День 0. Неділя

Був звичайний собі вихідний день. Прокинувся я досить пізно від того, що гримнули вхідні двері. Ніка кудись пішла. Ще трохи повалявся. Голова страшенно боліла. Суботу я зустрічався зі своїми шкільними друзями. Ми сиділи довго в пивній, а потім ще вешталися порожніми вулицями, розкидаючи ногами жовте сухе листя та роблячи усілякі дурниці. Коли я зрештою виповз зі своєї кімнати від ранку не залишилось і сліду. На кухонному столі валявся папірець, на якому почерком сестри було нашкрябано:”Пішла дихати повітрям. Побачимося ввечері. Ніка.” Чесно кажучи, я планував одразу повернутися до гуртожитку. Але голова ще була наче в тумані. Потім згадалося, що я обіцяв батьку відремонтувати паркан. А вони повертаються за чотири дні. Остання можливість виконати обіцянку. Тож я взяв до купи волю та інструменти й години з дві чаклував над парканом. Задоволений виконаною працею та під дією сонця і повітря я повернувся до будинку. Пообідав. Потім ліг, як я вважав, “на хвилиночку ” на диван та заснув міцним сном. Прокинувся я десь о четвертій і продовжив змагання із лінощами цього разу роблячи домашнє завдання. День почав трансформуватися у вечір. Зробивши лише половину вправ я подумав,- “чи не час мені повертатися до гуртожитку?” Але Ніки все ще не було. Тоді я вперше за день спробував їй зателефонувати. Одноманітні гудки. Перший, другий... восьмий. Нічого. “Добре”,- подумав я і вирішив почекати ще. Я повечеряв. Дуже повільно, бо мені не хотілося повертатися до навчання. Після цього я з надмірною старанністю вимив пінною губкою посуд, а потім ще раз зателефонував сестрі. Вона знову не брала слухавку. Як мені було не прикро, довелося відкрити книгу з вправами. На вулиці стало зовсім темно. Їхати до гуртожитку вже не хотілося. “ Повернуся завтра вранці ”, - наївно думав я. Потім було зроблено ще декілька спроб дізнатися де Ніка. Тоді я ще не хвилювався. Перша тривога прийшла опівночі. Я додивився фільм. Вимкнув екран і опинився в порожньому будинку. Щось болісне торкнулося до мого серця. Якась тривога разом із темрявою огорнули мене у власній кімнаті. Це було так дивно й так нестерпно. На дворі ніч. Від Ніки жодного повідомлення. Спочатку я казав собі, що це молодість. Я і сам часто забував попередити про своє пізнє повернення чи не чув дзвінків. Але це щось інше. Вона була не така, відповідальніша, завжди думала про почуття інших. Я почав хвилюватися і щоб якось себе заспокоїти пішов у її кімнату. Давно я тут не затримувався так надовго. Я сів на ліжко й роздивлявся стіни обклеєні її замальовками з натури, якимись будівлями й абстрактними орнаментами. Це все було для мене новим. Останнім часом ми не багато спілкувалися, на жаль.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Марго Полі
19.03.2022 22:13
До частини "День 0. Неділя"
Вітаю. Читати легко, та таке враження, ніби ГГ -- то підліток. І весь текст написано простими словами, а от "трансформуватися" -- вилазе з с тексту через свою складність. І абзаців трохи бракує.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше