Казка для молодого орка

Казка лишила тяжкий слід на серці орка. Не цього він чекав:

- Такої казки ти мені ще не розказувала, Урук Ду Хай...

- Не казка це... - нахмурила брови древня. - Не легенда. І не притча цих церковників. Це... Правда, Орай Ді.

- То де ж справедливість у цій правді? - тяжко зітхнув з глибин душі молодий орк.

- У правді немає справедливості. - гуркітливим голосом древньої роздалися по вітальні слова. - Просто нашим предкам не пощастило опинитися по цю сторону кордону от і все.

Та молодий орк не міг прийняти такої правди:

- Якщо усе це правда... - стримуючу гулку лють, що здіймалася з глибин його душі, запитав молодий: - То чому вожді не підіймають племена? Чому ельфи садять ферми? Чому перевертні досі селяться зі стадами? Чому звіролюди... Не здіймаються у бій?

- Жхмрм... - древня обдумувала чи то відповідь на питання, що молодий орк задав, чи то те, як вірно відповісти, адже він не перший питає.

- Не в тому річ, що та війна забрала життя стількох розумних, що й уявити важко... І не в тому річ, що програли. Не в тому річ! - підняла поважна вгору скарлючений палець з довгим кігтем, підвищуючи громовий свій бас, аби молодий орк не посмів перебити її, адже його войовничий дух уже рвався з-під його тренованої сили волі. І послабила свій розлогий рик, коли він зі стримуваною люттю та незгодою видихнув через ніздрі: - Не в тому річ, молодий Орай Ді, що зараз ми й шансу не маємо проти демонів, і що нова війна буде настільки кровопролитна, що ще наші діти, а то й внуки чутимуть запах крові, що йтиме од сирої землі! Адже жоден орк смерті не боїться! А в тому річ... Чи новий вождь зможе краще, аніж демонеса. Бо ж якщо ні - то все буде дарма.