Фінал.

Джек відчував, що він на полюванні. Роблячи кожен крок, чоловік прислухався до стукоту у голові, які лунав усе чіткіше та чіткіше. Парадоксально, проте зараз він боявся лише одного. Що цей стукіт, який мучив його стільки днів, раптово зникне тепер, коли Джек настільки близько до розгадки. Райони міста, якими крокував чоловік, були геть незнайомими. Вулиці втратили свої звичні геометричні форми, закручуючись у химерні спіралі. Повітря теж стало густішим, по консистенції більше схожим на сметана, тому просуватись вперед було ще важче.

Удари у голові ставали щоразу сильнішими. Відчувалось це так, наче незабаром голова таки вкриється тріщинами та розпадеться на друзки, а зсередини вилізе те, що спричиняло той звук увесь цей час. Джек, проте, продовжував рухатись. Після чергового повороту повністю зникла потреба зупинятись на кожнійсінькій розвилці та, кружляючи, вирішувати, куди все ж таки треба повернути задля того, щоб стукіт у голові звучав ще ясніше. Зосталась лише одна звивиста дорога, оточена суцільною стіною з будинків, яка вела кудись угору. Попри те, що він був оточений будинками, Джек відчував себе вкрай самотнім. Усі ті громіздкі будівлі, що нависали над вузькою вулицею видавались звичайнісінькими декораціями, фасадом без наповнення всередині. Ще більше лякало, що у яку б сторону Джек не дивився, та як сильно б не напрожував погляд, він не міг побачити жодної людини, та й у цілому, жодного руху. Моторошна атмосфера вперше пробралась крізь ніздрі чоловіка, змусивши вкритись тіло сиротами. Попри страх, Джек не зупинився. Самотня постать повільно переставляла ноги, щомиті хапаючись за власну голову, так наче та сповзала та падала.

Двері кольору вранішнього туману мало чим вирізнялися від інших навколо, проте Джек був певен, що йому саме сюди. Всередині було темно, злегка пахло вологою. Двічі перечепившись через незвично високі сходинки, чоловік піднявся на другий поверх. Звуки у голові стали настільки потужні, що коли Джек мимоволі скрикнув, то навіть не почув власного голосу. Підійшовши до єдиних вхідних дверей на поверсі, чоловік ввічливо постукав. Через мить стукіт у грюкіт у голові припинився.

***

Прочиняючи двері, у котрі хтось наполегливо тарабанив, я ні на мить не переставав думати про власне оповідання. Вдало осідлавши та схопивши за віжки натхнення, уже не хотілось його відпускати. За дверима стояв явно розлючений чоловік. Його погляд зробив усю атмосферу неприємною та напруженою. Я не знав людину за дверима, однак, попри все, чоловʼяга чомусь видавася віддалено знайомим. Видавалось однак, що він мене точно знав. Незнайомець промовив:

— Це ж усе ти, так?

Я не встиг зрозуміти що я, та чому, адже, не чекаючи відповіді, чоловік влучив мені кулаком у щелепу. Удар застав мене зненацька. Непристосоване до бою тілу миттю опинилось на землі, а нападник осідлав мене зверху. Його кулаки продовжували гамселити мене, тож не залишалось нічого кращого, аніж закриватись від ударів власними руками. Звиваючись наче мурена, я почав потроху виповзати з-під нападника. Коли мені це нарешті вдалось, той не став у черговий раз атакувати мене. Втомився, мабуть. Відповзши у сусідній край кімнати, незнайомець просто сидів та дивився на мене крізь скельця своїх окулярів. Підхопившись, я відбіг у протилежний бік та схопив перше що попалось під руку — сувенірну клюшку для гольфу. Тепер, зі зброєю у руках, я почувався набагато впевненіше.

— Навіщо? — запитав незнайомець. Я досі не розумів про що він, проте з сумішком остраху та цікавості оглядав фігуру у кутку власної квартири. Раптово мене осінило. Я зрозумів, чому чоловік здався мені знайомим. Проте сам здогад був настільки безглуздим, що мені почало здаватись, що я сходжу з розуму. Хворобливий зовнішній вигляд, сіре пальто, окляри округлої форми, з-за яких за мною спостерігали живі та жваві очі, які геть контрастували з усіма іншими деталями цієї людини. За наявним описом це точно був персонаж оповідання, яке я так сильно прагнув дописати. Все ще не ймучи віри здогаду, який оселився у макітрі, мені все ж вдалось переконати поставити себе запитання, яке крутилось у голові:

— Ти... Ти Джек?

Чоловік підхопився так швидко, наче його вдарили струмом. Кількома широкими кроками він здолав відстань між нами та запитав:

— Звідки тобі відомо моє імʼя?

Все ще вірячи у те, що це жахливе співпадіння, я промовив:

— Це дуже кумедний збіг, повірте. Загалом, я зараз пишу оповідання, і воно про персонажа, Джека, який, згідно опису, геть як ви.

Джек довго дивився на мене нічого не відповідаючи. Зрештою, він оминув мене та зайшов у кімнату де стояла друкарська машинка. Ні секунди не вашаючись, він схопив мій рукопис та почав читати. Я відклав ключку для гольфу, відчуваючи, що вона мені не пригодиться. Не наважившись перервати сакральний для мене процес читання, мовчки опустився на крісло та чекав.

Джек ознайомлювався з написаним вкрай повільно, шепочучи кожне слово собі під ніс. Свого героя, Джека, я уявляв трішки по-іншому, аніж виглядав чоловік у моїй квартирі. Цей Джек мав велику залисину на лобі та до біса смішні черевики. Звісно, ці деталі ніяк не суперечили написаному у тексті, проте я явно уявляв собі головного героя оповідання без таких деталей. Власні роздуми заспокоювали та переконували, що уся ситуація просто велетенська абсурдна ситуація зіткана з тисяч непорозумінь.

Джек дочитав написане та обережно склав листки на столі. Опісля він провів рукою по друкарській машинці. Усередині мене народився мовчазний протест. Ревнощі письменника. Джек натиснув на одну з клавіш. Характерне клацання залишило на чистому листку крапку, а чоловік схопився за голову, так наче його хтось ударив. Я підскочив та запитав:

— Усе гаразд?

— Ти описав моє життя. Слово в слово. Не знаю як тобі це вдалось, але усі епізоди, написані на цих листках — це я. А те кляте стукотіння у моїй голові, яке зводило мене з розуму, це звук твої дурної друкарської машинки!

Джек з люттю штовхнув ногою стіл. Той, неначе смертельно поранений слон, ще якусь мить встояв на ногах, а потім, з гуркотом упав, потягнувши за собою друкарську машинку та усі дорогоцінні листки рукопису. Буря незгоди піднялась у мені разом з хмарою пилу, з-під поваленої творчої поверхні. Сумʼяття однак взяло гору, адже я все ще не міг переварити того, що щойно сказав Джек.

— Як, як це взагалі можливо?

Джек поглянув на мене так наче я тупий та відповів:

— Я не знаю.

— А.. А що ти робив за межами того що описано у моєму оповіданні? У тебе ж повинна бути якась сімʼя, друзі, не знаю... робота. Як ти… ну… до прикладу, вперше отримав запрошення полетіти у космос?

Моє питання явно застало Джека зненацька. Він важким мішком осів на землю та схопився за власну голову у жесті великої задуми. Пройшла ціла вічність, перш ніж він могильним голосом не промовив:

— Я не памʼятаю нічого, що б відбулося за межами твого творіння. — Ще трішки помовчаши, він додав: — Мабуть я теж твоє творіння.

Не знаючи, що робити у такій ситуації, я просто сів поруч з Джеком. Нерухомі, ми б вдало зіграли роль горгулі на будь-якому фасаді. Вічність опісля, Джек таки підвівся та сказав:

— Брудно у тебе тут. Давай поприбираємо.

Не маючи кращих ідей, я вирішив прийняти пропозицію усунути безлад та вже було підвівся щоб принести мітлу та швабру. Проте, саме у цю мить безневинного бажання очистити світ навколо, я з жахом усвідомив, що дещо змінилось. Зник звук, який супроводжував мене усе життя. Звук, який досі я вважав частиною звичного існування та сприймав безумовною частиною існування всесвіту навколо. Звук скрипіння чорнильного стержня ручки, який ретельно виводив букви на папері, супроводжуючи кожну дію у моєму житті.

Сондер - усвідомлення,що кожна людина проживає таке ж яскраве і складне життя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Сосніцький Володимир
17.06.2024 13:40
До частини "Фінал."
Тут кілька дублів. Текст наче кілька разів скопіювали в главу. Хоча загалом мені оповідання сподобалося.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Scott Wane
    17.06.2024 14:19
    До частини "Фінал."
    Коментар видалено автором