9. Сендвіч з лайном

Багатьма годинами пізніше, десь посеред вузьких заплутаних тунелів:

- Як же я хочу жерти.

- Заткнись, Коліне. Ти тут не один такий.

- А ще в мене ніс зламаний. І такий я тут один.

- Вибач. Я не хотів. – Я щиро спробував вибачитись, але тільки наштовхнувся на сповнений образ погляд.

- Він тепер кривий…

- Та ні, не дуже. – (Дуже)

- Не бреши мені.

- Краще подякуй, що не чуєш цього запаху. - Додав Хосіл.

- Досить нити і сконцентруйся на відновленні мани. – Командував кеп.

- Я не можу сконцентруватись на голодний шлунок.

- Колін правий. – Втрутився Ріхтоф. – Якщо ми не знайдемо найближчим часом провізії, я теж не зможу підтримувати світло. Фізичний стан напряму впливає на швидкість відновлення мани. Я на межі.

- Так в чому проблема? Беріть, я ж не настільки жлоб. – Сказав я, спокійно розжовуючи шмат м’яса з ноги шаманки, що я завбачливо взяв з собою. Чомусь ця ідея нікому не припала до душі.

- Чорт… Клятий запах… Ще трохи, і я погоджусь. – Сказав Хосіл.

Після того, як я добряче підсмажив м’ясо струмом, я тільки й чую як у всіх бурчать животи.

- Зосередьтесь. – Зосередив нас Грант. – Ці тупі зомбі можуть чатувати за кожним кутком.

- В тебе що, теж нюх відсутній? – Буркнув Хосіл. – Як тут зосередитись? Мій шлунок сходить з розуму.

- Догечі… - Зауважив я з повним ротом. – Я гадаю, хо гомбі говфім не такі тупі, як гдається на пегший погляд.

- Демонів не вчать не говорити з повним ротом? – Уїдливо запитала як там її… забув.

- Нєа… - Відповів я. – Їх тільки вчать, як пгавильно відхахувати. Так от… - Я проковтнув шмат і продовжив. – Всі вони намагаються зжерти мозок, а це згідно із моїм досвідом, найсмачніша частина тіла. Тобто, вони швидше гурмани, ніж бездумні потвори.

- Давайте просто ігнорувати його… - Запропонувала жінка.

- Це не так вже й просто, коли в тебе є нюх. – Зауважив Хосіл із жалісливим обличчям.

- Слухайте, а зомбаки відчувають запах? Якщо так, то можуть виникнути певні проблеми. – Звісно, говорячи «в нас» я не включав у це поняття себе. Мені то з ними впоратись не складно.

Проходячи чергове відгалуження, виникла певна проблема. З бічного тунелю на мене накинувся іще один хомо зомбікус. Ну… Я ж все таки в голові колони йшов. Цим чувакам спокійніше, якщо вони мене бачать перед собою. Я спіймав бідолагу за шию і притис до стіни.

- Геееее… - Протягнув зомбак, досить мляво намагаючись від мене відбитися.

- Ось дивіться, я вам доведу… - Я повернувся до несмерті. - Яка четверта літера української абетки?

- Геееее… - Відповів зомбі.

- Правильно! Бачите? А ви ше їх тупими обзиваєте.

- Досить вже нести цю маячню. – Попри всі мої намагання розбавити цю гнітючу атмосферу, в мене нічого не виходило. Навіть той лучник виглядав як кислий огірок, і доволі грубо реагував на мої репліки. Але я не здавався. Якшо вже взявся, то треба заїбати їх до смерті. До того ж, дається в знаки брак спілкування, який я переживав останнім часом. Мене ніби прорвало. Почуваюся від того Вілсоном. Даремно я його постійно затикав.

- Ніфіга це не маячня. – Відповів я. – Просто ви занадто вузько мислите. Невже ви ніколи не задавались такими значущими екзестинційними питаннями? Хіба вам не цікаво наприклад, про що думають зомбі?

- Вони не думають.

- Я знаю. Я не тупий. Але якби думали, то про що? Про що би вони мріяли? Ні, ну конкретно ось цей зараз мріє відкусити мій ніс, але ж це все стереотипи. Хіба так важко підключити фантазію?

- Про те, щоб ти скоріше заткнувся. – Сказав Грант і проткнув своїм мечем голову знавцю четвертої літери абетки. Це мене трохи роздратувало.

- Не затикай мене, придурок. Це моя роль, всіх затикати! Чи тобі нагадати, хто тут в нас альфач?

- Ех… Ну якщо ти такий крутий, то веди себе відповідно.

- Як? Напружити щелепу, перекосити брови і гмикати як Генрі Кевіл? Так, ніби ти відстав у розвитку і залишився на стадії ембріона? Знаєш, Семюелу Л. Джексону достатньо було говорити про довбані бургери, щоби бути крутим.

- Я уявлення не маю, про кого ти говориш.

- Ну, це тому, що ти моб. Не ображайся. Існує правда імовірність, що ти такий же щасливчик, як і я, але… Стоп… А може ти із цих?

- Із кого?

- Нуу…

- Геїв? – Запитав Хосіл.

- «зяш»-ів.

- Кого?

– Звичайних японських школярів.

- Це хто такі?

- Це така раса. Вузькоокі спермотоксикозні малолітні дибіли онаністи. Ну, гаразд… Це дещо по-расистськи прозвучало. Без «вузькоокі». Малолітніх дибілів скрізь вдосталь. Короче, ти підходиш по певним ознакам.

- Мушу тебе розчарувати. Я людина. – Втомлено відповів Грант. Здається я вже його добряче замахав. Але не варто зупинятися на досягнутому.

- От, бачиш? Був би я демоном, то дуже навіть не розчарувався би. Ті хлопці дуже любили людей. Я був їхнім улюбленцем... Наче Бітіес в томатному соусі…

- Та йди вже вперед. Я не хочу здохнути від голоду тут разом з тобою. – Гаркнув командир. – Бо прийдеться цих клятих пацюків смажити. А я зарікся більше ніколи в житті цього не робити…

- Якщо ти раптом не помітив, ті пацюки також несмерть. – Сказав Колін з кислою пикою, нервово роззираючись навсібіч. – Ненавиджу клятих пацюків…

Після цих слів Грант похмуро відвернувся до стіни і скоріш за все поринув у спогади. Напевно зараз буде якась ахуїтєльна історія з його минулого.

- Колись в дитинстві, коли я жив на вулиці, в нас іншої їжі не було. – (Я був правий.) - Нам з братом приходилось несолодко. Навіть за клятих пацюків доводилось битись. Тоді я мріяв лише про шмат свинини. Одного разу брат наважився викрасти трохи м’яса в торговця, але його спіймали. Тоді мені прийшлось…

- Так, так, так, це все дуже цікаво, але всім насрати. Жриця он тебе взагалі не слухає, так шо можеш не розпинатись.

- Що? – Прокинулась Едріка від своїх роздумів про моє підле вбивство.

- Добрий ранок. Короче… Ми і так вже купу часу тільки те й робимо, шо про всяку хрінь говоримо. Такого навіть Тарантіно собі не дозволяв. Визнаю. Мій косяк. Тож, замість непотрібного розкриття другорядних персонажів давайте вже краще рухати сюжет, бо глядачі нас дропнуть.

- Які ще глядачі?

- Не знаю. Я постійно уявляю, ніби за мною хтось спостерігає. Це вже звичка така. Звісно, цілком імовірно, що так воно і є, але правда в тім, що параноя трохи допомагає позбутись почуття самотності. – Всі присутні подивились на мене, як на брутального скандинавського лісоруба, що знімає тік ток на обідній перерві. От тобі й інтеграція в суспільство. Хто сказав, що це приємний процес? - Гей… Якщо ви цього не розумієте, то може це тому що ви тупі, а не тому, що я ненормальний?

Я, трохи розізлившись, розвернувся і рушив далі, однак Ріхтоф, вирішив загальмувати нашу колону. Йому були до одного місця всі мої откровення і він не квапився йти. Його клубок світла не зрушив ні на дюйм. Маг сів навпочіпки поряд з безголовим трупом зомбака і уважно його розглядав. І погляд в нього був якимось збентеженим. Блін… Тільки не кажіть, що він теж якусь історію розказати хоче.

- І справді… - Сказав він. – Такими темпами, нам не знайти провізії. Принаймні нормальної провізії.

Круглопикий потягнувся до напівзогнившого тіла і трохи пововтузившись, відірвав йому руку. Принаймні, те, що колись було рукою. З білої кістки звисало кілька шматків смердючої плоті, в якій копошились хробаки.

- Відкиньте свою гордість… Так було сказано, при вході в це підземелля. – Продовжив він. - Гадаю, нас хочуть змусити жерти це лайно.

- О, молодець. До Ш'ямалана ще далеко, але хоча б щось. Продовжуй в тому ж дусі. – Я поплескав його по плечі.

- Не знаю як ви, а я поки не готовий цього робити. – Заключив Ріхтоф.

- Ну нахєр… - Хосіл ледь не виблював. – Чуєш, демоне, залиш мені трохи шаманки на всяк випадок.

- Нічого не обіцяю. Хоча, було б дуже смішно, якби ви справді почали це робити, а за наступним поворотом ми би знайшли купу жрачки. Доречі… От вам іще одне важливе екзестенційне питання: чи вважається пожирання зомбі канібалізмом?

- Ні… Нєа… Ніфіга. Я не буду цього робити. Ні за які гроші. Ідіть в сраку. – На Коліна напала паніка.

- Не хвилюйся. Тобі не прийдеться. Чув ось ці от личинки дуже поживні і багаті на білки.

- Ні! Рятуйте! Заберіть мене звідси! – Чомусь мої слова його не заспокоїли.

- Заспокойся! Ми щось знайдемо. – Втрутився Грант.

- Так! Голодну смерть! Треба тікати звідси! Хто-небудь, благаю, відкрийте портал!

Несподівано його заспокоїла Едріка, вліпивши йому знатного ляща. Дівчина виглядала на диво серйозною і зосередженою. Справжній сильний жіночий персонаж. Плюс іще антураж і я злякався, що зараз звідкись вилізе якийсь ксеноморф.

- Ви ж були авантюристами. І як я зрозуміла – одними з кращих. Ви десятки підземель зачистили. Хіба у вас не виникало подібних проблем раніше?

- Звісно ж ні. Ми ж не якісь ідіоти. Ми завжди ретельно продумуємо рейди. Питання забезпечення провізією ставиться ледь не на перший план. – Відповів лучник.

Всі присутні на мить занурились в роздуми. Не знаю, про що вони думали, але я зі своїм ситим шлунком зважував всі аргументи за і проти ототожнювання поїдання зомбаків до канібалізму.

- Гляньте сюди. Мені знайомий цей знак. – Раптом знову перевів увагу на себе Ріхтоф. Він продовжував розглядати відірвану руку, і схоже, знайшов щось цікаве. На кістлявих пальцях зомбака бовтався старий, давно заржавілий перстень. – Це знак культу смерті. Некроманти.

- Це ті фанатики, що всіх кошмарять зараз?

- Так. Мені доводилося з ними стикатись, коли служив у церкві. Повні відморозки.

- І що вони тут роблять? Це через них тут стільки несмерті?

- Хрін його знає… Може з’ясуємо пізніше. – Тихо відповів маг.

- Облиш його, Ріхтофе. Я вірю, що ми скоро знайдемо нормальні харчі, тож давайте рухатись вперед. Нам потрібне світло. – Голос командира прозвучав на диво обнадійливо. Навіть такий оптиміст як я, йому повірив. Що вже про інших казати.

Тож наш світлячок повільно підвівся і направив свій прожектор вперед, мимохідь освітивши обличчя моїх супутників. Всі ці люди були виснаженими. Вони вже, мабуть, більше доби не спали. Коли вони востаннє їли, я теж не знаю. Вони пережили серйозні бої. Не настільки серйозні, як я свого часу, але для них це мало бути важким досвідом. Та діваха ще й психологічну травму отримала на все життя. Її улюблений бог послав її на три букви. Не те щоб, досі ніхто такого не переживав, але все одно можна її зрозуміти. Як їй тепер жити із цим - я не знаю. Прийдеться, мабуть, нормального мужика знайти собі.

Вони перші нормальні люди, яких я зустрів за дуже довгий час. Хоч я їх зовсім не знаю, мені не хотілося втрачати той незначний зв’язок, котрий у нас вже виник. Це дивне відчуття прив’язаності… Почуваюсь курчам, що щойно вилізло зі скорлупи. Це всього лиш стандартна людська звичка - триматись тих людей, з якими ти вже встиг познайомитись. Але я не гордий. Тупо ненавидіти себе за це. Байдуже, що вони про мене думають, я був радий, що вони поруч, навіть попри те, що скоріш за все це лише згустки штучного інтелекту. Штучний чи ні, інтелект є інтелектом. З часом їхнє ставлення зміниться. Адже ніякий я не демон. Я такий же як і вони. Звісно, не всі ми безгрішні. Я справді думав, що зроблю краще для тієї шаманки, якщо просто вб’ю її. І мені навіть було її трохи шкода, чесне слово! А канібалізм – то таке. Чомусь, коли людині пересаджують органи іншої людини, щоб її врятувати, то це нормально. А коли для тієї ж мети їй в шлунок пересаджують м’язову тканину, то це вже канібалізм і антигуманно. Але то все фігня. Я не збираюсь сперечатись про це, бо і сам зовсім не в захваті від таких думок. Щоб бути нормальним членом суспільства – треба поважати його закони. Тому в той момент, споглядаючи ці втомлені обличчя, я вирішив, що постараюсь захистити цих людей, поки ми не виберемось із цієї сраки. Ну… Звісно не ціною свого життя, але обіцяю не лінуватись.

- Що це за хрінь..? – Перервав мій внутрішній монолог Хосіл.

- Ти про що? Я нічого не бачу. – Відповів Грант. І справді, тунель попереду мало чим відрізнявся від «пустого тунелю попереду». От тільки…

- Гляньте на стіни… А тепер і на підлозі… Ще й на стелі… Боже мій… Ріхтофе, посвіти трохи далі!

- Ну гаразд… - Маг швидко виконав забаганку лучника.

- Мені здається, чи стіни рухаються? – Запитала Едріка. Я теж помітив, як до нас наближалась якась незрозуміла блискуча темрява.

- Це не стіни… Це…

- Дракони?

- Гірше. Це таргани. Їх там тисячі. Сотні тисяч… Я ще такого не бачив.

Я ошелешено впився очима в далечінь холодного тунелю. В цей момент на горизонті виринула темна маса якоїсь матерії, що досить швидко до нас наближалась. Ця хвиля досягала колін. І це все… Кляті таргани…

Збагнувши цю прекрасну реальність, я як божевільний почав панічно стріляти блискавками перед собою. Таргани і їм подібні дрібні мерзенні створіння у великих кількостях гордо посідають другу сходинку моїх найбільших кошмарів. На першій же сходинці все те саме, тільки більших розмірів. Вибачайте підародемони, але ви треті. Пам’ятаю, як довго я срав цеглою після перегляду Кінг-Конга. Досі таракашки по шкірі, як згадаю. Господи! Вони вже в мої фразеологізми проникли!

Я зовсім забув про витрати мани і кілька хвилин панічно стріляв у пустоту, поки врешті до свідомості не дійшли вигуки моїх компаньйонів, що намагались мене зупинити.

- Вони здохли?! Здохли?! Гей, Хосіле! Там більше нічого немає?

- Ну… Ти задав їм жару. Але мушу тебе розчарувати. Здається ти їх тільки розізлив. Вони почали рухатись швидше.

- От же срань! Гей! Рудий! Шараш вогнем! Негайно! Чуєш?!

Хтось казав, що ці тварюки можуть атомний вибух пережити. Брехня звісно, але ж вона не з рівного місця взялась. До того ж мої атаки погано підходять для такого масового винищення. Вогонь буде куди ліпшим.

Я озирнувся, щоби взяти того мага за шкірку і змусити випалити цю хмару комах, але він і так вже це робив. З протилежного боку.

- Вони якісь безкінечні! Скільки б я їх не палив, а вони все лізуть!

- Мабуть, вони приповзли на запах. – Спокійно зауважив Ріхтоф.

- То тепер я в цьому винен?!

- Зараз не час шукати винного! – Кричав Колін, впавши на коліна. – Моя мана скінчилась!

- Повітряний вал! – Ураганний вітер, що виринув з рук Ріхтофа відкинув велику частину цієї гидоти назад. Ріхтоф підмінив рудого, але за великим рахунком ситуація не змінилась.

- Мерщій сюди! – Скомандував Грант, стоячи на початку бічного тунелю. Тут чисто.

Ми не довго думали, перед тим як до нього дослухатись. Не знаю, з якою швидкістю здатні переміщатися комахи, але, я щиро надіюсь, що вони не швидші за того лучника, що якимось хріном опинився в голові колони і гальмував всіх інших.

- Рухайся швидше, інакше ці таргани нас доженуть, залізуть нам у всі дірки, зжеруть нас із середини, а потім повідкладають в нас яйця! – Я вирішив додати йому трохи мотивації. Хоча, насправді я просто переповів йому свій найбільший кошмар, що от-от може справдитись.

- Не розганяй паніку! Не думав, що демони бояться комах! – Кричав Грант, стримуючи навалу своїм бар’єром, поки ми всі не опинились позад нього.

- Сука! Такий розумний?! Піди своїм мечем сраним їх рубай, а я подивлюсь!

Однак паніка в моїй сраці погасла, коли я відчув слабкий крижаний вітерець, що дмухнув мені в потилицю. Коли я озирнувся, то побачив льодяну стіну, що успішно сховала нас від всілякої дрібної зарази. Едріка стояла коло свого творіння із виразом героя-спасителя. Всі компаньйони нарешті зупинились та заспокоїлись. Всі крім мене.

- Ти щільно її запаяла? Там ніде немає щілин? Наскільки вона груба? – Я трохи потрусив її за плечі і не дочекавшись відповіді, почав перевіряти сам.

- Не хвилюйтесь. Мою стіну вони не подолають.

- Слава богам, ти нас врятувала… - Колін ледь не плакав.

- Так… - Задумався Ріхтоф. – От тільки якщо в тебе було достатньо мани, чому ти не зробила цього раніше?

- Що?

- Ти могла нам іще раніше відгородити частину тунелю, щоб ми спокійно перевели подих. Я ледве підтримую це кляте світло! Що ви будете робити, якщо в мене скінчиться мана? Без світла ми всі трупи!

- Яяя… - Під несподівано потужним напором Ріхтофа Едріка трохи знітилась і ніяково перевела погляд. – Я не подумала…

- Авжеж… Завжди казав, що брати жінок в рейд – безглузда ідея.

- Що ти сказав?!

- Що чула!

- Заспокойтесь!

- Стули рота!

- Ні, ні, ні… Ану повтори!

-…….

Короче… Поки ці двоє з’ясовували свої сексистські відносини, я ретельно перевірив крижану стіну. Як і сказала жриця, вона була надійною. Не знаю, скільки часу тим тварюкам знадобиться, щоб її прогризти, і чи будуть вони це робити взагалі, але завжди можна створити новий редут. Також я сходив перевірити наше відгалуження тунелю, підсвічуючи собі невеличкими спалахами струму. Як я й підозрював, оскільки звідси комах не з’явилось, воно врешті скінчилось глухим кутом. Таке з нами часто траплялось. Я кілька разів спробував розщепити отвір в стінах, але магія на них не працювала. Щось типу тих непорушних спіральних конструкцій в пеклі. Теж саме зі стелею та підлогою. Обхитрити цей лабіринт не вийде.

Коли я повернувся, сварка ще тривала. Досі спокійний Ріхтоф вирішив остаточно спустити пар, звинувачуючи жрицю у своїх проблемах. Дівчина ж виправдовувалась своєю важкою долею і парирувала аргументами про страх круглопикого до жіночої статі на почві його комплексів через непримітну зовнішність. Грант з Хосілом намагались всіх і себе в тому числі заспокоїти, а Колін валявся на підлозі наче шмат ганчірки. Моєї відсутності ніхто й не помітив.

- Нам потрібна їжа! Я вже два дні нічого не їла! Немає часу тут затримуватись!

- Без мани ми одразу здохнемо!

- Вона не відновиться, якщо ми будемо тут пухнути з голоду!

- ЗАТКНІТЬСЯ ВСІ!!! – Вигукнув я щосили. На диво це подіяло. Як у тому відео з качками. – Отже… Як ви вже помітили, перед вами стоїть складний вибір. Що робити далі?

- Як на мене – все очевидно. Ми повинні рухатись вперед цим тунелем.

- Ні, ми повинні відмежувати собі простір і відновитись!

- Стоп, ви не зрозуміли. Цей тунель тупиковий. Ми тут застряли. Вибір наступний: Крега… - Я продемонстрував в руці двокілограмовий шматок підсмаженої плоті.

– Чи зомбі? – Іншою рукою я вказав на напівзогнивше людське тіло, що лежало коло стіни. – В мене недавно з’явилась навичка кулінарії, але я не впевнений, що вона хоч якось допоможе із цим.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Kirushid
26.10.2022 21:52
До частини "9. Сендвіч з лайном"
Що я точно знаю, так це те що навичка кулінарії не бескорисна. З її допомогою можна приготувати їжу, яка буде давати бафи.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Картопелька(культ Моллан)
    02.12.2022 12:02
    Пригадується навик кулінарії з" Ублюдка FFF-рангу", там він теж був марний, але з підвищенням рангу рівня ставати могутніше завдяки особливості" Більш швидке приготування інгредієнтів", а що можна вважати за інгредієнти уточнення там не було, тому можна використовувати на чому і на кому завгодно.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше