намальоване штучне сонце

на блокноті з крутими планами на майбутнє.

Воно ж у нас буде? Та мусить бути.

Інакше навіщо ці всі тиради.

Не можеш ти стати двíрником —

переможець міської олімпіади

з почесним дипломом Яцика,

з жовтою грамотою

за особливі досягнення

та співпрацю зі шкільною адміністрацією.

А зима все ніяк не закінчується,

Ні за рік, ні за двадцять.