Частина 2 Розділ 12

Розділ 12

Рустем зліз з коня. Прохолодний вітер шурхотів листям і гойдав траву. Він повільно перевів погляд з затягнутого неба на своїх підопічних і сказав:

*― Можете підняти голови. Айрур, Наіль, пройдіть зі мною.

*― Слухаємося. - відповіли вони одночасно і направилися за султаном. Відійшовши в тихе місце, Рустем видихнув і подивився на хлопців. - Мені потрібна вся інформація, що ви отримали за цей час. Я планую закінчити все швидко. Папери занесете мені. Є якісь новини, які варто обговорити прямо зараз?

*― Дозвольте.- звернувся до нього хлопець.

*― Досить зі мною так говорити, Айнуре. Ти моя права рука і гарний друг. Прошу, говори зі мною без формальностей.

*― Як скажете. Ми піймали чоловіка. Схоже, що він козак, але впевненим бути не можна. Можливо, його відправили вивідати інформацію. Нам потрібен перекладач, щоб щось вивідати.

*― Може ти зможеш залізти в його голову і щось дістати?

*― Це можливо, але я не розумію його мови тому нічого не дізнаюся, а він помре.

*― Що ж шкода. Це б зіграло нам на руку і ми б витратили менше часу. Ніаль, підеш з Айнуром і проконтролюєш, щоб все ішло гарно. Хто знає, можливо, він спеціально дав себе схопити, а серед нас його товариш.

*― Буде виконано. – серйозно відповів Наіль.

*― Що ж, занесіть мені папери, а потім розберіться з розвідником. До речі, де його тримають?

*― Недалеко від центру табору, але я вважаю, що треба посилити охорону. Він, скоріш за все, знає приблизну кількість воїнів та зброї. І про ваш приїзд, мабуть, вже здогадався. Навіть ця маленька доля інформації допоможе нашому ворогові. Тому не можна допустити, щоб він втік.

*― Ти як завжди правий. Я розпоряджуся.

*― Дякую за вашу щедрість.- хлопці поклонилися і султан направився до себе.

Гетьман сидів на траві у дерева, його листя тихо ширшало. В руках він тримав шаблю. Перед кожним боєм він ретельно очищав і заточував її. Це якоюсь мірою заспокоювало його душу і все, що мало відбуватися незабаром, здавалося якимось сном чи маренням. В цей момент його думки були зовсім не тут, а десь вдома чи на січі, де все здавалося таким безтурботним і щасливим.

― Гетьмане, один з наших розвідників не повернувся, але дав можливість втекти іншим двом. Тому у нас ще є шанси отримати інформацію. Попередньо можу сказати, що спостерігаючи за тим як турки себе поводять, можна зрозуміти, що чутки про приїзд султана правдиві. – відірвав його від того марення старший.

Чоловік повільно підняв очі на співрозмовця і поклавши шаблю поряд на зелену траву сказав:

― Що ж.- протягнув він.- Накажи посилити охорону. Навряд чи вони стануть довго чекати. Треба бути готовими до бою. Якщо вірити нашій інформації, то цей султан зовсім недавно зійшов на трон, а вже виграв багато боїв. Кажуть, що сама нечиста сила йому допомагає. Не хотілося б, щоб це було правдою, але хто його знає.

― Не хвилюйтеся, у нас не так багато воїнів, але всі вони дуже сильні. Наші шанси набагато вищі коштом цього. – спробував заспокоїти його старший.

― Ти правий, розпорядися на рахунок додаткової варти й бойової готовності.

Максим лежав на траві, спостерігаючи за хмарками, які так смиренно і безпорадно пропливали по нічному небу іноді перекриваючи місяць, що світив заливаючи землю тьмяним світлом.

― Максиме! – крикнув Тарас підходячи до хлопця.

Хлопець сів. Його друг був дуже схвильований, він здогадувався чому, але його ця інформація не настільки турбувала. Хлопець був готовий до цього з самого приїзду на січ.

― Не кричи так. Спочатку віднови дихання, а потім розказуй.

― Хе-хе. Фух! Сьогодні ми довше чергуємо. Кажуть, що до ворога сам султан приїхав і буде пекельний бій! Всім наказали на сторожі бути.

― Он як, ну тоді залишається тільки чекати.- він ліг назад на траву і продовжив дивитися на небесну гладь.

Тарас нахилився над хлопцем закривши йому небо і сказав:

― Не розумію тебе. Як ти можеш бути настільки спокійним!

― Ми знали на що йдемо. Я був готовий до цього, тому і не хвилююся. Чи не краще насолодитися цим вечором. Хто знає, можливо, цей бій стане останнім. Щоб потім не жаліти, що замість того, щоб насолоджуватися життям, ми провели цей час у хвилюваннях.

― Ти звісно правий, але... Все одно ти занадто спокійний!

Максим засміявся, сів, подивився на Тараса і різко вдарив по нозі через що той впав.

― Якого біса ти робиш!- обурено скрикнув він.

― Не панікуй. Краще ляж біля мене і відпочинь. Сили як-не-як тобі знадобляться.

― Тоді, тобі доведеться слухати мої розповіді про моє героїчне минуле і всі незгоди, що великому мені довелося подолати!

― Ти мене закатувати хочеш!- з зіграним страхом сказав Максим.

― Цього разу я не дозволю тобі втекти від цього!- задоволено відповів він.

Айнур з Наілем стояли й розмовляли. В один момент до них підійшов чоловік і вклонившись сказав:

*― Вітаю вас, я перекладач надісланий султаном.

*― Дякую, що виділили для нас час, прошу за нами. – сказав Айнур і направився до шатра з полоненим.

Вони дійшли до місця де його тримали. Сторожі було більше ніж минулого разу. Воли зайшли в середину. Поряд с полоненим стояли ще двоє чоловіків, вони міцно тримали вже зв'язаного чоловіка.

*― Розв'яжіть йому рота.- наказав Наіль.- Перекладач, перекладай слово в слово. " Починай говорити, якщо не почнеш буде гірше.”- сказав він перевівши погляд з перекладача на зв’язаного, брудного і побитого чоловіка.

Пройшло вже понад три години, а козак навіть під жорстокими катуваннями досі не видав нічого потрібного.

Айнур вийшов подихати повітрям. Кров і катування були не для нього. Його нудило й голова паморочилася від всіх тих ударів, порізів і багато чого ще. Він підняв очі до гори, білі хмаринки мирно пропливали по небу. Сонце тепло гріло, а вітер був прохолодним і не дозволяв перегрітися.

*― Ти весь блідий. Про що задумався?- запитав Наіль підходячи до хлопця.

*― Нічого такого, про своє... Я можу дістати інформацію, але не хочу позбавити його життя. Я вважаю, що це неправильно, але з іншого боку я маю це зробити. Що якщо через моє небажання наші люди або султан серйозно постраждають? Я б хотів, щоб жертв не було ні у них, ні у нас, але на жаль це не можливо.

*― Не муч себе. Ти не можеш врятувати всіх, а він скоро заговорить. Тобі не доведеться нікого вбивати, повір мені, я зроблю все для цього.- сказав він і поклав руку на плече Айнура.

*― Сподіваюся, що ти правий.- після паузи він додав:- Нам пора повертатися.

Не встиг він договорити як вибіг перекладач. Він був щасливим, але стурбований.

*― Сказав, сказав. Він почав говорити!

*― Що саме?- запитав Наіль прибираючи руку.

*― Козаки відправили його сюди через розвідника. Він сказав, що йому було доручено дізнатися інформацію про знатних людей, що тут знаходяться, але після того, як він це сказав, почав сміятися. Ми не зрозуміли чому

Айнур замислився у нього бути підозри на цей рахунок, але доказів не було.

*― Я не впевнений... Можливо, він був не один, а не розповідав нічого, щоб переманити всю увагу на себе, а його побратими встигли втекти.

*― Це означає, що інформація у них є, а це погано.- провівши пальцями по переніссі сказав він.

*― Згоден, розберися зі справами, які залишилися, а я піду розповім все султану. Спробуй знайти докази того, що він був не один. Його побратими ще можуть бути тут.- хлопець розвернувся і направився до палати Рустема.

*― Вітаю вас.- сказав Айнур зайшовши та вклонившись.

*― Досить формальностей. Я радий тебе бачити. – посміхнувшись, сказав Рустем. - Ми стільки не бачились. Мені здається, що пройшла вічність.

*― Але пройшло навіть менш як три тижні.

*― Справді!- Рустем засміявся.- Я такий щасливий знаючи, що ти на моєму боці. Якщо так подумати, то ти єдиний, хто знає мене справжнього.

*― Справжній ти не так і відрізняєшся від твого образу.

*― Невже, а мені здається навпаки. Бути султаном досить важко. Треба здаватися таким ідеальним і грізним, щоб люди не намагалися зрадити. Бути тим ким бути так неприємно.

*― Така ціна.

*― Я не хочу, щоб ти брав участь у бою. – різко змінив тему він.

*― Чому? Тоді ж у нас буде більше шансів, а значить і менша кількість жертв.

*― Не важливо... Ти мій найкращий друг і вірний радник. Ти єдина людина, якій я насправді довіряю. Я не витримаю, якщо з тобою, щось трапиться. Тому накажу Наілю захищати тебе поки все не закінчиться.

*― Це твоє право, я не збираюся іти на перекір.- Айнур щиро посміхнувся.

*― Ну і прекрасно.- султан сів на стілець, поставив лікті на стіл і з'єднав пальці в замок.

Після розповіді Рустема він поник у свої думки. Роздумуючи над тим як краще діяти далі.

*― Думаю... Інформація у них є, але нам це не нашкодить. Якщо брати до уваги те, що вони довідувались про знатних людей, що тут є, то навряд чи вони надумали рахувати солдат...

*― Я вас підтримую в цьому, але ймовірність того, що вони знають кількість солдат і роздумують над тактикою враховуючи це досить велика.

*― Ти правий... Тоді не дамо їм часу підготуватися. Передай мій наказ, підготуватися до бою. Увечері наступаємо.

*― Зрозумів, дозвольте іти.

*― Іди.

*― І ще дещо... Візьми Наіля і зайдіть до мене.

*― Як накажете.

― Гетьмане!- записаний чоловік підбіг.

― Заспокойся для початку, а потім розповідай.

― Турки почали до бою готуватися.

― Що ж, тоді треба бути готовими. Як там розвідники?

― Вони повернулися.

― Якщо почали наступ, то схоплений розвідник розколовся, а значить, що він вже мертвий.- він зле стиснув кулак від чого нігті болісно врізались в шкіру.

― Максиме, кажуть турки до бою готуються. Гетьман теж наказав готуватися.

Максим бачив, що Тарас все більше і більше хвилюється. Здавалося, що ці думки все більше і більше охоплювали його.

― Рано чи пізно це мало статися.- спокійно відповів Макс, подивившись на друга.

― Я тебе зовсім не розумію! Ти сам спокій. Хоча вже сьогодні або завтра можеш померти!

― Зберігай спокій, тримайся ближче до мене. Я тобі якщо що допоможу.

― Згоден, може мені тоді й справді краще заспокоїтися.

Максим поплескав Тараса по плечу і сказав:

― Не хвилюйся, все буде добре.

Тарас недовірливо подивився на друга, але заспокоївся.

Айнур підбіг до Наідя, який виходив із шатра в якому тримали полоненого.

*― Наіле, ти вже почув наказ?

Лише в цей момент хлопець побачив, що його друг витирає хусткою руки від крові. «Полонений мертвий.»- промайнуло у нього в голові. Він відвів погляд від закривавленої хустки, яку Наіль віддав одному з підопічних, наказавши викинути його.

*― Так, я думав, що зранку підемо, а тут під ніч. Видно буде погано. – ніби нічого не сталося відповів він.

*― Султан наказав зайти до нього. Тому пішли.

*― Цікаво, що буде далі…

*― Що ти маєш на увазі?

*― Кому не цікаве майбутнє. Думаю, якщо я б знав, що буде далі, не зволікав би й...

*― Розказати не збираєшся?

*― Якось потім...- натягнувши фальшиву посмішку сказав Наіль.

Айнур лише не розуміючи подивився на нього.

― Відчуваю битва буде важка, багато ми втрат понесемо...- нахмурившись сказав Гетьман сильніше стиснувши руків’я шаблі.

― Не хвилюйтеся ви так. Це наша ціна за свободу. Поки ми б’ємося, люди можуть хоча б трохи спокійно пожити. Наша кров не ллється за дарма. Думаю це головне.

― Згоден.

Вони столи поряд і Тарас подивившись на друга сказав:

― Максиме, давай, як все закінчиться, з’їздимо на річку. Поплаваємо і гарно проведемо час.- Тарас посміхався, хоча страх і заповнював його серце. Приклад Максима не давав йому дати слабину.

― Домовились.- хлопець посміхнувся кладучи руку на шаблю.

Почався бій.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.