Босорка 21 століття

I.

Вечоріло. Косі промені сонця проводжали останніх клієнтів стежкою вниз до Старих Мухоморів. Врешті на подвір’я повернулася тиша, босорка врешті почула спів птаства та журчання сусіднього струмка. На вітерці коливалося молоде листячко, котре лише тиждень тому повилазило з бруньок. Врешті час ставити духм’яний трав’яний чай та відпочивати за цікавою українською книжкою — он їх скільки зараз видають, не те що колись. Не дарма вона їздила на той книжковий Арсенал, ой не дарма! І на форумі видавців у Львові її знали як дуже щедру покупчиню. А що їй ті гроші, скирдувати? Скажете таке!

Пані Євдокія поставила чай, і хотіла вже братися до читання, коли згадала, що сьогодні до неї має прийти ще одна гостя. Дивна та не дуже бажана. І тепер, замість приємного книги на неї чекало прибирання. Ну це миттю: віники та мітли самі застрибали підлогою, замітаючи пилюку, принесену численними відвідувачами. Поличками ковзали ганчірки. Імпровізована сцена з уривками тканин в одну мить зникла, натомість з’явилися металеві ліжка на панцерній сітці з пухкими перинами. Замість страхітливих малюнків — пасторальні картини з лебедями та килими на стінах. Ну, чисто вам звичайна сільська хата. Босорка не бажала розкривати перед гостею всієї своєї сили.

Її нав’язав давній приятель вовчий пастух полісун Сірограй. Якось в січні він зі своїми підопічними завітав до неї. Вовки поводили себе надзвичайно тихо та чемно, та й полісун притягнув тоді смачненького пирога. Вони гарно погомоніли собі про минулі справи, про погоду та стан справ, про те, що світ вже не той, та й люди вже не ті. Згадали старі пригоди. А потім Сірограй попрохав:

— Є в мене одна знайома. Хоче вона навчитися перетворюватися у вовка та інших звірів. Ти ж ніби знаєшся на такому, допоможеш?

— Що то за єдна? — запитала тоді Євдокія. — Чи вона з тих, що мають силу?

— Це жива лялька, силу має. Дуже чемна, а ще зробила мені цінну послугу. То ж і тебе прошу — зроби, як для мене.

— Та най си буде. Коли чекати?

— Прийде до тебе за тиждень по тому, як розкриється весняне листя, — з цими словами полісун пішов собі геть разом зі своїми вовками, шляк би їх трафив.

Євдокія зустрічала живих ляльок лише двічі. Першу понад двісті років тому, в далекому Растенбурзі. Тоді вона гостювала у місцевої зілярки, котра трималася давніх прусських звичаїв та володіла унікальними техніками заморожування. Випадково вони потрапили на спалення відьми — ця варварська практика вже зникала з теренів Європи, лише подекуди в найтемніших закутках континенту горіли люди на багаттях. І досі снилися ті волошкові очі, сповнені ненависті та презирства до людей. Жива лялька загинула на диво швидко. А ті, хто прирік цю істоту на муки, не пережили найближчу зиму. Хтось помстився за неї, і краще не згадувати, в який саме спосіб.

Вдруге босорка зустріла ляльок ще за часів Цісаря в одному графському маєтку під Львовом. Граф найняв їх для догляду за своїми малими донечками. Ляльки Аделіна та Вероніка — страшенно чванькуваті та зманіжені особи — весь час жартували, грали на роялі Шопена в чотири руки, поїдали дорогезний шоколад, обговорювали паризьку моду, через що страшенно сварилися, а в перервах між цими цікавими заняттями бавилися з малими. Дівчатка були від них в захваті, і з запалом вчилися у них початковим шкільним предметам, чого навряд чи б досяг звичайний вчитель-студент. Хоча Євдокія приходила до маєтку лише два рази, та й то до старенької тещі графа, ляльки їй не сподобалися. Від їх задертих носів йшла прихована загроза.

Про живих ляльок трохи розповідали німецькі відьми, що збиралися на шабаші на горі Брокен. Босорці іноді приходило запрошення у великому конверті, і вона літала на ті зібрання. Часом там розповідали цікаві речі, але все більше плітки та байки. І серед всього іншого нюрнберзькі відьми згадували жахливі історії про цих живих ляльок. Виходило на те, що краще їх уникати.

І ось на Євдокію дивилися такі самі волошкові очі, як тоді, на вогнищі. Тільки допитливі та насторожені. Лялька виглядала років на двадцять п’ять. Делікатний макіяж підкреслював миловидність обличчя, надавав йому певного враження порцеляни. Біляве, майже золотисте волосся, зібране в кінських хвіст, здавалося надто розкуйовдженим як на модельний мейкап. На перший погляд гостя мало чим відрізнялася від дівчат із навколишніх сіл та містечок — навіть дорожній велюровий костюм такого ж, як очі, волошкового відтінку ніби придбала десь на базарі у Франківську чи Львові. А ще ляльку видавали білосніжні рукавички, такі недоречні в теплому травні та легкий органзовий шарфик, котрим вона, певне, прикривала шарніри на шиї. Поряд стояла жовта валіза.

Хоча від гості не йшло жодної загрози, чарівниця відчувала присутність чогось дивного і незрозумілого. Дівчина почувалася напружено, але це й зрозуміло, про босорку розповідали різні історії, часом дуже страшні. Чарівниця оглянула гостю, і помітила під рукавом кофтини край металевого браслету. Власне, з нього йшла ледь відчутна незрозуміла сила.

— Доброго дня, пані Євдокіє, — привіталася лялька. Вона говорила чистою українською мовою з відчутним мелодійним нявкаючим акцентом. — Мене звати Кларіс, я мандрівниця, вчу таємні науки. Мені рекомендував звернутися до вас один ваш друг, полісун Сірограй.

— Доброго здоров’я. Так, я чекала на тебе, — вона запустила гостю до сіней. Перш, ніж зачинити хату, босорка кинула погляд на ліс — здалося, що звідти за ними пильнує величезний вовк.

«Цікаво, звідки б тут йому взятися. Полісун ще в квітні повів свої зграї на полонини, до овечок. Ех, якби не обіцянка, дідька я б взяла цю модницю. Ну, буде їй наука, подивимося, з якого вона тіста», — подумала собі чарівниця. Вона провела ляльку до її кімнати, показала шафу, велике ліжко з периною під стіною, вкритою килимом, столик з вазою, в котрій стояли квіти, книжковий стелаж в кутку, а над ним механічний годинник. Босорка дала дівчині розкласти свої речі, а сама пішла готувати вечерю.

До столу дівчина принесла подарунок — коробку цукерок та лікер — таких пані Євдокія ніколи не бачила. Не те аби вона полюбляла солодкий алкоголь, але подарунок прийняла.

— Чому ти хочеш навчитися перетворюватися на тварин? — запитала чарівниця, дивлячись, як гостя наминає грибну зупу.

— Я багато мандрую, і часом легше подорожувати у вигляді тварини. Не у всі місця можна потрапити в моєму справжньому вигляді.

Босорка відчувала, що гостя говорила правду, але не всю. Вона уважніше придивилася до волошкових очей і зрозуміла, що у Кларіс є інші мовити.

— Аби навчитися перетворенню, треба мати хист до чарів. Треба мати наполегливість, смирення та надзвичайну волю. Перший урок ми проведемо за кілька днів під час повні. А поки поживеш у мене, будеш мені помічницею, а я побачу, що ти вмієш і можеш. Чи ти готова до цих знань.

— Добре, шановна пані, — погодилася лялька. — Я готова стати вашою помічницею заради цих знань.

— От і чудово. А поки вип’ємо чай та відпочиньмо. Завтра я тебе підніму вдосвіта, — чарівниця вилила окріп до чашок з травами.

Кларіс поклала на стіл пачку шоколаду, поламала його і потягла шматок до рота. Босорка дивилася на її витягнуті шарнірні пальці і думала собі:

«Іч яка ласунка! Така білоручка швидко звідси втече. А поки поспи, поспи, а я подивлюся, що ти таке», — чарівниця зарані змішала сонне зілля з тим, котре викликає мариво і відкриває уві сні душу. Якщо у ляльок є душа. В одній книзі писали, що подібні істоти, в котрих змішалася вуглецева та кремнієва форма життя, можуть інакше ніж люди реагувати на зілля. І так само можуть на них не діяти отрути.

Кларіс справді доволі швидко почало хилити до сну. Вона подякувала, допомогла прибрати посуд, прийняла душ і почовгала до кімнати спати.

«Якось повільно зілля діє, — міркувала босорка, лежачи на своєму ліжку. — Вона мала б заснути ще за столом».

Опівночі вона спробувала зайти до снів своєї гості. Простягнула невидимі ниточки і раптом вони натрапили на якусь перешкоду. Все, що чарівниця бачила, це продовгуватий енергетичний стрижень всередині ляльки, оповитий чорними пагонами з шипами та маленькими трояндами. Стрижень пульсував, і від тих поштовхів розходилася по всьому тілу субстанція, схожа на кров. Видіння раптово перервалося — дівчина повернулася на інший бік і бар’єр підсилився.

«І як я не відчула цей щит. І ці троянди. Чи бува вона не чорна чарівниця?» — подумала босорка. Десь неподалік завив вовк. Відьма накрилася ковдрою і вирішила, що на сьогодні з неї досить.

II.

Євдокія прокинулася вдосвіта. Перші промінчики заледве почали виглядати, морок ще не втік з подвір’я. Чарівниця запалила гасову лампу, вдяглася, зазирнула до кімнати гості і побачила акуратно застелену постіль.

Лялька робила зарядку на вигоні перед подвір’ям. Не дивлячись на вранішній холод, вона вдягла лише футболку. Закінчивши вправи, вхопила якусь гілку і почала нею фехтувати.

— Доброго ранку, Кларіс, — привіталася до гості. — Готова до науки?

— Так, шановна пані.

Вони пішли до хлівця. Хазяйка відчинила двері, і з нього вискочило кілька курей, слідом за ними півень. Він голосно закукурікав, ніби запрошував до вулиці наступну поважну персону — здоровенного індика. Пропустивши птахів, хазяйка завела гостю до невеликої причепи та запитала:

— Ось дві діжки із двома видами зерна. Котре б ти дала курям?

— Пшеничне. Ячмінь має вістря, котре може поранити воло птаха.

Босорка ствердно кивнула та наказала набрати трохи і нагодувати птаство. Лялька засунула руку, вбрану у рукавицю, в зерно і раптом звідти на пальці виліз здоровенний павук. Дівчина завмерла, потім обережно винесла павука на вулицю і пересадила на кущ. Відьма провела її поглядом і пішла готувати сніданок. Коли ж повернулася по ученицю, курник сяяв чистотою, котрої в ньому не було, мабуть, з часів його побудови. Залишилися лише тонконогі павуки по куткам — чи учениця мала до них сентимент, чи зберегла їх з якихось інших міркувань.

«Перфекціоністка, — подумала босорка. — Якщо стане розпитувати, душу витягне. А це і на добре, доручу терти трави на зілля. Не кожен витримає монотонну роботу».

Після сніданку вона провела Кларіс до клуні, де під стелею висіло багацько сухого зілля. Біля стіни стояв верстак, на ньому сухі зілля кришили, потім товкли у ступі на дрібний порошок. Саме цим Євдокія і зайняла гостю. Показала, що і як, і пішла собі приймати клієнтів.

Протягом дня час від часу вона навідувалася до клуні і підкидала ту чи іншу роботу. Потім принесла обід — з того, що їй дісталося від вдячних клієнтів. Вони разом сіли біля верстака та прийнялися за їжу. Чарівниця розглядала дрібно потовчені трави, рівненько розкладені порції, потім подивилася на цю модельку з вишуканими руками в рукавичках. Душу охоплював сумнів — а чи так вже проста ця лялька, як здається на перший погляд. І бар’єр вміє ставити, і зілля гарно ріже та товче, ніби півжиття провела в аптеці.

«Влаштую я тобі іспити, готуйся!»

Після обіду хазяйка попрохала Кларіс сходити по трави до лісу, вказала, де вони ростуть і які саме треба зібрати. До того ж наказала зазирнути до болота і принести двох жаб — для цього босорка дала ляльці клітку та сачок. А сама зайнялася складним клієнтом. Випадок виявився незвичайний, то ж чарівниця на якийсь час забула про гостю.

Згадала лише надвечір, коли клієнт вшився геть. Вона оглянула своїм всевидячим оком околиці — чи бува не загубилася в лісах її гостя. А, ні, ось піднімається гіркою з кошиком, повним свіжого зілля. В другій руці вона тримала клітку з жабами. Жаб відьма попрохала руками перекласти до спеціального тераріуму, а сама зазирнула до середини кошика. Кларіс зібрала всі трави, які вона загадала, акуратно зрізала, без жодного корінчика чи крихт землі, та переклала папером, аби вони не змішалися. Разом вони розстелили на верстаку скатертину і розклали трави сушитися.

На цю ніч босорка приготувала інший відвар, котрий на її думку повинен був розслабити гостю і знести геть її щити. Однак вночі чекало таке саме розчарування: Кларіс хоч і заснула швидше, захист не послабила.

Ранок третього дня лялька почала з пробіжки. Вона встала так само вдосвіта, вдягла шорти, наколінники і побігла в бік Старих Мухоморів. Чарівниця налила води до спеціального тазика, додала зілля, прошепотіла кілька слів. Суміш зробилася каламутною, а на поверхні проступило зображення. Кларіс бігла собі розмірено стежкою, вочевидь, довгі дистанції не становили для неї жодної проблеми. В кущах неподалік просковзнула вовча тінь, вона просувалася слідом за лялькою. Вовк — значно більший за місцевих звірів, не робив спроб якось наблизитися, тим більше напасти, а тримався на певній відстані.

За п’ятнадцять хвилин дівчина добігла до сільської вулиці, зупинилася, розім’ялася, зробила кілька вправ, не звертаючи жодної уваги на людей, і помчала назад під гірку. Кілька сусідок, що вирішили зранку обмінятися новинами, зачудовано дивилися на це явище. Босорка посміхнулася — ось так народжуються самі фантастичні плітки. Вовк так само переслідував ляльку. В якийсь момент він наздогнав спортсменку і побіг поряд, та повернула до нього голову, махнула рукою, і звір повернув кудись в хащі.

«Отже, це її фамільяр, — примружила очі відьма. — Треба буде перевірити, чи раптом ще хто з ними не притарабанився».

Босорка провела рукою над водою, і раптом реальність навколо гості змінилася. Світ ніби розфокусувався, дерева та скелі втратили чіткість, розпливлися. Дівчина зупинилася. На її обличчі з’явилося спершу здивування, здавалося, вона ось-ось заплаче. Натомість Кларіс обережно провела рукою перед собою, ніби торкалася до тканини простору. Потім… Що власне відбулося потім, чарівниця так і не зрозуміла. В один момент всі чари зникли. Лісом розійшлися хвилі енергії, піднімаючи легкий вітерець. А лялька побігла собі далі.

І ця енергія дуже не сподобалася Євдокії, вона не віщувала нічого доброго.

— Сьогодні робитимеш борщ! — загадала хазяйка своїй учениці після сніданку. — Знаєш, що це таке?

— Так, шановна пані, — кивнула головою лялька. — Це такий суп на основі буряка, квасолі, капусти і м’яса. Треба ще додати зажарку та овочі.

— Ну, скоро знаєш, то до роботи. Он до мене вже йде делегація.

Щиро кажучи, кулінарні здібності Кларіс не вражали. Цілком їстівний, смакував він посередньо. То само вона б сказала про приготовану доволі дивну страву із топленого жовтого сиру, шинки та свіжого салату. Євдокія, однак, не стала висловлювати оцінку, лише запитала назву другої страви:

— Це рієтті, рецепт моєї подруги, — відповіла дівчина.

Залишок дня дівчина готувала різноманітні мішанки трав. Босорка краєм ока спостерігала, як гостя працює, як точними рухами кроїть сухі рослини, ніби робила це все життя, як точно зважує порції компонентів, як акуратно розкладає мішанки по пакетикам. Іноді лялька крадькома під'їдала шоколад, тягаючи його з кишені куртки. Втім, Євдокія мала свою роботу і незабаром всю увагу прикули капризне немовля та його дуже схвильована матуся. Дитя мало проблеми із травленням, а матуся з нервами, то ж обоє отримали відповідний курс лікування. Потім прийшла черга молодого подружжя, що ніяк не могло домовитися щодо важливого для них питання. Слідом завітав парох місцевої церкви. Він про щось тихенько шепотівся з чарівницею, а та кидала швидкі погляди на ученицю. І раптом непомітно клацнула пальцями.

Кларіс на мить затрималася, уважно придивилася до трави, і почала ретельно щось в ній відбирати. Врешті, вона відсунула частину в окрему купку і продовжила собі фасувати зілля далі. Босорка попрощалася з панотцем, повернулася до столу, поглянула на акуратно складені пакетики, потім на купку зілля, та запитала:

— Чому ти відклала цю траву?

— Тут листочки і квітки берізки. Це отруйна рослина!

— От лишенько! Молодець, що помітила. А тепер дай-но курям їсти.

Учениця кивнула головою і пішла собі до курника. Чарівниця клацнула пальцями, і листочки берізки зникли з мішанки, ніби їх там і не було. Клацнула ще раз, купки трав самі по собі розсортувалися по пакетикам.

— Завтра ввечері я дам тобі перший урок з перетворення, — повідомила вона за вечерею. — Випробування ти пройшла.

Лялька лише кивнула головою. Сьогоднішнє снодійне врешті змусило її покласти голову на руки і заснути прямо за столом. Хазяйка махнула рукою, тіло гості піднялося в повітря та перенеслося до ліжка. Ковдра сама собою наповзла на тіло і гостя поринула в сон.

Однак, захист вона все ж встигла поставити.

В той же вечір Євдокія невидимкою вибралася до Старих Мухоморів. Пройшлася по всіх вулицях, особливо тих, де стояли готелі, і перевірила, чи бува не зупинився хто чужий. Попри не туристичний сезон, в деяких кімнатах вже мешкали люди. Однак ніхто з них не зацікавив чарівницю. Врешті та стомилася і зайшла до однієї корчми промочити горло та зігрітися. Знайомий шинкар налив їй гарячого чаю, додавши трохи лікеру, прилаштував у кутку звідки добре проглядалася вся зала. Більшість відвідувачів вже розійшлися, лише четверо грали в карти, здається, покер. Трьох вона знала — місцеві пияки та марнотратники проциндрювали зарплату, і сьогодні їм трохи не щастило. Четверта, незнайома невисока круглолиця жіночка з русим волоссям, схоже, більше вигравала, ніж програвала. Вона голосно щось розповідала, і чарівниця вловила такий самий легкий мелодійний акцент, як у Кларіс. Босорка придивилася своїм внутрішнім зором і мало не захлинулася чаєм — з односільчанами за столом сиділа справжнісінька ельфійка. Раса котрої за всіма відомостями всіх шабашів світу повинна була вимерти ще років п’ятсот тому.

Євдокія спіймала за рукав шинкаря, що саме йшов повз неї, голосно попрохала рахунок, а тихцем запитала:

— Давно та пані в селі? Як її звати?

— Майя. Позавчора під вечір приїхала, ночує в мене в найдорожчому номері, — він підняв очі до стелі, над котрою були його номери.

«Отже, вона теж компаньйонка моєї Кларіс. Як цікаво!» — босорка дістала гроші, розрахувалася і пішла собі додому.

III.

На четвертий вечір чарівниця утрималася від снодійних настоянок. Навпаки, вона наказала учениці заварити спеціальне зілля, без котрого перетворення могло бути не повним, або ж майбутня вовкулака не змогла б повернутися до свого лялькового стану. Рецепт вона написала на листочку, котрий віддала гості. Кларіс сховала його до кишені, потім випила настоянку.

— Маєш ножа? — запитала Євдокія ученицю. — Ніж повинен бути твій. Якщо не маєш, згодиться навіть пилочка для нігтів, хоча це моветон. На шабаші тебе б висміяли.

— Так, в мене є ніж.

— Чудово. Приготуй нічну сорочку, підеш лише в ній. Коли перетворюватимешся, зайвий одяг лише заважатиме.

Рівно опівночі вони вийшли на господарську частину обійстя, де стояла велика колода зі встромленою в неї сокирою. Нею сама користувалася рідко, зазвичай рубання дрів вона залишала для дуже вдячних клієнтів. Кинула оком на округлий місяць, котрий ніби наївся пирогів — саме те, що треба! Потім на ляльку в нічній сорочці до колін. З прикрас на ній залишився лише браслет. В руках вона тримала елегантний стилет, прикрашений металевими трояндами. Такими самими, як ті чорні на внутрішньому ліловому стрижні. Чарівниця витягла сокиру з колоди, виставила захист так, аби їх не побачило жодне стороннє око і промовила:

— Встав ніж в цю щілину.

Дівчина метнула стилет, і він встряв прямо у вказане місце. Босорка мало не присвиснула від здивування, однак взяла себе в руки і промовила:

— Стань тут, по правий бік від ножа. Так, молодець. Тепер слухай, — вона прошепотіла на вухо учениці довгу формулу заклинання. — Запам’ятала?

— Так, вчителько.

— Ти маєш тричі стрибнути через ніж, промовляючи чарівні слова так, аби їх кінець припав на третій стрибок. Це дуже просто, якщо розкладеш заклинання на окремі ритмічні конструкції. Коли промовлятимеш, уявляй собі звіра, в котрого хочеш перетворитися. Тільки одного, інакше не спрацює. Краще вовка, всі з вовків починають. Коли захочеш назад перетворитися, стрибай з тою самою формулою і уявляй себе в ляльковій подобі. Ну, спробуй.

Кларіс стрибнула один раз, другий, а на третьому збилася у заклинанні.

— Ще раз!

Лялька повторювала стрибки кілька разів, нарешті за четвертим разом вона просто зникла за колодою.

Босорка зазирнула і сплеснула руками. На траві сидів невеликий песик, звичайнісінький кундель з обвислими вухами та великим хвостом, закрученим у бублик. Песик виглядав настільки кумедно, що Євдокія не втрималася і засміялася. Песик і собі загавкав. Вона реготала доти, аж поки не схопила гикавка. Врешті, зупинилася і махнула рукою. Песик тричі перестрибнув і перевернувся на ляльку.

— Що ти собі уявляла? — запитала чарівниця.

— Вовка! — відповіла дівчина. Навіть в темряві відьма відчувала, як та знітилася, переживаючи за невдачу.

— А стала собачкою. Ну, спробуй ще.

За другою спробою кундель вийшов ще більш розтріпаним. І, здається, змінив колір хутра.

— Ну, основи ти знаєш, завтра повторимо.

Однак наступні вечори не принесли великих змін. Кого б не уявляла Кларіс, виходив лише собачка. Трохи менший, трохи кудлатіший, іноді породистий, іноді простий. Натомість ляльці добре йшла настоянка, котру та готувала на думку чарівниці навіть краще, ніж вона сама. Врешті, місяць почав зменшуватися, і уроки довелося припинити.

— Починаючі учні можуть перетворюватися лише в повню та найближчі дні, — вчила босорка. — Якщо практикуватимешся, то зможеш робити це навіть вдень в будь-який час. Мені шкода, але схоже, ти не зможеш перетворитися на когось іншого, окрім собаки. Чи це через те, що ти лялька, чи через твій браслет. А поки що все, більше мені тебе немає чому навчити.

— Дякую, шановна пані! — дівчина схилила голову.

— Більше я тебе не затримую, завтра ти можеш бути вільною. А тепер ходімо спати.

IV.

В цю, останню ніч чарівниця вирішила ще раз спробувати щастя, допоки не заспівали треті півні. Вона простягнула свої ниточки через стіну і виявила, що Кларіс сидить на застеленому ліжку, обійнявши коліна. В ту ж секунду вона підняла голову і поглянула просто на босорку. Погляд її очиськ, котрі трохи світилися блакитним світлом, ніби зазирали в душу. Євдокії зробилося лячно.

«Ось чому деякі люди бояться нічних поглядів ляльок», — пролетіла думка. І раптом лялька різко повернула голову в сторону вікна. Встала, підійшла впритул, почала розглядати щось надворі.

В цей момент чарівниця відчула, як здалеку насувається дещо страшне і дуже темне. Горло здавила нудота, в хаті зробилася страшна задуха, в голові почав пульсувати біль. На подвір'ї голосно завив вовк. Відьма встала і вийшла з кімнати до вітальні, відкрила двері, обережно визирнула назовні. Місяць, котрий мався вже зійти, зник. Зникли і зорі, навколо стояла страшенна темрява. Це не заважало хазяйці оглядати внутрішнім зором весь простір на кількасот метрів навколо. Спершу вона помітила величезного сіроманця, що сперся на тин своїми лаписьками. Він відчайдушно вив, гукаючи на допомогу.

А на галявину з лісу виповзало щось страшне, щось, суті чого босорка не могла збагнути. Ніби якийсь згусток чорної енергії, ніби еластична шовкова тканина, котра переливалася, змінювала форму. Чарівниця кинула погляд в сторону Старих Мухоморів. Якщо її дім програє, якщо не вистоїть, до людей прийде велика біда. На серці полегшало — хтось встановив там захисний бар’єр. Великий, однак слабенький.

Виходу не було. Євдокія пересилила відчуття огиди, відштовхнула слабкість геть і зробила крок на поріг.

І раптом відчула за спиною темну силу. Як вона могла забути про дивну гостю! Мурашки страху пробігли тілом: вона не зможе відбитися одразу від двох. Щось спалахнуло, перед її обличчям яскравою блакитною світловою дугою з’явилося лезо меча. Воно глухо вдарило в раму дверей, загородивши чарівниці дорогу до виходу. Босорка повернула голову і скоріш відчула, ніж побачила поряд Кларіс. Браслет зник з її руки.

Гостя в свою чергу кинула погляд на чарівницю, він здався їй трохи зверхнім, як у тих ляльок з маєтку. А потім заперечливо похитала головою. В ту ж мить зірвалася з місця і стрілою полетіла назустріч чудовиську, тримаючи перед собою меча. Вона перескочила тин, вихором налетіла на прибульця і спробувала встромити в нього лезо. Темна матерія згустилася, утворивши щит, і лезо зісковзнуло по поверхні. Ліловий стрижень всередині ляльки пульсував все швидше і швидше, як з чорних пагонів з’явилися нові, котрі почали сповивати стрижень, впиваючись в нього шипами. Кларіс стрибала, мов скажена, наносячи численні удари по чорній матерії. І кожний її удар відбивався щитами чи лапами із пазурями з металевим відливом. Навколо бігав вовк, але що він міг зробити?!

Чудовисько сунуло собі далі, витісняючи противницю до будинку. Врешті воно притиснуло дівчину до тину. Та зупинилася, з чудовиська миттю вискочило гостре чорне лезо. І в цей момент дівчина підстрибнула, спершу однією ногою стала на тин, другою на це лезо, відштовхнулася, прокричала коротке закляття, з меча зірвалася чорна з блакитним ореолом блискавка, і увійшла до чудовиська. Слідом за нею лялька встромила яскраво сяючий меч. Страшна матерія зім’ялася, істота завила і потроху почала танути в повітрі.

На галявині посвітлішало, тяжке відчуття розвіялося. Десь неподалік заспівав соловейко, а слідом перші півні. Життя повернулося на галявину, і навіть вовк заспокоївся. Лише лялька в подертій нічній сорочці хиталася за тином, тримаючи свого меча в руках.

Босорка заціпеніла. Вона впізнала б це заклинання навіть серед тисячі інших. Колись давно, в часи Першої Світової воно вилетіло з вуст темного чарівника, а отже... Кларіс чорнокнижниця? Чарівницю охопили сумніви. Ніколи змія не вкусить змії і скорпіон не вжалить скорпіона. Не могло царство розділитися і одна половина піти на іншу.

Здавлений стогін вивів Євдокію із заціпеніння. Її учениця почала осідати і врешті гепнулася обличчям в траву. Меч впав поряд і зник, а на руку повернувся браслет. Босорка підбігла до своєї рятівниці, перевернула її. Дівчина важко дихала, її очі поволі закривалися. Темні пагони всередині потроху звільняли стрижень, з котрого витікала навсібіч лілова субстанція.

До них підійшов вовк, облизав спершу свою хазяйку, потім чарівницю і завищав, прохаючи про допомогу.

V.

Кларіс міцно спала, важко дихаючи, часом стогнала, іноді з ока сповзала сльоза, забарвлена у слабкий ліловий відтінок. Вовк сторожив її в кімнаті, виходячи лише на полювання, спав на килимку, ніби вірний пес. Трави мало допомагали, то ж Євдокія через пошук ліків скасувала всі візити, приймала лише у екстрених випадках, коли людям загрожувала небезпека.

О десятій ранку до садиби прийшла ельфійка. Вона принесла із собою цілу сумку шоколаду та какао і повідомила, що це найкращі ліки для ляльок:

— Топіть шоколад і давайте їй щогодини по кухлю.

— А ви? — босорці надзвичайно хотілося ближче познайомитися з представницею «вимерлої раси».

— А я їду до Львова, там знайду найкращий і найчорніший шоколад. Повернуся завтра не пізніше обіду. Чудовисько вбите, турбуватися не варто.

Ельфійка пішла собі, а знахарка зайнялася приготуванням шоколаду. Вже за кілька прийомів вона побачила, що рани на стрижні почали затягуватися. Дихання. ще важке зранку, вирівнялося, заспокоїлося.

В кімнаті гості босорка намагалася відчути присутність темних амулетів чи книг. Нічого не виявилося, окрім троянд навколо стрижня та дивного браслету на руці. Євдокія сумнівалася. З одного боку в її хаті спала чорнокнижниця, з іншого вона врятувала село. Чарівниця не була впевнена, чи вистояв би її дім, навіть якщо вона змогла б перемогти цього монстра. Дивлячись на спокійне обличчя, старенька хотіла лише одного — аби та прокинулась.

Іноді вона сідала на стільчик поряд з ліжком — вовк дозволяв, лише обнюхував, навіть не гарчав — і намагалася прочитати сни гості. Та не мала сил тримати захист, тож трохи вийшло побачити її свідомість. Перед очима повставали степи, де, Кларіс народилася і виросла, місто між горами та морем, веселі посиденьки з іншими ляльками, розслідування та пригоди, втрати, перемоги та поразки. Побачила і чорну книгу, котрою її гостя, схоже, і справді володіє. А ще зелені, ніби два смарагди, очі молодого хлопця-ляльки. Босорка одразу зрозуміла, як добре пасують до себе дівчина та цей хлоп.

«Отже і в ляльок є кохання, і в них долі переплітаються, все, як у нас», — міркувала Євдокія. Нажаль, корім образів та окремих картин, сповнених яскравими відчуттями, запахами та звуками, вона нічого не бачила. Все ж пам’ять та свідомість ляльок влаштовані трохи інакше.

Кларіс прийшла до тями другого дня після обіду. Вона навіть спробувала встати і пройтися, спираючись на руку ельфійки, котра саме повернулася зі Львова. Босорка нагадувала їх найкращим, що мала в холодильнику, напоїла цілющими зіллями та гарячим шоколадом. Але розпитувати не наважувалася.

— Ти відпочинь, дитино, — казала вона. — Сходи прогуляйся, вовка свого вигуляй. Він не відходив від тебе ані на крок.

Дівчина присіла біля звіра та міцно його обійняла. Потім встала і міцно обійняла Євдокію:

— Дякую вам, бабусю.

VI.

Вони сиділи в садку за хатою та пили каву, як справжні львівські пані десь в кав’ярні біля Ринку. Кларіс, вбралася в елегантну пишну сукню блакитного кольору зі стрічками, бантиками, кринолін надав спідниці пишності. З-під капору на голові стирчав прямий чубчик. Однією рукою лялька тримала філіжанку, виставивши пальця так, як це робили дівчата в епоху королеви Сіссі, другу занурила у хутро величезного вовка, що присів поряд з нею. На колінах вона тримала невелику наплічну пухнасту сумочку у вигляді зайця. На окремому блюдечку посеред столу лежала гірка квадратиків чорного шоколаду.

«Це, мабуть, у всіх ляльок спільне — любити вишукані вбрання та шоколад», — подумала Євдокія. Вони щойно пообідали чудовим рієтті, приготованим ельфійкою. Ось хто мав справжній хист кулінарії!

Майя власне грілася на сонці поряд з товаришкою. Вона примружила очі і, здавалося, дрімала. Чарівниця все ніяк не могла розпитати її про дивовижний народ ельфів — Майя або ж відповідала коротко, або уникала конкретики, або змінювала тему, або просто відмовчувалася. Врешті, босорка переключилася на ляльку:

— Тебе ж звати не Кларіс?

— Ні, в мене інше ім’я. Не можу його назвати.

— Ти ж знаєшся на зіллі, чи не так?

— Так. я справді травниця, — вона вказала чашкою на ельфійку, — Ми кілька років працювали в одній аптеці.

— Тож ти не мандрівна підмайстриня?

— Ну, раз я починаю науку з курників, то все ж таки трохи підмайстриня, — засміялася дівчина. — Ви зробили для мене неоціненну послугу. Я хочу віддячити вам.

Євдокія заперечливо похитала головою:

— Ви і так стільки зробили!

Кларіс розкрила сумочку і дістала невеликий мішечок

— На знак подяки за ці дні, я хочу подарувати вам рідкісні прянощі з мого краю. Їх вирощують фейрі.

Очі босорки спалахнули. Не кожний день їй приносили справжню чаклунську коштовність. Лялька встала, низько вклонилася. Ельфійка та вовк і собі піднялися.

— Нам час, — Кларіс взяла Євдокію за руку. — Для нас була велика честь познайомитися з вами, — вона замовкла на хвилю і додала: — Я не чорнокнижниця, шановна пані. Хоча…

Гостя не закінчила. Вона загадково посміхнулася, зробила кілька кроків, підхопила парасольку, що стояла біля валізки, розкрила її та пішла до хвіртки. Вовк поплентався слідом. Майя на мить затрималася:

— Мені шкода, я нічого не можу розповісти вам про свій народ. Нас залишилося дуже мало, і ми маємо свої таємниці і своїх ворогів.

Євдокія стояла біля хвіртки і махала рукою своїй гості так, як бабусі проводжають онучок. Пару хвилин вона ще бачила за деревами блакитну парасольку, але ось зникла і вона. Зник і зелений дорожній плащ ельфійки, і сірий хвіст вовка. Залишився лише терпкий запах рідкісних прянощів в мішечку в старечих руках.

— Одного разу ти повернешся, темна войовничко, — тихо промовила Євдокія, посміхнулася і пішла собі до хати.

Авторка: Луна Люччія