Останній мирний день

Останній мирний день розтав

Між спогадів, як тінь.

Тоді вогонь ще не розп'яв

Ні Бучу, ні Ірпінь.

Вже досить скоро посівна,

Чекають на весну.

Ще в мирних селищах нема

І гадки про війну.

Не крижаніє серце ще

Від тих страшних новин.

І кров вночі з очей не йде

Після жахних світлин.

Ще не здається ламким дім,

Сирен не виє хор.

Немає правила двох стін,

І не страшить терор.

Ще поруч арта не гатить,

Мов вісниця біди.

Нема ще страху – прилетить,

Та тільки б не сюди.

Ще скрізь нещадно не бомблять,

Як грім в пітьмі нічній.

В підземних паркінгах не сплять

На кризі кам’яній.

Нема мільйонів тих, хто в ніч

Тікає від війни.

Нема наляканих облич

У потягах сумних.

Іще немає блокпостів,

Сталевих їжаків,

Не переповнений ще Львів

Уламками життів.

Ще не зазнали руйнувань

Лікарні й дитсадки.

Немає братських поховань,

Де впереміш кістки.

Життя не згасло ще в очах

Пригнічених батьків.

Їм поки не знайомий страх

За їхніх малюків.

Нема потрощених вогнем

Уламків з білим Зет (Z).

Немає кратерів від бомб,

Снарядів і ракет.

У Харкові ще геть не ждуть

На голови біди.

А в Маріуполі не п‘ють

З брудних калюж води.

Все наче у жахливім сні,

Все кепсько, негаразд.

Не повернути вже мені

Той тихий мирний час.

Весна 2022

Вірш взято із книги "Тонка синьо-жовта лінія між любов'ю та ненавистю", що розповідає про перші 100 днів повномасштабного російського вторгнення в Україну.