Про «Голодні ігри»

За мотивами серії книг «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз...

~•••~•••~•••~

Що це за світ такий, якщо дітей посилають на бійню «Голодні Ігри»?

Цистерни болю та крові... До обіду подають свіжий страх.

Новий розпорядник тасує карти, до фіналу — похмурі титри.

...От би перевірити, жменя отруйних ягід відмиє червоний захід сонця на його руках?

Істоти в шовкових сукнях, пахнуть дорогими парфумами, потом й «скорботою».

Порожні розфарбованці блювотне зілля тицяють, захлинаючись, повз рота.

«Капітолій» — богеми кумир... Там «від серця» та «завжди з любов'ю»

Розпинають святе... Тільки сцена давно без ілюзій, і нема хреста.

Що ми пам'ятаємо? Дистрикт Чотири — Фіней і Магз... Одинадцять — Трач і Рута...

Інші, як і в Тринадцятому, усі 75 років... «списані на видаток»... один за одним.

Що таке життя, якщо обривається «на втіху» глядачам за хвилину,

А потім, у кращому випадку, трохи їжі та «співчуття» від президента Сноу рідним..?

Ми давно всі у «грі»... Правила нав'язані — у них немає сенсу.

Як жити в цьому світі таким, як Прим? Як Піта? Де «я» – більше не «я».

Приймаючи рішення «убий або будеш вбитим», бачиш не людей, а голі числа,

Стаєш менше на життя, розуміючи воно ніколи не було твоїм... Всі підуть в забуття...

...Що ми за світ, якщо знову «переспівниці» співають «колискову» маленькій Руті?

Якщо «профі» з Першого та Другого потрошать тортурами чужі мізки та серця?

Все, що ви розуміли в «голодних іграх» із «телешоу» — забудьте!

...Усі ми знаємо, хто справжній ворог... Поки вигідно їм, цим «іграм» не буде кінця.

~зима•2018~