Чорно-білі стражі

Істоти, народжені в темряві світу,

Постали вони з протилежностей двох,

Бо бачили морок і спалахи світла —

У них об’єднались Дажбог й Чорнобог.

Палючого сяйва вони не бояться —

Харчуються ним у сакральній пітьмі,

У ньому зростали, немов у багатті,

Та віє від них крижаний буревій.

Бездушні очиська на чорних обличчях,

Біліють лиш склери і їхнє нутро.

Довкола туман сліпозорий імлиться —

Ховає присутність блідим полотном.

Сторожу несуть десь між світлим і темним,

Де ніч дотикається з денним єством,

А кігтем холодним, мов крига студена

Черпають з підземних джерел людську кров.

Де ступлять потвори — емоції щезнуть:

І смуток, і радість полинуть до них.

Висмоктують душі, та мають потребу

Вертатись в міжсвіття безсмертних й живих.

Примарні створіння, міцніші за статуї,

Вони підкоряються давнім Богам.

Їм легше своє існування утратити,

Ніж смертних пустити у свій святий храм.

Не шкодять їм стріли і леза прегострі,

А тільки той меч, що скували Боги —

Темніший від ночі, пекучий, як сонце,

Удариш ним стража — й нема голови.

Та той, хто зуміє здолати всіх стражів,

Посміє ввірватись у храм між світів,

Застрягне назавжди між яв’ю і страхом,

Пізнає суть правди у вічності снів.

(Листопад 2023 р.)