Брату Далі

Знаєш, країно, в твоїх руках

Доля людей, що долають страх,

І віддають борги до решти.

Злий я, що кидаєш у вогонь

Тих, хто росу пив з твоїх долонь.

Інших хіба знайдеш ти?

Легко ти робиш двохсотий груз

З тих, хто із тисяч наспіви муз

Чув із небес один лиш.

Того, чий голос звучить в віках,

Бачить у світле майбутнє шлях -

Нащо живим не лишиш?

Та по хвилині проходить гнів.

Там був поет, де буть хотів.

Разом з своїм народом.

Не нагород за вірші шукав,

Слави і статків не чекав,

Істина нагорода -

Те, що не стояв осторонь,

І як Джордано пішов в вогонь,

В смерті безжальні лапи.

Те, що, позбавлений пихи,

Став лиш одним із тисяч тих,

Хто піднімає прапор.

Те, що, коли твій промінь згас,

Простір завмер, зупинився час,

Перш ніж ступити знову.

І відтепер ім'я твоє

В кожному слові навіки є,

Вірша твого мови.

Брату Далі.

Поету Максиму Кривцову