15. Знову одна піз... балаканина, нічого цікавого

15

Крісбен. Нарешті настав час поговорити про географію. Отже:... Мені лінь. Колись, як буду мати, то скину карту. Скажу тільки, що це місто в одній з провідних країн континенту, що на півдні межує з землями орків. Недалеко, на південному сході знаходиться те узбережжя, куди мене прибило хвилями. Моя ж ріднесенька в н.а.ж. земелька знаходиться за кілька сотень миль на північний схід. Якось так.

Трохи відпочивши на свіжій, соковитій, пахучій, м'якенькій, зелененькій травичці, ми рушили до міста, поки не настала ніч. Я на всі 32 радів життю. На душі ніби метелики співали.

– То що робитимемо? – Запитав я, зробивши останній ковток божественного напою. – Я б може додому завітав. Але… Не знаю. Мені шось не так вже й сильно хочеться.

(Щооо? Негайно додому!!! Ти забув, що ми повинні зробити? Забув весь сенс нашого існування?

Якось це сумно звучить. Занадто багато честі для одного жирного покидька. Краще глянь вперед. Ти це місто бачиш? Там, напевно, живуть люди. Це ж наш шанс нарешті пожити нормально!

Неможливо жити нормально без унітазу, інтернету і інтернету на унітазі!

Ти не розумієш… Я супер прокачаний чітер з неймовірно жалюгідною спеціальністю. Це ж просто неминуче приведе до стандартних ісекайних історій. Ми ж мріяли про це все своє м.з.ж.

Не кажи такого! Я від сорому здохну!

Не варто соромитись себе.

Варто! Ще й як варто, коли я це ти! Аж не віриться, що ти просто все облишиш. Ми ж усе спланували! Спочатку змусимо барона місяць ссятись від страху. Будемо кожного дня навідуватись в гості і срати йому на голову. Будемо нейтралізовувати кожного, кого він покличе на допомогу і обов'язково простежимо, щоби він не наклав на себе руки. Потім будемо місяць бити його маленькою ложечкою, куди б він не пішов. Далі візьмемо під контроль його тіло і почнемо його ганьбити перед іншими. Потім пустимо в хід трохи гостріші предмети…

Досить! Ти знаєш, що подібна поведінка вважається протизаконною? Щоби насолоджуватися життям в соціумі, потрібно дотримуватись його правил.

Ти це серйозно? Ти справді залишиш того жирдяя живим?

Звісно ж ні. Але спішити нікуди. Краще спочатку обжитись, завести нових друзів, знайти цікаву роботу, створити гарем і так далі.

Обжитись? Тут? Ми ж хотіли вибратись! І схоже, що нарешті вималювався шанс.

Ти про той титул? Апостол 1/7… Ну його нахєр. Ми тільки за перший квест встигли в космосі побувати. В космосі, Карл. А там іще цілих шість секторів приз. І те, що це дозволить нам вибратись – тільки припущення. Я втомився… Я махав такі пріколи. Краще записатися в гільдію авантюристів і виконувати прості завдання по типу вбити дракона. І ще, щоб всі офігівали від того, який я крутий.

Це жалюгідно.

А мені насрати! Накрайняк вже краще цибулю вирощувати, як той рудий чувак.

Ти дибіл? Забув чим все дитинство займався? То я тобі нагадаю…

На на на на на на на на..!

Ти з шести років…

На на на на на на на на..!

Ідіот!!!

Мені насрати, що ти про це думаєш. Головне, що я нарешті почуваюсь щасливим.)

– Не так швидко. Ти ще повинен розказати командувачам ту всю хрінь, що вислухали ми. Якщо більше немає ніякої загрози від демонів, то можна спокійно жити далі. – Сказав мій друг Хос.

– Я вас прошу… Ніхто йому не повірить. Прийдеться справді до тієї відьми йти, але це вже без мене. – Відповіла моя подруга Едріка.

– То що? Може залишимо все, як є? – Запитав мій друг Ален Делон в короткому для свого зросту вбранні. – Зрештою, це не так вже й погано. Мабуть, вперше, за хто-зна скільки часу королівства перестали гризтись між собою і спільно працюють заради загального блага.

– Загальне благо… – В уяві промайнуло, як всі люди в пориві нестримного ентузіазму, взявшись за руки, штампують на заводах унітази, матраси, мікрохвильовки та навушники.

Чим блядь вони це мають робити, коли тримаються за руки?!

Меніііі наааасраааатиииии

Друг Грант несподівано зупинився. На нього ті слова теж справили враження. Він підвів на мене дивний погляд і зморщив лоба. Потім дістав свій меч і різко махнув ним над моєю головою. Два гострих кістлявих відростки звалилися з лоба.

– Краще тобі поки тримати язика за зубами. А там побачимо…

– Як скажеш. Мене, чесно кажучи, всі ці пригоди вже теж дістали. Хочу просто відпочити і провести приємний вечір.

Місто… як місто. Нічого такого, щоб сильно відрізняло його від інших середньовічнофентезійних міст. Але для мене це був майже рай. Люди… Тут живуть люди. Нормальні, середньовічнофентезійні люди, які не мріють мене зжерти. Вони ходять собі у своїх середньовічнофентезійних турботах, лише зрідка підводячи на тебе зацікавлений погляд. Ти не чекаєш, що будь-хто з них зараз накинеться на тебе. Це дивне відчуття, навіть не можу його виразити. Це слово таке… Геть його забув. Як же… Крутиться на язику. Спека? Ні… На літеру "Б", здається. Базека? Барсека?

Таких слів взагалі не існує, дибіл.

На на на на нааа наааа, я тебе не чуууююю, з башкою все в поряяядкууу Бепсека? Безлелека? Баклажан? Схоже, моє обличчя, тим часом, самовільно скорчило ідіотську міну, бо Грант чомусь з недоумкуватою посмішкою запитав, як я почуваюсь.

– Почуваюсь баклажан, дякую.

– Ем… Гаразд. Я знаю тут одне місце, де можна помитись, повечеряти і переночувати.

Клаааааас. Це ж класика! Ми обов'язково повинні зайти в таверну! В цю колиску середньовічнофентезійних бед ес моментів! Жду не дождусь! Мої 10/10 тяночки, я йду!!!

Дві години згодом

– Я шось в цьому житті не розумію… Чому до нас досі ніхто не доїбався? Я тут вже хрін його знає скільки часу картоплю жую, (не уявляю, як можна було приготувати її настільки хріново. Навіть мені не вдалося б.) а мені ніхто навіть слова поганого не сказав. Немає жодного гопніка, лише якісь дряхлі мужики по закутках. Тянок нема, не кажучи вже про тянок, котрих хтось ображає. Працює тут ось це от старе беззубе чувирло. – Я вказав пальцем на офіціантку, чи як там вони називаються у середньовічнофентезійній забігайлівці. – Так шей вся увага до нашої моделі турецьких трусів, а не до гг!.. Вибачте, міс, ви, безумовно, красиві в душі. (наголос на останній склад. Обов'язково) Пиво хрінове. Їдло хрінове. Вступитись нема за кого. Налякати когось аурою нема потреби. Нічого не відбувається. Де блін весь ваш ісекай?

– Я не розумію, тобі не подобається картопля? Вибач, але я не думаю, що тут можна замовити людського м'яса.

– Та ні, я не про те! Хоча… Стоп. Ех… Я заплутався.

Гаразд. Треба просто змиритись. Заспокоїтися і знайти собі тимчасове заняття, поки не з'явиться мій гарем. Це важливіше, ніж ті всілякі помсти і криваві фантазії. Я вищий за все це. Я тепер частина соціуму, а отже повинен відповідати його критеріям. Ніяких геноцидів, ніякого канібалізму, ніякого нуддизму і міжвидових відносин. А ще, треба декому поправити пику, бо дуже вже миловидна.

– Завтра зранку необхідно буде зайти в замок і відправити кілька повідомлень. Про те, що сталось, я гадаю, краще промовчати. Скажемо, що ми натрапили на групу орків і відступили аж сюди, бо нам відрізали всі інші шляхи. Також повідомимо твого дядька, що ти в безпеці. – Сказав кеп жриці.

– Блін… Не баклажан.

Аааахахп.

Стулися стулися стулися!

– Кеп, ну ти можеш хоч трохи розслабитись? Вічно ти такий курва серйозний. Ми з такої жопи вибрались, що навіть уявити важко. – Сказав Хос, повільно шось прожовуючи.

– Вибачте… Дурна звичка. Радий, що ми живі. Хоч дехто був дуже близьким до того, щоб реально здохнути. – Посміхнувся Грант.

– Таких ідіотів світ іще не бачив. – Буркнув Ріх.

– Ой ой ой… Ти ж моя принцеса. Тако дивлюсь на тебе, і шкодую, що кеп мене воскресив, їй-богу.

– Я теж. Він на тебе дибіла своє бажання потратив. Хоч міг свого брата знайти.

– А шо ж ти йому своє не позичив, а?

– Бо не встиг.

– Так спішив гарнюньою стати?

– Заткнись, придурок. Тобі цього не зрозуміти. Запитай он у жриці. Думаєш її би так любили і поважали, якби вона виглядала як я?

– Протестую! Справа не у зовнішності, а в моральних якостях! – Едрі.

– Так кажуть тільки такі тянки, як ти. Ріх правий. Я його чудово розумію. Але ну блін, це вже реально перебор. Тебе в бітіес без кастингу взяли б. Можна, я тобі хоч трохи поправлю пику? Нерв якийсь защемлю, чи шо…

– Ні! Забери від мене руки!!!

– Тихо, не репетуй… Чуєш, кеп, а шо там з твоїм братом?

– Зник в підземеллі. Його з групою кращих авантюристів відправили знайти той камінь, яким була запечатана брама пекла.

– Справді? А як його звуть?

– Кріс.

– Пфф… мудак їбаний…

– Що?

– Нічого. Вип'ємо за те, щоб він знайшовся живим і здоровим!

– Згоден…

– До дна!

– гик… Як же мені не терпиться врешті прийняти ванну… – Едрі.

– Тобі не вистачило водних процедур?

– Стулися, демон. Від тебе смердить. Гик…

– Ого, хтось вже добряче набрався. Кеп… В тебе є шанс. – Я легенько штурхнув його в бік.

– Що ти таке верзеш? Я лицар. А лицар не може себе…

– Хуїцар. Задовбав уже. Можеш ти розслабитись, чи ні?

– Ги ги… Чуєш, кеп. А де тут є бордель, знаєш? – Хос.

– Звісно ж ні… Я…

– Хуїцар, точно. Кеп, ти ж наш командир, так? Тиж маєш дбати про підлеглих. Мені терміново треба комусь присунути.

– Он диви, як на тебе офіціанточка зиркає.

– Е нє, то вона нашого закомплексованого вже очима з'їла. Помахай їй ручкою, Ріх. Ти ж про це мріяв, нє?

– Відвали.

– Та ну, перестань. В тебе є реальний шанс нарешті розрядити свою магічну паличку.

– Іди в сраку.

– А шо, вже блокнот не ведеш? Де там твої принципи? Куди всрались?

– Він розмок, дибіл.

– Тобто виходить, шо всі твої записи знищені? Ахахах. Слухай, наступного разу носи з собою шматок скелі, щоб вирізати те все на ній ахахах.

– Не хвилюйся. Я запам'ятаю так.

– Ну це навряд чи, враховуючи скільки ти вижрав.

– Хаха, демон, як завжди, правий. Ти мені подобаєшся. Ми з тобою схожі.

– Ага… Знаєш, що буває, коли в групі героїв з'являється два схожих персонажі?

– Вони стають друзями?

– Ні.

– Тоді що? Ворогами? Проясни.

– Один з них безслідно зникає.

– Ууууу страаашнооо.

– Розумієш, в групі в кожного повинна бути своя роль. Он, кеп відповідає за серйозність, Едрі за стервозність.

– Я тобі зараз яйця відморожу.

– Ріх за ображеного на життя флегмата. – Ріх ображено флегматично промовчав.

– А я?

– За довбоїбізм.

– То виходить, ти теж?

– Емм… Ми з тобою не схожі.

– Ааахаха. Слухай, а розкажи як ти тій дельфінці засадив.

– Тебе це питання вже, мабуть, давно мучить.

– Ага…

– Ти іще за це відповіси. Не сумнівайся, демон. Я принесу Володарю твою бісову голову. Гик…

– Та відчепись ти від мене. Це сталось випадково. Ну… Не зовсім випадково, просто я тоді іще не знав побічних ефектів від почергового вимикання півкуль мозку.

– Гееее..?

– Блін, одна половина мозку відповідає за логіку, а інша за соплі. Короче, зараз покажу, поймете.

1 ––– Уаааа… Хочу додому. Ця картопля огидна, ніби її готували з гівна п'яних орків. Мені від неї так самотньо на душі… Знаєте це відчуття пустоти в середині? Воно засмоктує мене, варто тільки на неї глянути. Вичавлює з мене всі соки. Так, що хочеться впасти в безкінечну холодну прірву і до кінця своїх днів дрімати в невагомості. Закрити очі, і більше ніколи не бачити цей біль. Бо куди б я не пішов, мене скрізь переслідуватиме ця бісова картопля. Вона мене ненавидить. Звісно… За що ж їй мене любити? Хіба я заслужив любові? Але все одно, це так несправедливо. Я ж теж людина. Хіба цього не достатньо? Ех… Хто-небудь вбийте мене, благаю. Бо покінчити з собою я не в силах… Добре, перемкнусь на іншу півкулю, бо я більше не витримаю.

2 ––– Їбатись! Їбатись! Їбатись!

– Хлящ! – Вліпила мені жриця. – Ти клятий збочинець! Заберись від мене!

– Вибач… От, що я мав на увазі.

– Ага… Ну, логіка в тебе залізна, нічого не скажеш.

Ми ще пів години говорили про всяку хрінь, аж поки кеп не вирішив розійтись по кімнатах. Нууу, власне, досі ми теж не на надто значущі теми спілкувалися. Будемо вважати цю частину філлерною. Де в кого, походу закінчилась фантазія. Але, пиздеця нема, і на тому спасибі.

– Так. Я втомився. Тепла ванна і тепле ліжко вже зачекалися. – Раптом оголосив Грант.

– Згоден. На мене вони вже кілька років чекають. Відчуття, що якщо негайно ними не скористаюсь, то вони зникнуть назавжди.

– Тоді ще по одній, і на сьогодні досить.

– Будьмо!

Ми вже вставали з-за столу, як в таверну увійшло кілька воїнів у сяючих обладунках з білими плащами, на котрих золотими нитками була вишита восьмиконечна зірка. Вони спокійно собі вмостились за стіл з протилежного боку таверни і замовили гавняного пива. Я вже був у стадії, коли такі деталі мене абсолютно не турбували, але один із них таращився в наш бік. Схоже, до нас нарешті хтось зібрався доїбатись. Цікаво, так мало статися, чи це я наврочив?

Лицар кивнум своїм п'ятьом супутникам, змусивши їх знову підняти свої жопи, і гуртом вони підійшли до нас. Ми мовчки на те все дивилися, не розуміючи, чого очікувати.

– Не переймайтесь. Це паладіни. Проблем бути не повинно. – Сказав Грант.

Попри наші збентежені погляди, воїни оточили наш стіл і поклали руки на руків'я мечів. Головний лицар зняв свій шолом і водоспад золотих локонів зринув їй на плечі.

10/10!!!!!!!!

Так!!! Нарешті ісекай! Переді мною з грізним виразом прекрасного обличчя стояла класична леді лицар. Я от-от закохаюся. Вирішено! В моєму гаремі вона буде номером один!

– Кляті сектанти… – Почала вона говорити якісь дурниці. Вигляд в нас, звісно, не айс, але, як на мене, це по крайній мірі не ввічливо. – Зовсім страх втратили. Від вас за милю чорною магією смердить.

– Що? Гик… Яка ще магія? – Не розумів Грант.

– Це все він. – Подруга Едрі швиденько мене злила.

– Руки на стіл!!! – Заволала леді лицар. Ми всі, не усвідомлюючи того, миттєво виконали її наказ. А знаєте, що? Я не фанат домінанток. Пошукаю собі на перший номер когось іншого.

– Вибачте, склалось певне непорозуміння…

– Тихо!!!

І як їй так вдається затикати мене? Це якийсь скіл, чи шо? Вона опустила голову до мене і почала принюхуватись. По спині пробігли мурашки.

– Некромантія… – Сказала вона з відразою.

Після цього, всі паладіни оголили мечі й направили на нас.

– Та я просто не мився кілька років, от від мене й несе, як від трупа.

– Мовчати!!!

Та шо ж таке? Її слово ніби закон.

– До в'язниці їх.

Кожному приставили до горла лезо і пинками попхали до виходу. Ми би звісно могли їм наваляти, але кожен з нас розумів, що це тільки погіршить ситуацію. Ну, я принаймні надіюсь, що вони це розуміють.

– Слухайте, а у вас там у в'язниці гаряча ванна з м'яким ліжком є?

Замість відповіді я отримав прикладом по затилку.

– Надіюсь, це означає "так". – (Тільки чомусь в голові по радіо "ніхто, блядь, не просив" почали крутити блатняки. Шось там про шаріка.)

Підземелля, тісна кімната, сирі холодні стіни та підлога, цілковита темрява, антимагічні кандали, грати і ніхто з паладінів не слухає кепа. От, що це означало.

– Я хочу срати.

А, іще Хос, хоче срати. Чудовий вечір.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Р
07.09.2022 04:08
До частини "15. Знову одна піз... балаканина, нічого цікавого"
Коментар видалено модератором через порушення правил платформи
Р
19.08.2022 15:25
До частини "15. Знову одна піз... балаканина, нічого цікавого"
Коментар видалено модератором через порушення правил платформи
Р
17.08.2022 17:18
До частини "15. Знову одна піз... балаканина, нічого цікавого"
Коментар видалено модератором через порушення правил платформи
GreyStarling
14.08.2022 11:45
До частини "15. Знову одна піз... балаканина, нічого цікавого"
Чому в мене таке враження, що почавася довжелезний ланцюжок квестів, який закінчиться руїною і цього світу? Продовжуйте в тому ж дусі, мені таке до вподоби)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше