Темні чари

Чаклунка стара в темнім домі сиділа,

В кістлявих руках білий череп вертіла.

Надворі вже місяць високий зійшов,

Петлястою стежкою хлопець ішов.

Юнак не боявся темряви ночі,

Сміливо дивився страху він в очі.

За поясом мав батьківські кинджали,

А в серці - мету - вбивати почвари.

Йшов хлопець лісом, блукав і губився,

Туман під ногами клубками стелився,

Холодом вітер співає у хащах,

Почувся йому якийсь шепіт пропащий.

Відьма столітня в казан свій гляділа,

Над казаном все під ніс бурмотіла.

Казала закляття, лила отруту,

Вкинула трави й порізали руку.

Червоною стрічкою кров дрібно збігла,

Розчинилась у вареві, безслідно зникла.

Сивим волоссям трусить карга,

Скоро знову буде вона молода.

Хлопець спинився, завидівши дім,

Посеред лісу він стояв сам-один.

Світло з вікна розсипалось у пил,

Майнув поруч шелест невидимих крил.

Двері самі відчинились одразу,

Нечутному ті підкорялись наказу,

Лихі в цій оселі чари літали,

Очі навпроти юнаку щебетали.

Йшов заворожений під звуки сміху,

Жінка шалено регоче від втіхи.

В казанок штовхає вона юнака,

Щез бідолашний, зник і нема.