Уламки рідного дому

***

Всі кричали: “Марічка!”,

бо так її звали

А вона лиш дивилась,

як кіптява над її будинком здіймалась.

Було холодно, морозно

як у підвалі її рідного дому,

що лишив дівчину саму доживати,

а сам пішов у ґрунті спочивати.

Вона сіла на випалену траву, що була давно вже скривавлена,

обпаленими вогнем жаху, уламками згадки, що руїнами тепер здавлена

Чекати

коли частина її життя закінчить згорати

Багряне полум’я,

зіллється з палаючим світанком

і коли вже стане холодно,

та зігріватимуть лиш вуглинки,

що зостались від рідного дому,

вона почне до неньки чи оселі промовляти:

“Забудь мене серед сивих очей,

Що зустрічали світанок на ґанку

Побач в мені всі мрії крилаті

З якими ти своє майбутнє мала зустрічати

З тими, що стали пернаті і навіть ті, що

Лишились на землі спочивати.

Ти ж пробачиш мені, що настане час,

Що ти в моїм житті може не озвешся?

Наш спільний життєвий ритм хоч і згас,

Та дотиком рідних спогадів душі ти навік торкнешся."

Десь там вже дим зника, зола у грунт втопталась.

Навколо цвітом поросло усе ласкавим

Всередині ж земля так і тьмяна зосталась

І лиш для неї Там було колись яскравим