Глава 1. Енджел.

Для кожного вампіра настає час, коли ідея вічності стає на мить нестерпною. Жити в темряві, харчуватися в темряві, на самоті — порожнє існування. Нескінченність здається гарною ідеєю, поки Ви не зрозумієте, що проведете її на самоті.

(Лестат. Королева Проклятих)

Я прагнув не старіти та жити довго, але ніяк не очікував втоми від скарбів, жінок, та інших розваг. Я залишався один, і це життя стало нестерпним. Самотність — ось справжній страх. Але я зрозумів це надто пізно. Довгий час я не хотів зізнатись собі, що не знаю як далі бути, куди рухатись вперед, як відкритись світу, до якого я вже не належу? Тому я впав в не живість на пів століття, та вибрав для цього сімейний склеп.

Сказати чесно, це була сама дурна ідея в моєму житті. Ніколи не розумів навіщо вампірам в книгах труна, чому вони повинні боятись світла, запаху часнику, осикових кілків? Це так не зручно, я пробував. Звісно всі ці сюжети породжені знаннями з міфології світу, та додумок набожного людства, яке на той час не знало нічого про особливості людського організму та природних хвороб. Насправді все було далеко не так.

Я не боявся світла, мені було все одно на часник та кілки. Боляче, проте не смертельно, а з похмілля навіть освіжає. А ось до чого мене привели мої досліди, так це до того що срібло та запалений ладан пригнічували сили, і скоріш за все срібло вбиває, так само як вогонь чи розчленування.

Звісно щоб захиститись. Я сам породжував безліч поголосок, нашіптуючи вві сні Стокеру образ Дракули. Справжній Влад ніколи не був вампіром. Але саме чутки про це обросли легендами, та його жорстокість підігрівала їх, вони породили масову попкультуру, яку по сей день підтримують його земляки.

Поки я спав, я зовсім не думав про те, що буде з моїм сімейним маєтком. Я розігнав прислугу, виплатив їм остатню зарплатню. Заховав в надійні схрони прикраси матері, написав розпорядження в банк, щоб мої рахунки перевели в депозит і виплатили лише тому, хто буде носити фамілію Блек і покаже родову печатку.

Я знав що навряд чи довго просплю, але не хотілось прокинутись ні з чим та починати свій шлях з якоїсь ферми, крутити свиням хвости.

Але я також не передрікав, що зможу проспати пів століття. Так саме як не думав, що мене пробудить музика…

Це було фортепіано, вібрація доносилась до склепу разом з голосами, але лише голос однієї з них змусив затріпотіти мої повіки.

Спочатку я почав бачити сни, відчувати знову пристрасть та жагу.

Колись я вже намагався створити вампіра, але ті що виживали, стали першими, над ким я експериментував, щоб зрозуміти свої сили та слабкості. Мені не було кому довіритись, не було в кого вчитись. Моя дорога усіяна трупами. Є лише я та тумані спогади про шльондру, яка це зі мною зробила. Без укусів, без крові. Майже без крові. Символи в щоденнику, моя кров, яка сочилась з рани та виставлені в коло шахи, а в центрі король та королева.

Символи, прокляття, туманне пророцтво кістлявої, доля…

Можливо саме її поклик відчувало моє єство та моя кров. Можливо та співачка моя остання надія. Новий початок…

І я розплющив очі.

Коли я побачив свої руки, торкнувся свого лиця, я був нажаханий. Наче живий висохлий мрець, спраглий до крові живих істот.

В моєму домі грала музика, я відчував сотню сердець, два з них наближались до кладовища. Я стиснув та розтулив пальці, спробував відкрити рота, але оголилися тільки ікла, і скрип давно незмащених мастилом залізних дверей витік з горла, моїм зв'язкам не вистачало крові.

— Сюди, сюди, — намагався вимовити я пошепки, та голосу не було. Проте мені не потрібен був голос. Невже я міг забути? Розгубити свої навички? Я напружився що сили, закрив очі, сфокусувався на шумі окремих сердець, та думками потягнувся до їх підсвідомості. Вийшло не з першого разу.

Проте скоро парочка зівак завітала до склепу. Це були молоді люди, які шукали місце для поцілунків. Я про себе усміхнувся. Так в мої часи молодь була розпусна, але ніхто не дозволяв собі пестощів серед мерців.

Я випірнув тінню за їх спинами, хапнув за воріт, та впився в горло юнака, його ж тілом притискаючи дівчину до холодної стіни.

Вона була нажахана, хотіла кричати, але мої очі мимохідь глянули на неї і вона заклякла. Я відкинув хлопця в сторону, коли той втратив свідомість. Він майже не пручався, як і дівчина. Я їх розумів. Вони не знали, що я таке.

— Будь ласка, відпустіть, — вимовила пошепки вона.

Обростаючи м’язами заново, смакуючи кров та хтиво вивчаючи дівочий стан я негативно кивнув, клацнувши язиком. Її сукня мала великий виріз, корсет підіймав пружні груди. Сучасна мода відрізнялась від тої що я пам'ятав. Сукні стали легкі та відверті, багато мережива.

Я зірвав з неї капелюшок, та вхопив за волосся, пшеничне, шовковисте. Вона нагадала мені її. Леді смерть. Пам'ять підкинула кілька картин минулого, що тінями нависли над свідомістю, перекидаючись слайдами в калейдоскоп. Мене ледве не вивернуло від гніву, але я втримався.

— Насправді ти не хочеш, щоб я тебе відпускав, — до мене нарешті повернувся голос, а тіло повертало колишню пружність та молодість 24 річного юнака.

Я грубо рвонув корсет, і той легко піддався, відкриваючи груди. Дівчина зойкнула, проте не встигла прикритись, я піймав її руки та притиснув до стіни, а мої ікла впились в ніжну плоть, і я пив її життя та її агонію, поки вона намагалась пручатись піді мною. Серце невпинно качало кров, і било в голову звуком набатів, а потім затихло сповільнюючи удари.

Тук …тук…тук…тук…

— Я повернувся…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Milante Gotham
29.03.2024 15:54
До частини "Глава 1. Енджел."
Ахаха, так він тут більш ексцентричний, і злий чим, в колі крові, бо ще молодий,так що буде віджигати по повній.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше