МИТЬ ЩАСТЯ

Згублене щастя вогником тліє,

Що співом птахів не відгукнеться.

Там пустка й сум — долоні стискає,

Спогади сяють, коли серце болить.

О, втрачена мить! Як тінь…

Непомітна, але така болюча у серці моїм.

Спогад про мить, що вже не вернеться,

Лихоманить від туги душу палку.

Примара чи Ви? — запитую співом скорботним,

А відповідь «сучна» у морок ховає слова.

Бо любов — це дар богів недосяжних,

Що лишають печаль, що ніяк не згаса.

О, примара! - ти втрачене щастя,

Твій усміх, твої очі — бажання моє.

Але час не спинити, не повернути.

Босоніж приходь у грішні думки.