Мені було всього дванадцять

Мені було всього дванадцять

Коли я вперше помиливсь

Коли забув, що наша праця

Завжди сильніше всіх зусиль

Коли наївний я старався

Зробити кращим увесь світ

Ти так жахливо усміхався

Немов була то грішна мить

Та я все-рівно бився далі

Ішов вперед і намагавсь

Знайти себе, крізь всі печалі

Хоча думок своїх не мавсь

Я жив ідеями суспільства

Думками лідера й громад

І зміст, який за ними крився

Я міг сказати вам навряд

Але вони заполонили

Усю свідомість, весь запал

І я направив на них сили

Хоча самий я ледь не впав

Безсилий й сонний,

Мов від вітру

Схилившись вниз

Я назавжди.

І я так сильно помилився

Що вже не зможу більше йти.

©️ Соня Амбріс