Попіл кави
40097
Голову до неба, що щільно набите зірками... Не впіймати,
Не приборкати мереживом ночі попіл кави... Розвіється.
На світлому темними плямопрогнозами світ не пізнати,
Не втримати час у полоні... Ніколи не схилиться!
Біла земля — для душі це випробування.
Що не згоріло — обуглилося, у горні зміцніло.
Чорна кава була дивною спробою знеболювання...
...Неосяжна ніч кришить долі снігом на землю вміло.
~2020~
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
⋯