Солдат і мавка

Сьогодні він зібрався і рушив у бій,

Автомат, розгрузка, броня. Він сам не свій.

Заполонила серце і душу чарівна мавка

Думав: «Якщо помру, чи побачу її наостанку?»

Три дні тому вона врятувала йому життя,

Висмикнула з хаосу і повернула до буття.

«Ти мабуть маєш охоронця», - сміявся побратим,

А він заплющував очі і бачив вогонь та дим.

Серед божевілля війни з’явилася ласкава діва,

Красуня з довгим волоссям, біле плаття оділа.

І в небезпечний момент махнула йому рукою,

Мовляв пригнися, ти не сам, я з тобою.

Це і вберегло його голову від зайвої діри.

Того дня загинув друг Бак і друг Кривий.

А він залишився живим і запам’ятав її сміх,

Вона вклонилася йому і зникла під білий сніг.

«Викинь з голови. Це просто галюцинація»,

Кричав на нього командир. І напевне мав рацію.

Але він все-одно думав про свою мавку,

Вірив, що ще побачить її зовсім скоро, наостанку.

Сьогодні він зібрався і рушив у бій,

У нього був план. Бо він уже її, а не свій.

Якщо вона появляється, коли небезпека,

То він це влаштує. Тут з цим і взимку спека.

«Просуваємося вперед, - сказав командир

Він перший. «Ідіть сюди, я вам покажу рузький мир».

Не чув потім крики позаду: зупинись, вернись.

Він біг уперед, знав, що десь тут її мить.

І побачив знову її, красиву, ніжну, милу.

Посміхнулася йому, боже, яка ж вродлива.

А тоді вибух розірвав на клапті реальність,

Не плачте. Дух воїна з мавкою сьогодні побрались.