Бомбас

Я ненавиджу землю Донбасу, її вязкість, бридотну сиру

Як кайдани одягнені носиш, з кожним кроком сумуєш вагу

Скільки крові вона вже поглинула?

Скільки висмокче спраглих життів?

Наче шлунок гадини повзає і ковтає своїх й ворогів

Я ненавиджу землю Донбасу, її звуків відлуння глухі

У районах спустілих, покинутих, лиш війни чути гуркіт лихий

Вирви реготу в божевільній агонії

Друзки спалених нині надій

Все це чути лиш тут... Та емоції, вже не має ця хвиля подій

Я ненавиджу землю Донбасу, її сірих пейзажів кривих

Лиш руїна й покинуті марива, що гуляють в будівлях пустих

Тут життя лиш у норах - катівнях

Бється в стінах, шукає ріллю

Тільки вибухів зарева, вкроплення, додає в сіру фарбу вогню...

Я ненавиджу землю Донбасу, її спогади, щирі й важкі

Память втрачених друзів, загинувших, перетравлених в жерлах війни

Їхнім подвигам зведено памятник!

Терекони.... Ось цей монумент!

З часом ехом лунатиме - дзвонами, в поколіннях застиглий момент...