Самотність та Самогубство

ГЛАВА 3

Передчуття 

Два тиждні минуло після славнозвісного відвідування “Громадських ініціатив” майже повним складом редакції “Самотність і самогубство”. Банер все ще висить у центрі міста. Влада все ще мовчить. “Громадяни” виконують свої обов’язки роздзвонюючи де тільки можна про нашу благу діяльність. Номер зданий. Можна на деякий час розслабити булки та перепочити перед наступним авралом. Головне багато не пити .

А пили ми багато. За те, щоб весна скоріше прийшла. А вона все не приходила і не приходила. Ми навіть спустошили увесь запас горючого із кімнати з ліжком. Але нерешті весна настала! Славімо її!

Ранок. Красивий весняний ранок. Вікна моєї квартири виходять на південь, тож сонце освітлює кімнату так, наче зараз початок серпня. Ще й пташки. Не піду сьогодні на роботу, на хуй її! Якщо і треба працювати, то попишу собі вдома. Вмикаю Mano Chao. Я обожнюю із зубною щіткою ходити по всій квартирі і чистити зуби, пританцьовуючи під музику! Щоправда, при цьому піна від зубної пасти нерідко потрапляє з рота на підлогу. Красиві білі плями…

Сьогодні можна просто піти гуляти містом, прихопивши ноут-бука. Ні, краще візьму із собою книжку. Я вже так давно нічого не читала, тільки пишу, пишу… Ні, я піду пішки до книжкового магазину і куплю собі нову книжку. Так і зроблю. Блядський телефон! Я сплю, мене немає вдома, я померла! Всіх на хуй.

Але ж це Ілля телефонує! Кльово! Мій давній приятель-інтелектуал. Зараз він живе і працює у Німеччині. Ілля поїхав туди десь за три місяці до відкриття журналу, тоді це був лише проект. Раніше ми просиджували з ним по 100 міліардів годин у мене, чи десь у кав’ярні, спілкуючись за життя. Майже ні про що конкретне, тільки абстракція і філософські думки. Ще він читав мені свої вірші.

Взагалі-то я не люблю поезію. Вона здається мені дещо несвоєчасною та зайвою. Особливо я не люблю, коли хтось із знайомих починає читати свої вірші. Така нудьга! А мені взагалі незручно. Ось людина розкриває свою душу, та засипає тебе римами на зразок: любов – кров. Зрозуміло, що вона хоче щось донести, а мені-то що? Але найбільш жахливим є питання – “Ну як тобі?”. Ти ж не можеш сказати, що внутрішні переживання поета – гівно… А якщо просто похвалиш, щоб відчепилися, то людина буде не зупиняючись читати свої вірші до кінця світу! Поети – жахливі люди.

А от у Іллі вірші кумедні та, що дуже важливо, короткі. Та й сюжети у них вражають своєю оригінальністю. У тому й сенсі, що на відміну від інших, він не пише про кохання, смуток та природу. Наприклад:

Віш про ліричного героя

Який красивий птах папуга!

Він знаєж безліч різних слів.

А пір’я – веселкова смуга!

Чому ж він викликає сміх?

А ще Ілля за фахом фізик-теоретик. Не п’є алкоголь, не курить ані табак, ані що інше, і навіть майже не матюкається. Раніше мені вдавалося засмутити його пропозицією анального сексу, тепер це, як воно часто буває, перетворилося на об’єднуючий жарт.

- Добридень, любий мій! Ти що, на батьківщині? Вітаю тебе!

- Так. Я тут вже цілий тиждень, ніяк додзвонитися тобі не можу. То в тебе зайнято, то слухавку ніхто не бере! Сьогодні ввечері вже відлітаю.

- Так що, анального сексу в нас знову не буде?!

- Мабуть, не встигнемо…

- От блядство яке! А ти давай швиденько до мене. Я зараз дома, може ще все в нас вдасться! Я тобі висилала нову адресу. Тільки не треба з собою тягнути різного хламу до кави, я ж солодкого не люблю. Краще шматок м’яса.

- Ти не змінилася . Знаю, що ти не любиш. Я для себе приношу.

- Ти теж, як був егоістом, так ним і залишився!

- Хто б вже казав! Вже біжу, готуй каву.

- Хуяву!

Плани міняються. Але Ілля - це все одно дуже кльово! Можна з ним десь піти. Та хоч у парк на атракціонах кататися!

***

- Сумував я за твоєю кавою. Як особисте життя? Як Митя твій, ще існує?

- Ніяк. Їбе мені мозок. Пише листи про те, як нам було б кльово, але, як це неможливо. Повна фрустрація. Отож, сексу нема. Іноді, правда, натягую презерватив на паличку ялівцю, що Митя мені подарував, і дрочу… Але ялівець – не дуже міцний матеріал, сам знаєш… Одна надія на анальний з тобою! А як ти, зраджуєш мене постіно?

- Женю! В мене теж нічого нема.

- А як же та дівчина із щічками?

- Та ну її, вона ще маленька і не знає, чого бажає. Розумієш, якщо б вона сказала “Так”, то я б їй відповів, що секс без любові буває.

- А що вона каже?

- Кожного разу після сексу вона пропонувала мені бути “просто друзями”. Нібито, бути друзями це просто. Якщо б я до неї погано ставився, то обов’язково став би їй другом! От вона відчула бочку дьогтю! А я б їй кожного дня докладно переповідав усі свої погляди на життя…

- Ги-ги-ги. Занудив би дівчину. А, так їй і треба, хай дає! Доречі, нещодавно читала уривок з праці якогось невідомого філософа Відродження. Так от, він після традиційних розмірковувань про рівноправність фізичного та духовного кохання, що він називає двома різновидами еросу, переходить до виспівування “яке прекрасне почуття”. От, думаю, підорас нерозумний! Аж раптом дійшла до дуже конструктивного моменту. Цей філософ каже, що, якщо одна людина кохає іншу, а та їй не відповідає взаємністю (тобто, мабуть, не дає), то це є злочин. Тому така людина заслуговує на будь-яке жорстоке покарання, тобто її можна (і потрібно) вбити. Яка вірна думка!

- Ага. А там немає опису, яким саме чином треба вбивати такого злочинця?

- На жаль, нема. Якщо б було, то я, напевно б, запам’ятала ім’я автора!

- Доречі, я там у себе, коли можливо, купую твій журнал. Як я розумію, то була твоя стаття про Бога-демонстранта. Що з тобою трапилося? Що за дешевий нігелізм? Тобі ж не 13 років!

- Зі мною все трапилося. От ти віриш у Бога?

- Так. Але не у якогось конкретного, релігійного. Але вірю у Бога. Звичайно, більше склоняюся до християнського.

- Стандартна відповідь. Я сама розмірковувала, чому така дивна стаття вийшла. Висновок невтішний. Я зрозуміла, що не вірю в Бога. Зовсім не вірю, ні крапельки. Мені самій дивно. Просто раніше я думала як і ти.

- Кепсько тобі зараз, мабуть.

- Знаєш, що дивно? Зовсім мені не кепсько. Нормально мені.

- От ти часто звертаєшся до Бога?

- Ні, але, коли зовсім погано, то звертаюся.

- Коли останнього разу? Давно?

- Десь рік тому. Мені здається, всі люди звертаються до Бога, коли все зовсім… Це допомагає.

- Я думаю, що то міф. Нічого не допомагає. Просто люди знають, що повинно допомагати, звикли звертатися, але навіть впевненість у те, що мусить допомагати, не діє.

- Мені допомагало.

- То була лише моя думка, мої відчуття… Щось все занадто серйозно, може, нарешті визначимося з анальним сексом?

- Краще кави мені ще налий, збоченка.

- Збоченка – озабоченка! Чому, чому ти зі мною завжди такий холодний? Чи ти мене не кохаєш вже? Проміняв Женю-красуню на німецьких фрекен-мекен-хуєкен?!

- Гаразд вже, йди до мене.

- А тепер не піду! Ось, тримай мені заміну.

Далі я жбурляю в Іллю печивом, він поливає мене варенням, я посипаю його рисом та беруся за пакет із борошном. Ілля зачиняється у ванній, після сильного наступу стає білим та притиснутим до батареї, але залишається непереможеним, бо виливає мені на спину цеберко з водою. Після всіх цих баталій, виснажені та задоволені прибираємо квартиру.

- Як добре знову бачити тебе!

- Тебе теж непогано. Доречі, ти погарнішав так не хуйово. Придбав закордонного шарму.

- Я-Я, Натюрлихь! Ихь бін айне красень! Слухай, у мене є ще дві вільні години. Покажеш мені свою редакцію? Дуже цікаво. Я так розумію, що і Олечка там працює, і Герман.

- А ти що, теж з нею злягався?

- Я? Ні! Я ж не такий, ти ж мене знаєш! Ну підемо?

- Та я сьогодні планувала не з’являтися там. Заїбало мене вже все. Може, краще прогуляємося?

- Будь ла-а-а-аска!

- А ти, коли наступного разу приїдеш, даси мені?

- Звичайно, з великим задоволенням!

- І анально?

- Та як завгодно!

- Присягнись!

- Присягаюся усіми своїми чистими думками та гарячим серцем! Присягаюся навіть Богом, до якого іноді звертаюся!

- Тоді викликаю таксі.

Зараз подзвоню до редакції, хай готуються та прибирають там, а то засралися як свині. Просто нещодавно від нас вже третя прибиральниця пішла, а все через Микитині жарти.

- Альо, Хіміку, зараз їду до вас. Не сама. Все дуже серйозно. Швиденько наводьте там марафет. Зі мною мер та комісія з принципів моралі.

- Я ж тількі-но з ним розмовляв, вибачався за вечірку, обіцяв, але це вже меровій секретарці, що надішлю відеозапис, де я навколішках.

- Зараз ми приїдемо, та нас всіх не те що навіколішки, - раком поставлять! Голова із мого дому дзвонив!

- Ой, блядь!

- А я тобі і кажу! Скликай усіх негайно!

- Слухаю, мій генерал!

- Хуєрал! Може скоро я стану твоїм минулим головним редактором!

- Ну, теж мені налякала!

- Фішку назначать! Вона ж більше за всіх мовчала на вечірці. Ти знаєш, чим саме їй завжди є рота зайняти…

- На жаль, не тим, що Олечці. Вже біжу!

- Доречі, приготуйте якийсь сніданок.

- Який сніданок? Олечка ж знову від нас пішла, шоб “ніколи не спілкуватися”. Хто його готувати буде?

- Ревухін хай готує, йому це добре вдається. Все, ми вже їдемо.

Ілля із задоволенням спостерігав за розмовою.

- Женю, а вони серйозно повелися?

- Я не знаю. Скоріше за все, що зовсім ні. Але ж їм потрібно перестрахуватися. Може, хоч приберуть по верхах .

- А поїсти? Дуже хочеться.

- Поїсти по дорозі заїдемо. Та коли у тебе мало часу, то в редакції приготую. В нас там, здається яйця ще залишилися.

- Зараз, я додому від тебе подзвоню.

- Гаразд. Чекаю на тебе біля під’їзду. Двері самі зачиняються.

На вулиці так гарно! Я вже взута у кеди, можна було б ними пошльопати по дорогах. А тут цей Ілля зі своєю редакцією! Ще й застряг у моїй квартирі, не йде, підорас! День сьогодні поганий. Хоча і добрий…

- Женю, там тобі хтось дзвонив на стаціонарний, дівчина якась, не представилася, я їй сказав , щоб на мобільний телефонувала.

- Хуй з нею! Нарешті ти прийшов, а то я вже майже в тебе закохалася. Ще б трішечки зачекала, і точно закохалася. Почала б страждати, дзвонити до тебе у Німеччину по 3000 разів на день, ти б мені не давав, а я б роззорилася на дзвінках, спилася б і померла з горя, а ти би каявся усе життя… На хуя воно тобі? Поїхали вже.

***

У редакції якось занадто тихо. Чутно лише жінок із бухгалтерії. Ці тварюки працюють кожного дня для того, щоб нас контролювати. Справа у тому, що за контрактом ми отримуємо лише зарплатню, за всі інші витрати наша редакція ретельно звітує кожного місяця. Слава Богу, що хоч витрати на алкоголь вдалося перевести за рахунок “хазяїна”, як творчі витрати. Ці курви підкорюються тільки йому. Ненавиджу їх!

Заходимо в кімнату до Хіміка та Фішки. Там чомусь тусуються також Макс, Ревухін, Герман і Ревухін. Доречі, все навкруги просто вилизано. А обличчя у всіх рішучі та серйозні, навіть Ревухін майже тверезий.

Макс (вказуючи на Іллю): А це і є комісія по нравах?

Я: Ні хуя собі, а я і не чекала що ви так налякаєтеся! Це просто мій друг-фашист. Приїхав подивитися, як у нас справи. Та я пожартувала про голову! Як на таке можна було повестися? Що тут за раптова нарада?

Хімік: Блядь! Значить не те!

Герман: О, Ілля! Радий тебе бачити! Хоча не в добрий час, здається, ти приперся…

Я: Що таке, я вас питаю?

Герман: Сьогодні пан Ревухін з апаратом прокинувся. Ми сподівалися, що все обійдеться приїздом голови… Знаєш, Женю, твої жарти можна включити у “Книгу рекордів Гінеса” під рубрикою “найбільш обнадійливі”. Тепер лишається лише чекати на неприємність. Чи відірвати Ревухіну руки, щоб він людям життя не псував! Можна, доречі, його руки проформалінити , а потім повісити на стіну, немов трофей…

Ревухін: Хуй тобі, а не трофей!

Я: Так. Це пиздець. Повний. А чому Фішки немає?

Хімік: Та не знаю, не приперлася просто. Дзвоню їй, дзвоню, а вона слухавку не бере.

Герман: Мабуть, пішла до манікюрного салону. Нігті нарощує…

Я: Давайте всіх сюди. До Олечки теж телефонуте. Збираємося у всіх сенсах цього слова.

Ілля: Прикольна ти. В Бога не віриш, а через усіляки дурні забобони так засмучуєшся! Хлопці, а ви в Бога вірите?

Герман: Я вірю у карму. І вірю в телефон Ревухіна. Більше мене нічого не бентежить. Хіба що жрати хочеться.

Я: Так, ми, доречі, теж не снідали. Приходьте всі до мене із жрачкою. Ходімо, Ілюхо, а то часу замало. Хіміку, дзвони тьолкам!

Блять! Так гарно ранок починався! А тут Ревухін блядський! Ну як так можна жити?!!! Тепер у нутрощі прокралася тривога. Хоч би скоріше дізнатися, що саме має трапитися! Може знову якась скажена прибіжить? Ні, це дуже просто було б. До того ж, я вже про це подумала, а, коли очікуєш чогось конкретного, воно ніколи не трапляється… Блядь! Тепер мені що, доведеться цілий день маятися параноїдальними думками?

- Женю, а можеш показати мені список усіх рубрик? У вас взагалі він є? А то до нас журнал доходить не кожного місяця…

- Ілля, для тебе – все, що завгодно! Тільки… ну ти знаєш, тобі доведеться за це мене у дупу виїбати.

- Фу, як брутально!.

- Та ладно тобі! Типу, які ми ніжні. Зараз роздрукую тобі. А ти знаєш про наше велике ліжко? Потім покажу. Доречі, ми його з Митею-москалем спроектували. На, тримай усі рубрики.

Рубрики журналу “Самотність і Самогубство”

1) Тема номеру – Має бути присвячена якійсь актуальній темі для самогубців. Можна обирати за пропозиціями читачів.

2) Редакторська колонка – її з того світу диктує померлий редактор. Обов’язковий анонс головних статей номеру.

3) Гучні самогубства – присвячується самогубствам відомих діячів минулого.

4) Новачки – освітлюються свіжі самогубства.

5) Вирішись! – Присвячується спеціальним технікам, що допомагають позбутися страху смерті.

6) Умілі ручки – Опис різновидів самогубств.

7) Застрелься! – Аналітична рубрика, у якій пояснюєтся, чому треба накласти на себе руки.

8) Як воно там? – Той же померлий редактор розповідає різні пакощі потойбічного життя.

9) Зроби це повільно. – Опис повільних способів самогубства. А також алкоголь, наркотики, екстрим та таке інше.

10) Ти – невдаха. – Історії читачів, про їхнє невдальство. Конкурс невдах.

11) Танатос. – Історії про те, як вбиває себе людство. Війни, катастрофи, голод, хвороби.

12) Заплати багато. – Опис того, як витратити якомога більше грошей на власну смерть.

13) Фоторубрика. Фотографії самогубств та засобів. Інтернет, хроніка, імітування.

14) Люди – лохи. – Філософський погляд на людство.

15) Останнє бажання. – рубрика розповідає про те, що можна наробити поганого перед тим, як вбити себе.

16) Рецепти Господині. – Як приготувати отруту у домашніх умовах.

17) Абсурд. – рубрика, присвячена абсурду.

18) Бог помер. Він застрелився – рубрика, присвячена релігії та постаті Бога.

19) Інтерв’ю зі смертю. - Інтерв’ю з відомими людьми на тему їхніх відносин зі смертю. Стандартні питання. На кшталт - “Чому ви досі не застрелилися?..”

20) Взаємне почуття – мене всі ненавидять, а я ненавиджу всіх. – Рубрика, присвячена взаємовідносинам.

21) Маленькі радощі мізантропії. Опис капощів, які можна робити заради разради від самотності.

22) Не родись вродивою. Історії з життя калік та потвор. (Обов’язковий нахил у бік – “навіщо ЇМ жити?”).

23) Відео та Аудіо вбивчий огляд.

24) Наша мода. – Ескізи суісцидального одягу від Фішки.

Доречі, блядь, ескізи ж сьогодні негайно треба було відправити Мілану до Нью-Йорка! Де ця Фішка подівалася?!!! Сука.

- Альо, Хіміку, ну що, додзвонився?

- Олечка скоро приїде, а Фішки ніде нема. Навіть до її хлопця колишнього телефонував, той сказав, що сподівається, що Фішка давно вже здохла де-небуть, отруїлася власним язиком. Я зазначив, що краще б нігтями…

- Ця курва, часом не залишала яких-небуть малюнків?

- Так, в неї на столі щось таке лежить…

- От візьми ці малюнки, їжу, збирай усіх – і до мене.

***

А все ж таки, сніданок – це добре. Ще й випили дві пляшки червоного кримського шампанського. Навіть Ревухін почав посміхатися. Уявляю, як він сам перелякався, коли побачив у своїх обіймах телефонний апарат!!!

Я: Ревухін, а скільки років ти вже зі своїм іграшковим апаратом спиш?

Ревухін: Десь років з десять. Мені його Ляля подарувала, коли ми тільки жити разом починали. А цю хуйню із пророцтвом я помітив десь років п’ять тому. Може, це і раніше траплялося…

Я: Я б на твоєму місці давно б його позбулася. У тебе ж вдома живе справжня Касанра! Спали її!

Герман: Пам’ятаєш, як ти хотів своєї коханої позбутися? Так може Ляля, щоб помститися, голок туди якихось насовала…

Хімік: Ага, чи до хуя чужого притуляла! Женю, а що ти з Митєю своїм зробила, що він відв’яв?

Я: По-перше, я цього не хотіла, по-друге, ми і зараз спілкуємося. Просто тоді посварилися, бо він мене задрочував при інших. А я йому ляпаса за це дала.

Микита: Бити – це невірно у таких відносинах.

Я: Чому?

Микита: Це дуже принизливо. Це ображає гідність людини.

Хімік: “Ображає гідність”, а пам’ятаєш, як ти з Оленкою, чи як там її, розлучався? То не принизливо було?

Микита: А що такого? Вона мене весь час своїми претензіями зайобувала, казала, що я погано з нею поводжуюся, трахаю її мало… Я їй просто сказав, що така низька істота, як вона, краще б звернула увагу на дірку замість мозоку, аніж на дірку між ногами…

Хімік Аж ніразу не принизив …

Ілля (роздивляючись Фішкіни ескізи): Слухате, а “викинь this” – це що таке?

Хімік: Я так, розумію, то Фішка таку марку одягу вигадала. Тут нашкрябано: концепція “викинь this” полягає у непримиренності до цього світу та у незгоді зі всіма його законами. Одяг обов’язково мусить бути неохайним (не обробленим акрилом) та якомога більше не пасувати до фігури. Тканина тверда та незручна (на кшталт мішка чи наждачки). Колір: переважає бурий і суміш сірого із зеленим. Головне – це бренд “викинь this”. Ярличок (необроблений) має бути дуже примітним.

Ілля: Ой, ти як розповів, то одразу ж закортіло це одягнути! Просто, сили нема! Женю, а я раніше міг бачити Фішку? Це та, що я її з хлопчиком переплутав? Похмура така, ще чехол для окулярів мені соняшниками розшила…

Я: Точно, ти її бачив, ще до театру запрошував. Вона тоді тебе на хуй послала . А мені сказала, що ти збоченець.

Ілля: Я їй просто руку намагався поцілувати.

Хімік: Вона, мабуть, боялася, що ти на її кігті посягнеш…

Я: Я так розумію, друже мій анальний, що ти збираєшся в нас жити залишитися, та паразитувати на наших зарплатнях. А ну геть звідси! Тобі ж до автобусу 40 хвилин залишилося. І ви всі до роботи. Працюємо…

Герман: А як же Ревухінський телефон?

Я: Треба дослухувати. Працюємо, але в пом’якшеному режимі. Все, піду Іллю проводжати.

Проводила Іллю. Щось мені якось моторошно через цього Ревухіна… Може цього разу це просто збіг? Авже ж, збіг, як же! Минулого разу прокидання із апаратом коштувало нашій редакції вибуху у типографії, де друкувався журнал англійською… Що ж може бути цього разу? Може, банер знімуть? Та хай знімають. Відчуваю, що це щось страшніше за банер… Зараз шістнадцята година. Ще годин шість у такому стані. Я не витримаю. Так, заспокойся, моя кохана я, краще придумай, куди статтю Макса втулити, бо в минулий номер вона не пішла через мого “демонстранта”, – забагато нудностей для одного екзепляру. Справа у тому, що весь матеріал рубрики “Абсурд” має бути написаний у абсурдистському ключі. А це не найлегший варіант для читання.

***

РУБРИКА: Абсурд

ЕМБЛЕМА: Качка із довгим слонячим хоботом

НАЗВА: Абсурд, як поняття Абсурду

ВРІЗКА: Вже півроку ми обговорюємо різні абсурдні ситуації та випадки життя. Вже півроку ми звертаємо вашу увагу, що саме абсурд притаманний соціальним схемам та закладам, що їх впроваджують у життя. З дитинства (- Я забув зошита. – А голову ти не забув?!) до самої смерті (- А зараз усі можуть попрощатися з небіжчиком). Але що ж теке абсурд? Що саме вкладено у це поняття?

БАЗОВИЙ ТЕКСТ: Згідно із тлумачним словником І. К. Білоліда, абсурд виглядає ще більш абсурдним. При тому, чим глибше, тим абсурдніше, хоча дуже змістовно. Далі наводимо визначенне словником поняття “абсурд” та його ж тлумачення.

Абсурд – безглуздість, несенітність. Ніколи і на думку не спало б, що мої наміри відносно Людмили можна і так тлумачити. Який абсурд? (Головко,2, 1957,477). (Наведений у словнику приклад, мабуть, має підкреслювати настрій самого поняття.) Довести до абсурду – доводити що-небудь до крайності, до очевидного безглуздя.

Дуже зрозуміле пояснення! Йдемо далі, щоб все ж таки прояснити ситуацію… Може, хоч, якщо подивитися тлумачення пояснювальних слів, можна щось усвідомити?

Нісенітниця – щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту, дурниця.

Безглуздий – позбавлений глузду, нісенітний, дурний.

Дурниця – щось несуттєве, маловажливе, незначне.

Ні. Здається, можна лише зрозуміти абсурд… Тобто Абсурд, якщо замінити перші тлумачення вторинними, це – позбавлення глузду, несуттєвість? Але продовжимо.

Зміст

1. Те, про що говориться, розповідається де-небуть, те що описується, зображується.

2. Суть, внутрішня особливість чого-небудь.

3. Розумна основа, мета, призначення чого-небудь.

4. Перелік розділів, частин, оповідань. Переворот із вказівкою сторінок, де вони вписані.

Суть – Найголовніше, основне в кому-, чому-небудь; зміст, основа.

От, нарешті, все стає зрозумілим: Абсурд – це тлумачення абсурду.

Може, спробувати тлумачити це поняття за іншими критеріями? Наприклад, моральними: Абсурд – це добре, чи погано? Немає відповіді.

Тоді постає таке питання: чи абсурд є відносним поняттям, чи абсолютним? Толерантні люди разом з Енштейном відповіли б, що, звичайно ж, відносне. “Бо те, що для деяких є абсурдом, для інших є дуже змістовним. Наприклад, коли люди розмовляють мовою, яку ми не знаємо, то нам вона здається тарабарщиною, абсурдом…”.

Але чомусь деяких найабсурдніших особистостей все ж таки відправляють до божевільні. Чому, якщо абсурд – це відносне поняття?

Чи поняття “абсурд” – це абсолютне поняття?

ВРІЗКА: Абсолют абсурду, концентрат абсурду, влада абсурду, контроль абсурду мегаабсурд, суперабсурд, велетенський абсурд, макроабсурд, непохибність абсурду, святий абсурд, оголений абсурд, всесвітній абсурд, нескінчений абсурд, повний абсурд…

БАЗОВИЙ ТЕКСТ: Поставьте до себе питання: Для чого ви функціонуєте? Навіщо це, та що у вашому житті не є абсурдом?

ПІДПИС: Максим Льогкий

Все поки що нормално. Чого ж я сама собі мозок їбу? До того ж, може, Митя скоро приїде – треба берегти сіру суміш… Нормальний робочий процес. Почну робити відео- та аудіоогляд. Просто треба бути уважною та підготовленою до будь-яких подій. Нічого не може мене так збентежити, як мій коханий, але ж апарат Ревухіна налаштований саме на колективні явища, а не на особисті справи. Все ж інше – подолаємо. Ура!

***

- Альо, це Герман. Як ти? Тут Олечка прийшла. Дізналася про Ревухіна. Тепер у неї паніка, що робити?

- Приміром, я зараз сповнена оптимізму. Що робити з Олечкою? Герман, ти мене розчаровуєш. Якщо У ТЕБЕ фантазії забракло…

- Та ні, в мене, звичайно є декілька цікавих ідей. Але ж ти, як редактор, несеш деяку відповідальність за своїх співробітників, от я і вирішив з тобою порадитися…

- Ну і що ти там вигадав?

- По-перше, вона тут майже всю пляшечку заспокійливого випила, а на неї не діє, так от я думаю, може, щоб прискорити, їй клізьму з барбовалом зафугачити?

- Дозволяю. Що ще?

- Ну, вона все одно поки що ніякої користі не приносить, може, застосувати її, як модель для моєї першої операції…

- А що ти їй збираєшся відрізати?

- Ти що?! Відрізати – це погано, це не по-ростоманськи! Я лише збираюся трішечки ушкодити Олечкин мозок, щоб вона втратила здатність читати. Потім я привчу її читати догори ногами, і скажу що всі так роблять. Потім ми відправимо її до школи, а там з неї всі реготатимуть…

- А якщо не вдастся?

- Тоді навчу її стрибати задом, хай стрибає швидше за всіх! Будемо спеціальні конкурси влаштовувати, чи самі розважатися…

- Все, зупинись. Я все вже зрозуміла. Краще залиште її взагалі у спокої та не звертайте на неї увагу. Це зазвичай допомогає.

- А як же мій дар нейрохирурга?

- Може він сьогодні ще знадобится… Слухай, а звідки у тебе така цікавість до усіляких лоботомій?

- Я просто зараз працюю на “Взаємні почуття”. Вигадав спосіб, як помститися родичам, що дістали. Можна прийняти таку дозу снодійного, що уві сні буде не вистачати кисню, а це передусім пошкоджує підкорку головного мозку.

- Ну то й що?

- А те, що це дає ефект, як при лоботомії. Тобто людина, яку постійно єбуть у мозок усілякі родичі, може прийняти таку дозу та фактично вбити себе, бо припинить існувати, як особистість з почуттями, і перетвориться на “овоч”. А родичі будуть забов’язані решту життя про цей “овоч” піклуватися.

- Кльово! Де ж ти був у мої п’ятнадцять років, коли мама мені спокійно єбатися не давала?!

- Я тоді був добрим хлопчиком і тільки розмірковував, куди застосувати свій геній. Гадав - полетіти у космос чи розробляти ліки від раку…

- Доречі, чи така тема не зачепить серйозно усіляких підліткі-придурків, знаєш, на що вони здатні, аби помститися батькам за своє народження!

- А хулі їм! Знаєш, що більшість снодійного спеціально створено так, що при застосуванні великої дози, можна тільки блювати? Те снодійне, про яке я пишу, можна тільки за рецептами отримати і коштує дорого. Так що підлітки залишились без лоботомії. Але у них така фантазія! Самі до чогось допетрять.

- Тільки ти обов’язково передай цю інформацію “громадянам”.

- Допишу та передам.

***

Вже 21.00. Переглянула усю потрібну для огляду музику та фільми, а нічого страшного так і не почалося. Певно, Ревухінську іграшку просто глюконуло, застаріла модель. Треба йому щось інше на день народження подарувати. Тільки булки все одно розслабляти не слід. Опівночі краще всі зберемося та відсвяткуємо нашу перемогу над містикою та приреченістю.

А зараз можна залізти в інтернет, може Митя все ж таки звернув на мене увагу? У нас з ним, здається, знову настає “блакитний період”. А потім прогулятися нічною вулицею під улюблений собі Strokes.

Так і є, згадав, скотинко моя.

mikrer@moskvi.net – Женя

Subj: Целую тебя в рот.

Здравствуй, милая!

мрачняки, блин! Пиво душу лечит временно, дубас – убийца мыслей мне навеял покатушки на валдае, а я не могу чего-то… Я в ауте, полном… Все чаще это так.

>Думаю о тебе. И о себе думаю. Вот, думаю, имею ли я к тебе вообще отношение?

Дааа, отношения… Странно, наверное, есть отношение, только мы такие дурные, что не знаем какие (отношения). Была одна мысль дурная… Больно, конечно, так думать, но я это пережил: Женище и Митичка тусуются вместе только потому, что им очень нравится эээ… Ну, заниматься любовью, а так они совсем друг друга не понимают. Вот откуда и пошли сомнения. Только вот непонятно, что так взаимопритягивает нас? Постель, тепло, понимание, наркотики?

Всего, наверное, понемногу , а, может, и нет, но ясно одно, хочется просыпаться вместе, а я к этому процессу очень серьезно отношусь!

>Целую тебя. Вот.

Изначально это читается – Целую тебя в рот 

>Скучаю по тебе, хочу тебя в своей юбочке, булок твоих хочу, Иоан креститель…

И я хочу тебя в своей юбочке… Булки с маслом, булки в юбке, булки с… Просто в конце-концов булочки, они просто так прекрасны, чего еще для счастия надо? Только проснуться в одной постели…

І я хочу в одному ліжку! Як же я його кохаю! Але чому він завжди чогось “не може”. Іноді лякають дуже неприємні думки, що Митя просто шморкач та садомазохіст, інакше, чого б він ще перебував у смутку? Навіщо йому за мною весь час сумувати, якщо можна приїхати та бути разом? Навіщо він мене принижує та дражнить? Можливо, це просто недоробленість особистості? Може, все, що у нього є, то тільки уява, а на дії він неспроможний взагалі? Ще і з бабусею-професоркою живе…

Але якщо усе і справді так погано, чому ж я його так кохаю? Бо він файний, бо він дивний, бо в нього дивовижна фантазія, бо він красивий, бо в нього така приємна шкіра, бо в нього такі сталеві очі, бо він такий лагідний… Я просто банально закохана. Це діагноз. Можливо, навіть смертельний. Бо іноді здається, що я просто не витримаю.

Навіть якщо він справді такий поганий, що я можу зробити? Кохати його. І все. Коли ми досить довго не спілкувалися через сварку, то в мене була одна надія – дочекатися, поки будь-які надії стосовно Миті щезнуть! Хуй там! Тож маємо, що маємо .

Романтика, блядь. Взяла із собою на прогулянку ще одного такого ж – Микиту-Айвенго .

***

- Я кажу, що не люблю квіти у горщиках, люблю зірвані квіти, в букетах, що прикрашають кімнату. Тому вважаю горщикові квіти у твоїй кімнаті повним гівном.

- Чому? Квіти у горщиках теж можуть прикрашати, до того ж вони живі.

- Ні, вони якісь не квіти. Якісь не зовсім живі.

- Але вони стоять довше, набагато довше. А такі просто зривають і ставлять до вази, а потім вони засихають і їх просто викидають на сміття. Якщо чесно, то мені просто жаль зірвані квіти .

- Ну ти просто наче хуйова дитяча моральна казочка про те, як потрібно оберігати природу чи там ляльок любити! Гумові, то було б ще зрозуміло… Яка мені хуй різниця до тих квітів! Я тобі просто кажу, що квіти у горщиках не зовсім живі, менш живі, ніж квіти у букетах.

- Мені здається, ти хочеш сказати, що саме те, що квіти у вазі скоро помруть, і робить їх живими.

- Філософія, але саме так. По-справжньому живими. Я взагалі-то не зовсім розумію всю цю любов до природи. Звичайно, я проти вирубування лісів, вбивання китів та іншої хуйні у тому ж дусі. Звичайно, мені подобаються прогулянки лісом та вилазки на природу. Але саме ПРОГУЛЯНКИ та ВИЛАЗКИ, бо вони нетривалі. Розумієш, через декілька годин на природі ти вже починаєш шалено сумувати, тебе дратують усі ці дерева, трава та небо. Тобі здається, що у лісі тільки те й можна робити, що вишукувати найбільш гіллясте дерево, щоб на ньому повіситися від смутку! І все думаєш, на хуя ти взагалі на цю матінку-природу виліз?! Як на мене, то природа є занадто одноманітною. В ній не вистачає життя.

- Цікаво, а що ж, на твою думку, містить багато життя?

- Будинки. В них життя. Я люблю гуляти вулицями міста. Там найкраще відчувається самотність, а самотність свідчить про те, що ти живий. Там ти губишся серед натовпу. Люди – неживі. Натовп – живий, він єдиний великий організм. Будинки - вони всі різні і всі живі. Вони цікаві. Якийсь будинок пошарпаний, якийсь - з округлими кутами, ну і так далі… А коли гуляєш по природі, ну, в лісі, чи там пішки на дачу до когось, то все таке схоже, таке одвічне, таке нудне… Неживе.

- Тобто, теж таке, яке довго не помиратиме?

- Так.

- А знаєш, що я збагнув? Що, якщо йти за твоєю теорією, то зрозуміло, про яких людей кажуть “жива людина” і навпаки, “неживі” – це ті, що грають якусь роль, не вкладаючи в неї свого єства.

- Щось я тепер не розумію.

- Зараз поясню. Наприклад, роль бухгалтера. Уяви собі, що ти бухгалтер, ти ж все одно будеш жартувати, чи занадто дратуватися на людей, коли у тебе поганий настрій... Тобто, ти все одно будеш переносити свій світ у цю роль. Твій світ – це те, що помирає, може померти.

Тут ми заходимо до одного дуже файного генделика. Точніше, клубу. Його явно створив гомосексуаліст, це можна сказати навіть не дивлячись на господаря (а він той ще!). За кольором канап, за квітами на шпалерах, за дизайном… Ну педик, і все тут!

- Тут я можу з тобою посперечатися. Я, наприклад, гадаю, що мій світ невмирущий. Я ще осяю віки вічні! Бо я ж геній, сам розумієш.

- Не заперечую. Але ти ж розумієш, що я насправді маю на увазі.

- Так. Те, що особистість апріорі смертна.

- Ага, а роль – вічна. “Неживі” – люди, що вживаються у роль, але не вживають туди себе.

- Аж страшно! Давай бахнемо за це!

- За що саме?

- За “проти природи, як проти заперечення смерті”!

- Це якось дуже складно…

- А що не складно?! Життя взагалі складне. А смерть ще важче…

- Ось за це і вип’ємо!

- За що? За складнощі?

- Ні, за неймовірну легкість НЕіснування!

- Давай краще просто бахнемо!

- Амінь

- Амінь.

- Яка дивна істота на плакаті, бачиш, праворуч від червоної лампи?

- Ага. Цікаво, то тьолка, чи мужик?

- Байдуже. Я хочу, щоб воно намастило сбе кремом . А котра година?

- Блін! За п’ятнадцять хвилин почнуться урочистості з “легкого закінчення важкого дня”!

- Так попіздячили швидше!

***

Вже на вході у редакцію відчуваю – щось сталося, якось починає всередині все труситися, бо сталося щось невідворотнє, страшне. Щось таке, на що ніхто не очікував, щось, що змінить усе подальше життя, все перегорне догори ногами. Так і є. Хлопці разом з Олечкою зібралися у моєму кабінеті, всі мовчать, навіть Макс незвично засмучений. Посередині кімнати самотньо стоїть накритий стіл, на стіні плакат “Ревухін – брехло!”. На моє запитання “що сталося?” ніхто не відповідає, а Олечка починає голосно ревти.

- Блядь! Та скажіть мені, що сталося?! Чого ви всі такі?! У вас що, хтось помер?

- Так – відповідає Хімік – щойно дзвонили з міліції, Фішка померла. Вона перерізала собі вени.

- Як це? Бля-я-ядь! Що ж таке?!

- Сусідка дала їм наш телефон. Вони приїдуть завтра до нас на дізнання. Більше нема до кого. В неї ж батько помер 4 роки тому, а мати у Росії живе.

- А як це трапилось? Коли? Чому?

- Сьогодні вдень. Ніхто не знає, ніякої записки поки що не знайшли.

Фішка померла. Іграшковий аппарат таки не збрехав. Фішки нема. Як це? Перерізала собі вени. Навіщо? Як це трапилось? Що тепер робити? Може, то жарт такий? Точно знаю, що не жарт. ЩО ТЕПЕР РОБИТИ?