Історії без світла

Ми з Польою біля вікна, користуємось останнім денним світлом щоб помалювати, скоро потемніє і тоді буду розповідати їй «історії коли я була маленькою».

***

Пам’ятаю, пізньої осені, сиділи ми з бабусею в хаті без світла. Ні, світло було, але ми його не вмикали. Спочатку було видно, а потім поступово темніло. Увімкнути світло ні я, ні бабуся не хотіли, або просто не було потреби. Бабуся казала, що від світла в неї болять очі. Вона, зазвичай, лежала на ліжку, відпочивала. Я сиділа на теплій лежанці вигризаючи серединки з жовтих гарбузових зернят, якими було наповнене чорне деко. Бабуся ніколи не спала, в неї було безсоння. Вона просто лежала і часом розповідала про своє життя. Це був монолог. Я нічого її не питала. Всі її оповідки я знала напам’ять, але завжди слухала не перебиваючи.

Особливою була історія про ворожку. Сліпу ворожку, яка ворожила на «планеті», водячи пальцями по сторінках великої книги . До сьогодні, ця оповідка залишається для мене загадковою. Схоже, що це був гороскоп видрукуваний шрифтом Брайля. Кожного разу, бабуся завершуючи цю розповідь казала, що дарма гроші заплатила тій ворожці, краще б дітям щось купила. Однак сказане ворожкою на вокзалі, їй 29- літній вдові з двома дітьми, що їхала з Маріуполя на рідну Полтавщину, збулося. Війна закінчилась, але скрута була велика. Їхала додому, щоб у батьківському домі відчути спокій і захист. Здавалось, що вдома вона зможе прогодувати дітей. Всі довоєнні полушубки і шевйотові костюми, пам’ять про чоловіка, давно виміняла на харчі. Нічого її не тримало в цьому краю, де пройшли найщасливіші і найнещасніші роки. А що попереду? От заплатила сліпій ворожці, а радше з жалості дала на хліб.

***

О, увімкнули світло, йдемо готувати вечерю!