Глава 5. Енджел

Церква відома всім політична установа на межі лицемірства та дворових інтриг. Зі своїми нудними, моральними догмами та військовими структурами. Згадайте хоча б тамплієрів.Тамплієри були організовані, як чернечий орден, далеко не всі з них воювали, більшість займались накопиченням фінансів для воїнів, а також давали гроші в борг всім знатним особам. Одним з них був французький король. За наказом Філіпа IV Красивого було заарештовано всіх французьких тамплієрів, їх звинувачено в численних єресях, та катовано французькою владою (номінально — Інквізицією), доки вони не «зізналися». Це звільнило Філіпа від зобов'язання сплатити величезні кошти, які він позичав у ордену та виправдало розграбування орденського майна. Дуже зручно, спочатку одні наживались на слабохарактерних умах та мілких дворянах, а потім інші наживались на них, та довели папу римського то того, щоб почав спалювати тамплієрів і розформував орден.

Проте прості на вид монахи були не кращими. Днем моляться, а на вечір займають в темних кутках послушників чи черниць. Єпископи з їх Трибуналом душ, що в вільний від “роботи” час занурені у розкіш своїх апартаментів та прикрас, з винними фонтанами та оргіями не гіршими, чим влаштовував Калігула.

Чим вони кращі за мене? Я хоча б визнаю свої гріхи, і не прикриваюсь рясою чи брехливими молитвами.

Саме ці дармоїди почали будувати новий світ. Знищили таку прекрасну язичницьку релігію, яка черпала натхнення з побаченого, пояснюючи природні явища казками про богів та чудовиськ. Скажете вони були дикі і приносили людей в жертву? Приносили і що? Це були одиничні, добровільні випадки в племенах, і рідко примусові. Це якщо не розглядувати окремі племена, та окремих богів. Але я що теолог? Це лише думка колишнього смертного, що бачить більше і відчуває краще всеосяжну темряву в кожному.

А ви задумались скільки душ при нав'язуванні віри катували і знищили “доброчесні” християни? Коли залишки тамплієрів перетворились в мисливців за головами?

Ах так, спочатку зародилась інквізиція, що страчувала самих тамплієрів, а також займалась катуванням молодих, невинних дівчат, врода яких заслуговувала на божественне поклоніння. Десь якась дівка не дала сусіду, чи тому ж самому священнику, напевно вона відьма. Стікала місячною кров'ю, нечиста демониця готова до парування наче чотирилапа сука. Чого вони тільки не вигадували, щоб керувати масами.

Хто з них справді вірив у свого бога? Хто з них насправді мав віру в добро? Все що вони робили лише нацьковували стадо одне проти одного.

Певний час мене це не хвилювало. Ні долі дівчат, ні чоловіків, до моменту поки я не накосячив. Я настільки був гоноровий і власний, що мені здавалось, ніхто і ніколи більше не посміє торкнутись мене чи мого безсмертя. Я здатен був впливати на свідомість людей, пізніше це почали називати по розумному сугестія. Сугестія відрізнялась від гіпнозу тим зо для навіювання я не використовував предметів, я міг це робити не тільки вві сні жертви, а я на яву контролювати їх розум і відключати, стирати пам'ять, послаблювати контроль. Запах запаленого ладану притлумлював цю здатність, але мені подобалось грати з вогнем.

Я входив в церкву як на парад. Я бачив їх всіх ніби через прозору тканину, наче дивився у воду, що відбивала їх демонічні лики.

Я знищував їх бога, в особах священників. Так, я вбивав тих, хто змушував коритись 10 заповідям. Ненавидів їх за те, що їх бог не відповідав на мої молитви. За те, що не повернув мені батьків. Тепер, коли я був не людиною, я міг собі це дозволити. Мене ніяк не торкалась ця віра.

Якось свідком моєї кривавої вендети стала черниця. Я вважав, що то черниця, через її одяг, поки з під плаща вона не витягла арбалет з хрестом на прицілі.

— Нечистий, біс, демон! — Шкабарчала вона, проте її голос звучав оргазмом для моїх вух. Скільки сексуальних епітетів у свою адресу я не чув давно. І кожен попадав в сердечко, наче запашний медовий коржик. Я збудився не на жарт, від такої честі.

Коли у світлі свічок замайоріли на її плащі символи: хрести, пентаграми, ще якась незнайома мені окультна дичина, що суперечила типовому уявленню про релігію, я трохи напружився.

Тоді я вперше зустрітися з мисливцями і зрозумів, що вони на моє щастя ні хріна не петрають у вампірах.

Вона випустила стрілу в моє серце. Осикову, просякнуту святою водою.

— Ауч, — заволав я, коли відчув біль в грудях, а моя улюблена сорочка була зіпсована діркою. — Стерво!- гаркнув слідом.

Черниця думала що вб'є мене, але частки срібла в мокрому дереві мізерно мало. Цей біль лише мене роздратував. Я потягнувся за спину, обламав наконечник, та вирвав стрілу, а очі налились темрявою. Вона заклякла від подиву.

— Хочеш погратись з дияволом, суко? — висуваючи ікла, рикнув я. На руках була моя кров, сорочка теж просочилась моєю кров'ю, але рана з неприємним пощипуванням затягувалась. І я направився до черниці стрімкою лавиною. Вона лише встигла перехреститись під моїм поглядом, наче надіялась на захист свого бога. Мисливиця підняла арбалет, але стріла була випущена мимо, тому що я вибив арбалет з рук. Я підняв її за шию над головою. її очі були зелені наче вранішнє море, в якому майоріли водорості, в них застиг жах та сльози.

— Хто ти така, звідки в тебе ця зброя?

На той момент, я ще не знав яку яму собі вирив, і як моє демонстративне вбивство мені вилізе боком.

— Це ти що таке? — пискнула вона, задихаючись.

Я посміхнувся, але нічого не відповів, зірвав з голови апостольник, відкидаючи, волосся під ним було мідного кольору зав'язане в косу.

Я відчував не тільки, як калатає серце цієї брехливою стерви, але і її намагання противитись погляду, а тим часом одежі все ставало менше, я розривав її мов дикий звір, придушуючи хрестом на шиї.

Вона була не справжня черниця, і більше того мати двох малих доньок, що з чоловіком намагатись збагатитись виконуючи брудну роботу для місцевої церкви. Моє прибуття наробило шуму. Проте замість того щоб вбивати її я спаплюжив її душу, обернув в дитя ночі і нацькував на власну родину. Хоча я не вірив в те, що вона обернеться, на жаль чи на щастя виживали далеко не всі.

Вони прозвали мене “Ангелом смерті” сином Абаддона ангела розрухи, та безодні, того хто владарював світом мертвих Шеолом, і були майже праві. Я не планував розвінчувати ці міфи, мені було приємно. Але через якийсь час я знудився і втомився від всього, тому схованка від мисливців стала для мене одною з причин перепочинку ціною в 50 років.

***

Поки я ностальгував та займався відновленням своєї особистості, як кревний родич графа Блека, моя Золотава троянда йшла на поправку. Її хвороба перетасувала всі карти, проте я знав що моя кров допоможе. Саме я додав її у мікстуру лікаря, перехопивши його в один у вечорів, коли він направлявся до будинку.

Відновлення особистості зайняло більше часу чим я планував, тому я не знав що там відбувається. Мені і в голову не могло прийти які сімейні пристрасті я пропускаю.

— Мене звуть Енджел Блек, так, так, як мого дідуся, — чарівно посміхнувся я одному з працівників банку показуючи документ та фамільний перстень на банку. Працівник зблід, щось почав белькотіти про те, що мою рахунки заморожені і банк не може надати мені до них доступ, але може надати позику. Мої ікла заскрипіли. Шарлатани срані, вони навіть не уявляють, кого намагаються обдурити. Я учинив скандал, змусив зібратись всі вершки їх управлінців, і начальник банку здався. Він повів мене довгими коридорами ніби до свого кабінету. Але я почув постріл, проте не встиг обернутись. Мене зрешетили кулями з кольта, їх було настільки багато, що я втратив свідомість. Мене відтягнули в темне приміщення банку, напевно хотіли потім десь прикопати.А найгірше що було це те, що це гівно дране зірвало з мене фамільний перстень.

Начальник банку Рейган Маорі. З його іменем на вустах я прокинувся. Я на друзки розберу цю шарашчину контору. Все тіло нило, але кулі лежали поруч, деякі на мені деякі піді мною, за цей час вони вилізли.Дуже зручна вампірська особливість.

Я злився, хотів помсти та крові, тому проникнув в банк в пошуках інформації. Спочатку я поживився нічним сторожем і таким чином мої рани почали затягуватись швидше, а не тільки шкіра зовні.

— Ти точно залишив тут того сучого сина? — почувся голос з того місця де я лежав. Голос звучав наче в вакуумі. — Телепень. — Я посміхнувся, облизуючи кров, та дочекався поки головорізи повернуться в приміщення.

Один з них перехрестився, коли побачив мене, а в моїх руках свічку та пляшку віски з якою стирчала ганчірка.

— Мене шукали? — вони витягнули зброю, — тільки спробуйте, згорите живцем. — Під ногами були розлиті пляшки.

— Як ти вижив? — спитав один з них піднімаючи руки зі зброєю, і ткнув ногою іншого, той загарчав. Вони побачили труп сторожа, та вилаялись під ніс.

— Не має значення, — відрізав я. — Ви здумали мене кинути на мої ж гроші! Я повернувся за своїм, чужого мені не треба.

— Ми ні за що не відповідаємо, ми просто охоронці. — Я зміряв волоцюг презирливим поглядом. — Де Рейган? — Гарчав я показуючи ікла, чоловіки аж підскочили, та впустили зброю, вона вистрілила та зрикошетила, попадаючи одному в ногу, той тут же звалився вити на підлозі. Я здригнувся і впустив пляшку. Це було тупо, і неочікувано для всіх. Інший на мене напав використовуючи ситуацію, але я вивернувся і ткнув тому свічкою в око, спалюючи шкіру та осліпляючи.

Моє тіло ще повністю не затягнулось, а від різкого маневру відкрились рани всередині, від чого мене знудило та я відчув біль, але втримався, щоб не зігнутись навпіл.Хоча блідість мого обличчя відобразилась у світлі свічки.Тим часом пристрелений потягнувся за пістолетом, я викинув свічку поруч з ним, та язики полум'я поповзли в різні сторони.Стрілець виявився в замкнутому від вогню колі, на жаль масованої пожежі не вийшло і полум'я було не високим, він хоч і поранений міг переступити його.

— Моє око, — нив інший, і я пересилюючи біль, підняв його в якості щита.

— Я поставив питання, де ваш чортів Рейган? — по хорошому я мав відлежатись мінімум день, але в мене не було цього дня.Я втратив надто багато. І не міг втратити перстень, і надбання.За ці 50 років мали накапати дивіденди, але якесь падло просто привласнило мої гроші.

— Будь ласка, не вбивай мене, — прохрипів опалений свічкою, з його ока сочилась кров, але змішувалась з запахом горілої плоті, далеко не самим приємним, тому він відбивав бажання його кусати. Не відомо говорив від до друга, що був готовий стріляти крізь нього в мене, чи до мене, тому що я міг з легкістю зламати йому хребет. Він почав говорити про те де можна знайти Рейгана, але його друг почав стрілянину, тому я поспішив кинути товариша в його сторону, а сам увернувся в сторону, проте остання куля прошила плече.

Я дізнався не все, але горе стрільця спіймав та випив з нього всю кров.

Чіпляючись за стіни я поплентався назовні. Таким слабким я не відчував себе ще ніколи, а за моєю спиною вогонь перекинувся на папери, та одяг мерців, та мені було все одно. Мені потрібно було тимчасове укриття якомога далі від цього місця.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.