5. Зоряний пил

- Гей, друже, як там тебе? Ріхтоф, так?

- Чого ти від мене хочеш? – Перелякано відповів круглопикий.

- Слухай, це ж ти змушував своїх колег літати, так? Не міг би ти не на довго підняти мене в повітря, метрів так на сто?

- Для чого?

- Слухай, тобі не здається, що ти задаєш забагато питань? Хіба тобі важко?

- Взагалі-то це непросто...

- Я вгорі буду значно кориснішим ніж цей ваш збочений лучник.

- Гей! – Невдоволено вигукнув Хосіл.

- Стулися! – Заткнув я його. – Розумієш, я не знаю, чи мій штраф випадково не поширюється на тих людей, що біля мене.

- Штраф?

- Так. Я якось мав із цими чуваками суперечку. Вони вважали, що їхні життя важливіші ніж моє. Божевільні... Хаха. Я їм трохи довів протилежне. Разів так з тисячу...

- Ти можеш нормально пояснити? – Сказав Ріхтоф.

- Чорт! В мене довбаний штраф ворожості на цих акул! Якщо вони мене побачать – одразу нападуть, і насрати, що там їм буде співати ця Вітні Хьюстон. А заразом можуть ще й на вас накинутись, а цього мені не хочеться. Мені ще якось в соціум вливатись треба.

- Хочеш сказати, що вбив більше тисячі таких воїнів? Титул расового вбивці дуже велике досягнення. – Втрутився Грант.

- Просто на рибалку сходив разок. Бляха, давай швидше! Інакше вони мене побачать!

Грант з Ріхтофом переглянулись, питаючи один в одного поглядами, що їм робити.

- Гаразд, одягни цей амулет. Він дозволить керувати твоїм тілом. – Круглопикий простягнув мені синій камінчик на мотузку, який чомусь називав амулетом.

Тим часом вже більше тисячі кремезних воїнів крокували до берега щільними рядами. Їхні масивні голови з тисячами зубів виблискували на місячному світлі. Золоті наконечники списів переливались таємничим маревом. Щити із черепаших панцирів випромінювали міць. Я мимоволі почав відповзати подалі від них. Так, ніби моє тіло підкорилося якомусь первісному страху. Едріка продовжувала сіяти свій чарівний голос над хвилями, від чого морська армія все зростала.

Раптом серед тисяч інших, з води виринув справжній велетень. Близько чотирьох метрів зросту, широчезні плечі і голова-молот з яскравими блакитними очима. Він був закований в прекрасні золоті обладунки, позад яких тягнувся довгий плащ із водоростей. В правій руці він тримав здоровенний хвилястий меч, що, мабуть, був більшим за мене. Буквально за кілька кроків він дістався суші і постав перед дівчиною. Едріка одразу закінчила свою серенаду і покірно вклонилась перед ним. П'ять тисяч воїнів вишикувались ідеальними рядами позаду, очікуючи наказу. Добре, що вони мене поки не помітили. Загони орків у свою чергу зупинилася і також почали перегруповуватися. Вони явно не очікували такого повороту. Поки морський народ стягував свої сили, підтягнулись і основні сили противника. Загалом вони переважали в кількості майже в десять раз. Десятки тролів з важкими дубинками відійшли назад. Вершники на варгах розійшлися по флангах, а піші воїни збились попереду, наче стадо овець.

- Хтоооо... Посмііііів... Призватииии... Нааааас... - Прохрипів Квентін. (Так я називатиму цього молотоголового)

- Я Едріка, жриця Морського Повелителя, милостиво прошу вас, Воєводо, захистити ваших вірних слуг. Ворог посмів осквернити ім'я Його Величності! Зітріть їх в порошок! Заберіть їх на дно! Ви нестримна сила морських глибин, принесіть нам помсту, на славу Бездонному Богу!

Квентін уважно вислухав слова дівчини, що мушу визнати, прозвучали дуже харизматично. Не даремно вона там в якомусь культі тусується. Він нахилився, взяв її за горло та підняв вгору. Хм... Цікаво, це так повинно бути? Ці чуваки теж вітаються стисканням шиї? Не схоже, щоб Едріка була в захваті від цього. Її ноги почали активно махати в повітрі, а руки відчайдушно хапались за товсті пальці Квентіна.

- Тииии... Нееее.... Жрииицяяяя.... – Почав він плювати їй в обличчя. – Тиииии... Раааааб...

Чекайте, що?

- Помрииииии...

- ПффАхахахАХХаХАХАХ – Мене раптово пробило на ржачку. Оце так обломчик. В стилі старого доброго мене. Причому я тут взагалі не на косячив. Радіус дії моєї фартової аури стає дедалі більшим.

Пальці навколо шиї дівчини стискались все сильніше. Її голова набрала червоного кольору і виглядала так, ніби от-от лусне.

- Пусти її сволота!!! – Закричав Грант і кинувся рятувати свою принцесу. – Бичачий наступ!

О, це ще якийсь фінт. Тіло Гранта огорнулось прозорим червоним покривалом, коли він на високій швидкості врізався плечем у Квентіна. Молотоголовий відсахнувся на кілька метрів, впустивши при цьому дівчину. А він справді молодець. В нього якийсь талант до порятунку дівчат. От тільки що ти тепер будеш робити? Схоже мені все-таки прийдеться шукати собі нових поводирів. Ці скоро візьмуть участь в розіграші новонароджених тіл, бо акуловоїни (далі - алковоїни) рушили вперед.

Якась невидима сила ні з того ні з сього підняла мене в повітря.

- О, дякую, Ріхтофе, але вже трохи пізно пити боржомі. Ем, Ріхтофе? Ти що курва робиш, придурок!?

Моє тіло, без моєї на те волі полетіло прямісінько до Квентіна і застило в повітрі прямо перед його широкою головою, відгородивши Гранта та ту шизануту.

- Еееееее... Салют? – Промовив я в спантеличену риб'ячу пику. – Ти ж у нас розумна рибка, правда? Тебе ж всі ці ворожості не хвилюють?

Воєвода не зводив з мене погляду, грізно видихаючи повітря своїми зябрами, поки Ріхтоф водив мною туди-сюди мов кісткою перед собакою. На його риб'ячому обличчі з'явився оскал, продемонструвавши всі свої зуби.

- Тиииии...

- Ні, не я. Абсолютно точно не я.

- Яяяя... Відчувааааююю... люююють...

- Добре, добре... Ми це зараз виправимо. Потрібна швиденька прокачка інтелекту. Так, дивись, в Едіка було п'ять яблук... АААА!!! – Я знову відлетів якраз за секунду до того, як Квентін розрубав повітря там де я висів. Моє тіло пронеслось перед шеренгами алковоїнів, заманюючи їх за собою.

- Привіт, привіт, привіт, здоров, як воно, хелоу, вітам, дуже приємно... - Я ледве встигав з усіма ними привітатися. Який же хитрий виблядок цей Ріхтоф. Пісєц йому... Тисячі акул кинулись за мною ніби за халявним айфоном, зовсім забувши про моїх супутників. Ідеальний стрій перетворився в хаос. Орки, в свою чергу, також відреагували на цей маневр і виступили вперед. Сотні гарпій здійнялися в повітря. Знову ці суки... Варги обходять з флангів. Павуки тримаються подалі. А я падаю в полі десь посередині, межи двох армій. Блін, якщо так подумати, ще не минуло й доби, як я вибрався з моря.

Здалеку, в темряві, орки виглядали не надто вражаюче, проте коли вони підібралися ближче – виявилось що вони виглядають вражаюче потворно. Проте вони, все ж, були дебелими хлопцями. Я відчув якийсь комплекс неповноцінності оглянувши своїх 180... 165 см зросту. Тобто довжини. Короче, ці чуваки були зеленими, страшними і злими. Додати ще «тупими» і матимемо «Слугу народу». Алковоїни у свою чергу оговтались від бєлочки і встигли відновити стрій перед зіткненням із ворогом. Схоже, нікого із воєначальників не турбувало питання: «а що якого хріна тут взагалі відбувається!?!?» Вони, мабуть, керувались принципом: «Нас є група істот, а там є група інших істот. Та вони охуїли!..» Я знаходився на самому фронті, ніби маленький горішок між молотом і наковальнею. Але на жаль для них - мої горішки зроблені з титану!

З дальніх рядів орочого війська полетіли потужні фаєрболи, освітлюючи нічне небо. Десятки гігантських павуків запускали їх із власного черева. Це вже якийсь лютий треш, подумав я. Але добре, хоч лазерами не стріляють. Клуби вогню вдарялися в щити, огортаючи вогнем акул. Десятки воїнів падали, ревучи від болю. Але наступ риб це не спинило. Квентін здійняв угору свій меч і проревів на всю округу. Землю почало трясти. Два війська от-от мали зіткнутися в жорстокому бою. В цей момент за спинами акул, в морі зринула гігантська хвиля. Вона прокотилася берегом їм навздогін, штовхаючи своїх дітей в атаку. Стіна води зі стіною щитів зім'яла ряди орків і відкинула їх на сотню метрів.

Я також опинився на гребні, але якимось дивом залишився живим. Вода відступила назад, залишивши сотні зелених тіл на піску. Акули швидко ринули вперед, добиваючи виживших, серед яких був і я. Але ж я так просто їм не дамся. Я не підпускав нікого, витрачаючи тонни мани на свого Палпатіна. Акулам прийшлось на мене зважити. Вони зупинилися, що дозволило оркам перейти в контрнаступ.

Зелена лавина орків ринула на стіну міцних щитів. Грізні вигуки і брязкіт зброї змішалися в єдиний потік. Тестостерон витав у повітрі разом з бризками крові. Акули стримували цю хвилю без особливих труднощів. Орочі сокири не могли пробити їхню броню. Їх сил було недостатньо, щоб зім'яти непоступних морських воїнів. Ті в свою чергу, ретельно і не кваплячись, нанизали зелені тіла на свої списи. Хоч габаритами орки не сильно поступалися, але їх рівень явно був нижчий.

Я ж почав оточувати себе горами трупів з обох боків у своєму звичному лежачому режимі, наспівуючи знамениту: Baby shark do do do do do, Baby shark do do do do do. Акул вбивати було значно складніше. Вони потребували сильнішого заряду для смерті, але моєї батареї поки повинно вистачити. Спалахи блискавки не стихали ні на хвилину. Я знищував кожного в радіусі десяти метрів, поки тіла не загородили мені огляд. Таким чином я зібрав свій власний бастіон із трупів.

Згори почувся знайомий писк. В бій вступили гарпії. Тільки ці всі були білого кольору, і замість того, щоб атакувати акул своїми пазурями, помахом крил запустили вниз тисячі гострих, як ножі пір'їн. Але результату це майже не принесло. Товста шкіра плюс хороший захист допомогли алковоїнам не зазнати шкоди. А от я тепер був схожий на обскубану курку. Десятки цих тонких стріл стирчали із моїх рук та ніг. Курва... Я вам цього не подарую. Я вивергнувся вгору електрикою мов ісландський гейзер, розпилюючи яскраві гілки на всі боки. Збоку це виглядало мов чарівне електричне дерево, що вмить зросло на полі бою. Мій форт із трупів поповнився новими пернатими цеглинами.

Зрештою, фронт почав просуватись. Безкінечні хвилі орків потрохи відтісняли ворогів до моря. В бій вступили тролі. Повільно розмахуючи своїми важкими дубинами вони відкидали по кілька воїнів за удар. Павуча артилерія продовжувала сіяти вогонь. Два загони вершників вдарили із флангів, заганяючи акул в оточення. Вони рвали ворогів своїми пащами, поки вершники зносили їм голови сокирами. Як раптом Квентін знову заревів. В ту ж мить ніби перемкнули якийсь тумблер. Очі алковоїнів загорілися червоним. Їх тіла почали парувати. Замість порядку і згуртованості прийшла сліпа нестримна лють. Їх більше не турбував вогонь, що спалював їх шкіру. Не турбували глибокі рани та зламані кістки. З холоднокровних вбивць вони перетворились на божевільних маніяків. Вони відкинули свої щити. Тепер їхньою основною зброєю були гострі наче бритва зуби. Baby shark do do do do do. Почалася справжня кривава м'ясорубка. Руки, ноги, голови орків розлітались увсібіч. Фонтани крові здіймалися у височінь. Тролі не встигали завдати удару, як кілька рибин розгризали їх на деталі. Кілька хвилин такого божевільного бою нанесли армії монстрів непоправних втрат.

Квентін також вступив у битву. Помахом меча він поділив навпіл двох тролів, від наступного помаху вітром відкинуло цілу групу орків. Лівою рукою він спіймав у повітрі величезного за своїми мірками варга, який надіявся завдати йому удару в бік і жбурнув його мов ганчірку в зелений натовп. Тут же, одразу, десятки стріл відбились від його обладунку, а направлене в нього гостре пір'я він зніс своїм могутнім криком разом із гарпіями, що його випустили.

Після двадцяти хвилин у цьому хаосі, я прийняв чітке стратегічне рішення: якомога швидше валити звідси нахрін. Коли мені пощастило розжитися власним трупом варга, я, довго не думаючи, осідлав його і заправив електрикою, як новеньку Теслу.

- Що ж. Подивимось скільки я зможу вижати з цього варгобайка.

Я вискочив зі свого укриття і на повній швидкості почав маневрувати межи живих і не зовсім шматків плоті, завислих у повітрі. Навкруги діялась кривава содомія з масовими поїданнями. Бризки крові летіли в очі. Чиїсь кишки обкрутилися навколо шиї. Я щиро шкодував, що не маю лобового скла з двірниками. Орки кинулись рятуватись втечею. Я їхав за ними, попутно розчищаючи собі шлях дальніми атаками. Згори падали вогняні кулі, атакуючи як своїх, так і чужих. Оминати їх було доволі складно. Раптом прямо переді мною з відкілясь впала акула. Її пика була повністю покрита кров'ю. Від удару вона більше не могла здійнятися на ноги, але все рівно тягнулася до мене своїми короткими руками. Поруч впала іще одна. Я підняв голову і побачив, як гарпії гуртом вихоплюють цих алконавтів з поля бою, піднімають в повітря і випускають політати. Нова тактика була дієвою. Група виверн пронеслась над головами, видихаючи отруту. Я затамував подих і швидко продовжив свій рух. Ще один плюс до керування не живими видами транспорту – те, що їм не потрібно дихати отруєним газом. Всі навколо почали випльовувати нутрощі. От тільки орки після цього падали замертво, а акули продовжували рвати їх тіла навпіл. Політати вивернам дали недовго. Одну спіймали буквально на льоту кілька рибин в шаленому стрибку. Та встигла лише жалісливо простогнати перед тим, як їй повідгризали крила. Інших закидали списами. Одна з таких впала переді мною, а крило ніжно погладило мене по голові.

Короче кажучи, зубастики влаштували орочій армії капітальний розйоб. З ліва один алік відкушує голову гарпії, поряд з ним інший відриває орку ноги, третій впився зубами в горло лежачого троля. Десь там далі Квентін косив ворогів, ніби бур'яни мотокосою. Я ж у свою чергу мчав крізь густий туман із крові та отрути в бік тих клятих павуків. Час від часу акули з шаленими від помноженого на двоє шаленства очима, стрибали в мій бік, відкриваючи при цьому свою широченну пащу на всю довжину. Однак я все ж встигав ухилятись від цих торпедних атак і контратакував їх блискавкою.

Краєм ока, я помітив, що на кількох із тих восьминогих потвор стоять незвичні індивіди у червоних балахонах. Вони тримали перед собою книгу і щось натужно читали. Стопудняк зараз знову буде якась хрінь! – Подумав я, і спробував вижати з варга якомога більше швидкості поки оминав черговий фаєрбол. Так воно і сталося.

Здійнявся сильний вітер, від чого хмари отрути розвіялись по всіх усюдах. Хух... Хоч трохи легше. Я майже хвилину не дихав, а рекорд у мене секунд так п'ятдесят. Моїх скілів недостатньо, щоби зменшити необхідність споживання кисню. Вітер ставав сильнішим. Десь збоку, з темних небес на землю спустився справжній смерч. Позад нього виник ще один, і ще один прямо по курсу. Мене почало затягувати. Я одразу повернув убік. Досить із мене польотів на сьогодні. Схоже, так просто покинути ристалище мені сьогодні не дадуть. Моя мана повільно закінчується. Практично весь цей час мені приходилось постійно прочищати собі шлях магією, вбиваючи сотні монстрів. В таких затяжних битвах мені не варто виплескувати її багато заразом. Інакше результат може бути вельми сумним. Хоча і це не застерегло мене від неминучого. Вже кілька секунд перед очима блимає це дибільне сповіщення:

-

/ Вітаємо! Ви отримали новий титул! /

/ Вбивця орків /

/ Умови досягнення: Вбити 1000 орків /

/ Бонус титулу: +5 до всіх характеристик /

/ Штраф титулу: Ворожість раси (орки) /

-

Так, так, я поняв. Тепер всі орки хочуть мене трахнути. Нічого нового...

-

/ Отримано досягнення! /

/ Тиран /

/ Умови досягнення: Вбити більше тисячі осіб трьох звичайних рас /

/ Бонус досягнення: Підвищення інтелекту /

/ Штраф досягнення: Зниження удачі /

-

Чуєш, системо? Це вже, блядь ніхуя не смішно! От від слова вообще ніхуя не смішно!!! Куди вже нижче? Нижче нуля немає нічого!!

-

/ Помилка! /

/ Помилка! /

-

Звісно помилка! Все моє життя чиясь неймовірно, катастрофічно, тупа помилка!!! Добре, хоч ти визнала свій косяк. А тепер заткнись і не заважай мені виживати. Через тебе, в мене інших занять і не буває.

Тим часом смерчі набирали сили. Вони ставали все ширшими і потужнішими. Тисячі мертвих та живих затягувало всередину. Частини тіл кружляли у нестримному потоці піднімаючись все вище і вище до самого неба, разом із акулами, що навіть в такій ситуації ці частини тіл продовжували продукувати. Це ж довбане «Акуляче Торнадо»!!! Яка там частина? Чорт, не пам'ятаю, скільки їх всього було. Як жнець смерті – три потужних пилососа пройшлись полем бою, вбираючи в себе всі сліди битви. Оминати їх ставало дедалі важче. Раз по раз наді мною на шаленій швидкості пролітали орки та акули, поки я продовжував свій шлях. Ті бідолашні, що ще не потрапили в цей атракціон, намагались в паніці втекти куди подалі. Ці істоти багато битв бачили у своєму житті, але таке... Таке вони точно будуть пам'ятати до смерті.

Більше половини акул вже поглинула стихія і ще невідомо скільки орків відправились за ними. Ще трохи, і зелені отримають свою Піррову перемогу, але Квентін вирішив інакше. Могутнім кидком він відправив свій довжелезний спис, що горів блакитним полум'ям, на відстань сотень метрів. Той з величезною силою впав біля ворожої артилерії і здійняв гучний вибух, що своїм синім полум'ям стер з землі всіх в найближчому радіусі. Торнадо зникло так само швидко, як і з'явилося.

Подальша картина викликала у мене дуже дивні почуття. Я, ніби загіпнотизований споглядав, як з раптово розчищеного від хмар, чистого зоряного неба, падав дощ із рук, ніг, голів, тулубів та навіть цілих тіл донедавна іще живих істот. Нутрощі та кров повільно опускалися вниз на фоні темної морської гладі, що ніжно відбивала у безкрайній простір дароване їй місячне проміння. Раптом мені стало так спокійно. Зрештою, всі ми лише зоряний пил. Або згустки програмного коду. Я зупинився. Коли ж іще таке побачиш? На Нетфліксі такого не показують.

Шлях до відступу був відкритий. Майже. Залишилося не більше тисячі акул і приблизно стільки ж орків. Тільки ці вже були якимись більшими. Вони були заковані в грубі короткі лати із темного металу і виглядали грізно та спокійно. Певно – щось типу еліти. Також вижили деякі звичайні орки, пара тролів і кілька десятків гарпій. В далині я помітив групу своїх поводирів, що з ними билась. Відволікаючий маневр не проканав. Злиняти їм не дали. Добре... Хрін з вами, допоможу. Вони, все ж таки, люди. Та й, начебто, не погані. Крім того, я зобов'язаний повернути круглопикому маленький боржок. От він обісреться, коли побачить мене живим.

Залишки алковоїнів зіштовхнулися у фінальному поєдинку з елітою орочої армії. Цього разу сили були рівними. Удар за удар. Смерть за смерть. Навіть Квентіну тепер було не просто, коли йому на зустріч вийшов лідер ворожої армії. Гора зелених м'язів з двома величезними бивнями на нижній щелепі. В руках він тримав два масивних молота. Майже як Халк. Від їх ударів тремтіла земля. Мені було неймовірно цікаво, хто ж переможе в цьому епічному махачі, але прийшлось, як завжди, зайнятись виживанням. Я завів свого варга і все тими ж манівцями помчав вперед, ухиляючись від сокир та акулячих зубів.

-

/ Помилка! /

/ Помилка! /

-

Срана система не може заспокоїтись. Ну? Що тепер? Ще кудись мене телепортуєш?

-

/ Досягнуто ліміт ворожості до 200-го рівня /

/ Нагороди титулу «Вбивця орків» будуть змінені /

/ Нагороди будуть перерозподілені в залежності від рівня вашої удачі /

/ Відбувається перерозподіл нагород... /

/ Відбувається перерозподіл нагород... /

/ Відбувається перерозподіл нагород... /

-

Жо.... Па.... Я затамувавши подих дивився на ці три жахливі слова, що виникали перед моїми очима з болючою невідворотністю. Я боявся поворухнутися, а ворушитися, блін, було необхідно для життя. В цю ж мить мені на голову щось впало. Це була велика порція якоїсь рідини з жахливим запахом. Я з переляку подивився вгору. В небі над собою я побачив кілька жирних гарпій, що пролітали повз. От же суки... Я хотів одразу пристрелити цих падлюк, але вчасно зупинився.

Скільки? Скільки я їх уже вбив? Згадуй... Треба рахувати... Як казав той тупий демон, треба рахувати...

-

/ Відбувається перерозподіл нагород... /

-

Я нервово дивився в слід цим пернатим, ледве стримуючи бажання вбивати, як раптом я помітив іще щось. Одна із зірок яскраво вирізнялась серед інших. Вона була значно більшою і... поступово зростала. О, іще виросла... і ще... А тепер вона рухається вниз... А тепер за нею видніється довгий хвіст...

-

/ Перерозподіл нагород завершено /

-

Бля.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Картопелька(культ Моллан)
01.11.2023 21:05
До частини "5. Зоряний пил"
1000 орков – опыт за убийство 10 орков. Жизнь жестока. Виправлення: Я забув врахувати ефект від назви "забуття" [збільшення досвіду на 2%] . Отже, досвід за вбивство 20 орків.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше