у снігопаді

у зморі місто спить в обіймах ночі.

спадає сніг у сяйві ліхтарів.

зітхання вітру в тиші цій як злочин,

коли усе у тиші білих снів.

у ночі цій утаєна знемога.

кружляє сніг у холоді мовчань,

які імлею білої тривоги

у спогадах закохань та кохань -

там суєта і сміх, шампанське, квіти.

там незбагненно дивний світ!

а тут - зима бліда, струпка, сухітна,

закута, скута в непрозорий лід...

але здаля лунають срібні сурми -

розгорнуті знамена шумних свят!

крихкі мережки кружають ажурні

та метушаться, шумно гомонять -

гукають казку (може, чародійство?...)

у втомі ночі та у тиші міст.

аж недарма бурхливий та іскристий

їх вільнодумний водевільний зміст.

свята вже поруч, ось вже, очі в очі... -

вже блискітки у тиші білих снів,

коли тривожно спить в обіймах ночі

у зморі місто в сяйві ліхтарів.