ЗАЧАРОВАНІ КНИГИ

Один шкарáдний Лиходій жадав заволодіти світом,

Однак не мав ні розуму, ні сил, аби здійснити мрію.

Що не робив — не рушить справа з місця. Тут йому б уздріти,

Що він ніхто і що ім'я його із попелом зотліє!

Та раптом Зло всесвітнє зринуло із вогняного пекла,

Дало отому Лиходію (задармá!) сувій прадавній

Із заклинанням, щоби мудрість світова навіки щезла.

Чотири місяці минуло поки виконав завдання.

З'явився результат за тиждень: непомітності серпанок

Заполонив старі рукописи та книги. На полицях,

Як і раніш, стоять собі в рядочок, вишукані, гарні,

Вони чекають спрагло читача: "Та де ж він забарився?!"

А люди споглядають на пусті полиці, пильні шафи,

Дивуючись місцям порожнім (наче й не настали злидні!),

Невдовзі вже й уваги не звертають, Лиходій ж лукавий

Лиш потирає руки: скоро визнають його величність!

Без настанов від предків Ratio тьмяніє, наче вівці

Ідуть покірні стежкою, котру обрав облудник лютий.

І ось: він — цар, підданні ж бо забули про народне віче.

Здається, вже ніколи їм не скинути кабальні пута!

І коїлась така біда, аж поки Лиходій не згинув.

Од старості. Він панував у царстві майже пів століття!

Страшне закляття звітрилось, коли остання і дрібна жарина

У поховальному вогні зчорніла, переставши тліти.

Сувій прадавній — зник! Най більше він не з'явиться ніколи!

Та все по колу: знов біда затягне у тенета людство.

Благаю, сину, зерна сій і зрощуй книжний колос!

Мо' він хоч цього разу вбереже від сліпоти і глупства?