Тепло кишень

Так запаморочується серце,

коли крýгом від тебе крутиться голова.

Вже не стіна, а покірлива м'ятна глина

і лиця на мені нема.

Торкалась травинкою тріщинок твоїх губ,

а тепер лечу, підхоплена вітром, по тротуарах.

Ніби слово злетіло і кулею увірвалось

у вуличну тишу, туман від самотніх труб,

осяявши силуети сріблястим світлом.

Неважливо чому нас навчали у різних вишах.

Речі стають прозоріші, сни — відвертіші,

коли темрява ділить колір на чорне й біле.

Найцінніше, що варто знати —

світ сьогодні в твоїй кишені,

з'єднався теплом долоні з моїми пальцями.

Як розгублене мишеня, що зимою шукало сонця.

Віриш? Я не боюсь кінця, бо просила натхнення і радію, що все збулося.

Тримаю цю мить за лікоть, тулю до серця,

Мій останній ковток повітря в закритій камері,

що по вінця наповниться мулом картонних днів

із першим промінням безжалісного світанку.

Наостанок лишивши спогад інеєм на волоссі

та маленьку паспортну фотокартку.