Бажане

Я за народженням — проста собі людина,

Але в життя ввійшов незвичний кавалер,

Додав у сіру повсякденність краплю дива:

Відтоді біг мого буття навік завмер.

Однак за вигоду доводиться платити:

Нестримна спрага вихолоджує нутро.

Аби не почуватися як в Антарктиді,

Повинна пити теплу чоловічу кров.

Одначе, остогидло паразитування,

І більш не тішать сила, вічність і краса.

Все кидала та обіцяла: "Це востаннє!"

В наступну ж мить я — проти волі! — йшла назад.

Та донеслася чутка про одну чаклунку.

Чи в Конотопі? А чи пóсеред Карпат?

Надія в мертвім серці забриніла лунко,

Тож я пішла крізь хуртовини й листопад...

Свій порятунок відшукала біля моря.

У білій мазанці. А побік — всохлий клен.

Чаклунка показала, як лозину морять.

І як звивають, щоби вийшов амулет.

Втім, річ, яку сплели мої незграбні пальці,

Стара закинула безжально у вогонь.

Кривавлять очі та шепочуть губи: "Зжалься!"

Вона лиш мовила байдуже: "Охолонь".

А потім ми чекали довго й нудно,

Зори́ли, як із берегом милується прибій...

Терпець урвався. По життю я — не марудна!

На стихлім попелищі у золі леткій

Я відшукала свій "кулон". Він став залізним!

І тої ж миті зникли чарівниця й дім,

Натомість в небі різко крикнув буревісник:

"Здійсниться бажане. Ти амулет надінь!"