Самотність та Самогубство

ГЛАВА 6

Кєша

Редакція – мій рідний дім. Я таки скучила за цими підорасами .

- Женю! Ну як ти? Як москалик? Дивно, що ти жива. А ну розповідай!

- Ревухін, я теж неймовірно рада тебе бачити. Ввечері за пляшечкою джину я обов’язково підійму таємничу завісу свого особистого життя, але попереджаю – нічого реально цікавого там нема. Нормально з’їздила.

- Це для тих, хто не вміє робити сенсації! Ми ж журналісти, йоб твою!

- Ага, а ще в нас буде новий дизайнер.

- Краще за старого – Герман підхоплює мене догори ногами та намагається рухатись у стилі чогось на зразок танго – от би нам ще і нового головного редактора! Можна клонувати…

- Герман, припини негайно, придурок! Давайте всі зберемося у мене, бо за годину співбесіда з дизайнером. Покличте всіх.

Серйозно кльово! Я повернулася! Здається, ці довбойоби стали для мене чимось на зразок сім’ї, членів якої майже не помічаєш, але за якими під час розлуки дуже сумуєш, а потім при зустрічі радієш. Доречі, я знову маю втрачену у Москві змогу командувати парадом. Це тішить .

***

Олечка: Приві-і-і-іт! Як поїздочка? Ми тут усі дуже переймалися через тебе, боялися, що вже ніколи не побачимо нашу Женечку.

Герман: Або побачимо під час відвідувань психушки чи в’язниці. Я, наприклад, завжди мріяв про подвиги. Хотів пожертвувати собою заради прекрасної леді…

Хімік: Гадаю, що це більш притаманно Микиті .

Микита: Що ти маєш на увазі?

Герман: Втім, я б теж скоїв якийсь злочин. Наприклад, розкопав би Митіну могилу…

Олечка: Я б теж дещо могла у нього розкопати …

Герман: Ми всі могли б переїхати у божевільню і випускати там наш журнал. Можна було б дати йому іншу назву. Наприклад…

Я: Дуже цікаво! Скоро до нас приїде лох, що можливо стане нашим дизайнером, а я майже нічого про нього не знаю. Як я розумію, не дивлячись на заборону, ви всі його бачили.

Микита: А що мені було робити? Треба ж було його якось утримати!

Я: Усе нормально. Я просто хочу, щоб ви по черзі зараз поділилися своїми враженнями про нього.

Макс: Льогко! Мені він здався кволим уйобком.

Микита: Підтримую!

Герман: Не знаю. Так, він дещо відсторонений…

Микита: Тобто гальмо.

Герман: Відсторонений, але, мені здається, що він просто намагався з’ясувати обставини свого майбутнього існування, тобто поводився, як звичайна людина.

Олечка: До того ж, він дуже симпатичний і охайний.

Микита: Ага, метросексуал йобаний…

Я: Серйозно? Це кайфово . D&G? Волосся фарбоване?

Олечка: Угу .

До кімнати зазирнув приємний брюнет років тридцяти.

- Вибачте, я прийшов на співбесіду по вакансії дизайнера.

Одягнений у кремові брюки та чорну сорочку з білими прописними літерами. Ласкаві сіро-блакитні очі, охайні кругленьки сідниці… Так і кортить сказати “Вас прийнято!”. А якщо з’ясується, що насправді він відморозок? Як з ним жити?

- Нараду закінчено, – кажу я якомога суворішим голосом – Проходьте. Костянтин?

- Так. Добрий день.

І голос приємний. Але погляд насправді дещо холоднуватий. Роботи свої показує. Ілюстрації для чоловічого журналу. Може, він теж педик? У сенсі, щоб познайомити з Микитою. Нормально. Все у сіро-чорних тонах, те, що треба.

- От вам назви рубрик, там позначено, до яких з них ви маєте відношення, продивіться журнал на зразок стилю і чого там вам іще потрібно. Здається, мені казали, що ви є передплатником?

- Так, із самого початку. Тож стиль мені знайомий.

- Ну, якщо вас усе влаштовує, то за день можете вже братися до роботи. Зарплатню та таке інше ми вже обговорили.

- А можна декілька запитань?

- Валяйте.

- Чому пішов ваш колишній дизайнер?

- Пішла. Назавжди пішла. Вени собі перерізала.

Дивлюсь – ніяк не реагує. Таке враження, що він усе життя тільки й чує, як люди себе вбивають.

- Вас це не бентежить?

- Бентежить.

Так… Його б додати до Германа, а потім розділити навпіл. “Бентежить”, блядь! Ото я й бачу, навіть оком не повів.

- Давайте тепер і я вам запитання поставлю. Ви п’єте? У сенсі бухаєте? Алкоголь?

- Іноді.

Якщо він не бухає, брати його точно не можна, не приживеться.

- А як ви розважаєтесь, відпочиваєте?

- Якщо ви маєте на увазі допінги, то я маріхуану палю, але роботі це не перешкоджає, запевняю вас.

Слава Богу! Тепер і гальмовитість зрозуміла. Тільки все одно щось він не схожий на людину, яка часто сміється… Серйозний та холодний. Ну і хуй з ним, головне, щоб ілюстрації малював, а там – побачимо.

- Чекаю на вас завтра. Графік у нас вільний, але все потрібно робити вчасно!

- Добре, я все одно завжди рано встаю.

Звичайно ж, мабуть ще і фізичні вправи робить . Та й зачіску укласти потрібно… У солярій, мабуть, після роботи. Відпустку привячує вибору одягу… Метросексуальний, незаможній яппі.

Відразу після того, як мене залишає Кєша, з’являється Олечка.

- Цікаво, а в нього хтось є?

- Що до мене, то здається, він давно вже ні з ким не їбався. Воно йому і не треба. Себе достатньо. І дзеркала.

- Я можу потримати дзеркало .

- Якщо він дасть потримати хуя у роті? Не дасть.

- Жаль, ні собі, не людям!

Олечка розпитує про Москву. І тут я розумію, що мені нема чого сказати. Все пройшло нормально, без сварок, без істерик, але стало ще більш незрозумілим. Добре, що я не відчуваю болі, бо зробила все, що могла. А ніщо так не розраджує, як відчуття власної правоти. Розпач. Десь у глибині розумію, впевнена, що нічого в нас з Митєю не вийде. Але як це сказати словами?

- Нормально все було…

***

На нове робоче місце окрім дисків та журналів Кєша припер малюнок із зображенням морського краєвиду у рамочці в стилі hi-tech та спинний масажер на крісло. Микита ніяк не може вгамуватися, каже, що педикам нема місця у нашій редакції. Хімік радіє та задрочує його. Кєша взявся оформлювати “Заплати багато”, обіцяє наприкінці дня ознайомити з результатами. Я переймаюся через Хіміка, адже саме йому довелося поміняти сусідів по кімнаті.

- Ну як тобі з ним працюється?

- Усе нормально, я майже не замислювався. Тільки знаєш, що я раптом помітив?

- Що?

- В нього манікюр. Нігті такі гладенькі-гладенькі, а зверху покриті безбарвним лаком… Як мені з цим жити?

- Не переймайся, лак іноді відлущується, може він його зубами знімати буде.

- Хуй там! Я зазирнув у шухляду стола, там рідина для зняття лаку…

- Тоді тримайся.

Проте Олечка пришкандибала на величезних підборах з самого ранку. Заявила про свій намір писати статтю у рубрику “Застрелься!”. Знаю, на що вона сподівається, з ким хоче обговорювати ілюстрації …

Слухаю “Тартак”, качаю з інтернету пісні “Лєйся, пєсня”. Може, я чогось не розумію? Може, музика 70х це не тільки дешевий спадок лицемірних часів? Може, в тому щось є? Сумніваюся. Як казав мій улюблений письменник: “Тільки поверхова людина не судить за зовнішністю”, а зовнішність цих співаків не надихає! Не кажучи про зовнішність людей, що їх слухають. Один раз подивишся – одразу зрозуміло – сноби та ностальгуючі лохи.

Навіть бабусі з Марками Бернесами виглядають краще. Бо вони вірили у те, що співали, і щиро раділи з того, милувалися. А ці підстаркуваті чуваки ще у молодості здогадувалися, що музика, яку вони слухають, - плагіат, штучна підробка, хуйня собача.

- Добрий день, Женю! Як вам спалося? – Кєша зайшов до мого кабінету та делікатно зупинився на порозі. Шикарна синя сорочка робить його очі яскравішими та підкреслюють гладкість шкіри (цікаво, чи користується він тональним кремом?)

- Дякую. Як в тебе, все нормально? – Здається, він старший за мене на 4 роки, а я з ним на “ти”… Так я ж бос !

- Так, нормально. В мене тут народилася одна ідея, яку б хотілося втілити у зміст журналу.

- Розповідай, а там подивимося.

- А що як зробити рубрику-експеримент? Тобто влаштовувати псевдосамогубства із залученням до них населення?

Кльово! Ще один псих у нашому домі! Йоб твою мать! Здається, що цей гламурненький тип потрапив за місцем призначення. А ще кажуть, що все у цьому світі випадковість! Цікаво, ця ідея прийшла до нього нещодавно, чи він вже давно планував її? Здається, Кєша казав, що був передплатником видання…

- Як це “нібито самогубство”?

- Приміром я (чи людина, що веде рубрику), вилізаю на дах будинку у центрі міста та кричу, що збираюся накласти на себе руки. З’їжджаються міліція, лікарі й психологи, а хтось інший з редакції опитує натовп, що зібрався на вулиці. Потім я стрибаю, труп, кров, таке інше, а хтось фотографує. Але кров насправді штучна й стрибаю я зі страховкою.

Чи прийти до магазину, а, якщо продавщиця тобі налає чи надурить, дістати пістолета та застрелитися. Сфотографувати й опитати продавщицю…

- Прикольно, тільки на це ж потрібно дозвіл від влади, а в нас і так з ними стосунки не дуже…

- Я вже про це подумав. Можна це представити як соціальну програму, спрямовану на те, щоб люди навчилися цінувати чуже життя.

- Така собі шокотерапія…

- Я можу за це взятися.

- Давай так, ти що-небудь підготуєш, але по тихому, обережно, а я тим часом пораджуся з людьми. Якщо все вдасться, то рубриці – жити. Але поки що все на твоїй відповідальності. Згоден?

- Так. Все одно, навряд чи шокована продавщиця з відчуттям провини побіжить до міліції. Та навітьу такому разі це всього лише дрібне хуліганство.

- О, ти психолог, блядь! А як поживають ілюстрації?

- Майже доробив. Доречі, Хімік вже погодився фотографувати та опитувати.

***

Цей хлопець мені точно подобається. Може, захистити його від Олечки? Ні, через неї він скоріше зіллється з колективом …

Ідея Кєші геніальна, але для таких хепенінгів краще їздити різними містами, а може і країнами. Уявляю собі: “обличчя кавказьської національності” стріляє собі у скроню під час образ та побиття московськими ментами… Хоча, їм це не допоможе .

Покладати відповідальність на нового співробітника… Якось, це не дуже правильно. Мабуть, навчилася у власного хазяїна. Платить копійки, а вся відповідальність на мені. Мабуть, через нас він відмиває гроші. Спершу не подумали – занадто раділи, що хоч хтось зацікавився проектом… А тепер що вже… Усюди тільки гроші!

Дзвоню у “Громадські ініціативи” до Ольги Іванівни Костенко. Розповідаю про ідею нашого співробітники, цікавлюся, як її можна небезпечно “оформити”.

- Це неможливо! Це ж дуже небезпечно для психічного здоров’я суспільства – бачити смерть!

Щось забагато на сьогодні психологів! Час розпочинати полювання! Вони ж небезпечніші за пташиний грип, розносять захворювання параноїдального хвилювання та беззмістовного трактування. А ця курва просто грошей хоче, я її знаю. У цій організації все побудовано на доброзичливих посмішках та відчайдушних хабарях. Взагалі-то до їхніх обов’язків входить слідкувати за стосунками у суспільстві, щоб не було дискримінації. На це їм видаються гранти. Але гранти замалі, до того ж більша частина “громадян” формально працює, як волонтери, тобто без зарплатні. А гроші потрібні. От і вимучують у таких, як я баламутів, за визнання їх заходів соціально корисними. Домовляються з владою (здається, Костенко – коханка міського голови). У цій організації працюють одні лише жінки, які також влаштовують безглузді, але дуже дорогі тренінги, відвідування яких є обов’язковим.

Усім потрібні гроші. Я це розумію. Але ж навіщо єбати мені мозок?! Ця Ольга Іванівна – лицемірна курва – ніколи не скаже прямо, відправляє до Тетяни Вишенко. Тетяна – єдина нормальна людина у цьому серпентарії, чудово все розуміє й не робить вигляд, що займається чимось корисним. Каже, що їй самій блювати хочеться від присутності у тих закладах. Усі інші жінки навіть поміж собою удають, що роблять “благородну справу”.

- Привіт, Таню! Це Женя з “Самотності й Самогубства”.

- Так, мені вже сказали, і про проект також.

- Скільки?

- Не так усе просто. Ми тут відкриваємо фонд, присвячений налагодженню відносим між владою та суспільством, щоб зробити вертикаль влади паралельною… Інакше кажучи, ви мусите давати нашому фонду гроші на різні витрати…

- У яких межах сума?

- Десь 10000 баксів.

- Ні хуя собі!

- Так це розтягнеться десь на рік, до того ж, я постараюся, щоб у цю суму входили й інші ваші ідеї.

- Дякую. А тобі щось з того буде?

- Сподіваюся, що перепаде трішечки. Треба договір підписати.

- Я вишлю юриста. Па-па.

Ну кльово. Все одно, сплачувати не мені . А проект цікавий. На жаль, ми не телепередача, а то б можна було все знімати. Так і уявляю собі: кров, крики, сльози, соплі, залякані обличчя… І все це під RHCHP! Весело та зі смаком . А собі зараз “Californication” увімкну. Легко та приємно. Обожнюю, коли щось нове та цікаве трапляється. Не такий вже той Кєша і лох, яким здавався на перший погляд. Треба Микиту якось повиховувати на цю тему.

***

mikrer@moskvi.net – Женя

Subj: Опять

Звере-е-е-е-еныш…

Доел твою грусную картошечку жареную, проспал все, тухну опять.

Пытался салат сердцеедовский сделать. Получился вкусный, но не твой .

Всех послал нах, суицид и все такое.

Терапия не помогла, буду искать другой способ. Я думал, ты приедешь, и моя жизнь чуть изменится… Мне не по себе, кажется, все уже прошло, и что больше не будет веселого и интересного…

Ничего не могу придумать… Прости.

Отаке… Через чотири дні після мого від’їзду нарешті приходить лист, але що він означає? Як вилікувати коханій людині депресію? Я казала Миті, щоб звернувся до психотерапевта, але в нашому суспільстві це вважається чимось ганебним, тому він не пішов. Лежить, мабуть, увесь час вдома і “думи мої, думи, лихо мені з вами…” А хто в усьому винен? Звичайно ж, Женя. Як мені боляче, що йому погано! А більш за все мене бентежить те, що я переймаюсь його станом замість думати про себе. Боюся стати альтруїстом.

hohlushka@mail.ru – Митя

Subj: Я становлюсь альтруистом ( :0! )

Я тут все время думаю, чем могу тебе помочь. Ничем. В таких темах можно только самому. В качестве гуманитарной помощи попробовала составить список…

Что помогает при депрессии:

1) Много ходить пешком

2) Вкусная еда

3) Танцы

4) Красивые виды

5) Общение с незнакомыми людьми

6) Общение с веселым толстым громким мужиком

7) Петь под панков, изображая рок-звезду

8) Купить новую одежду

9) Пожалеть себя

10) Написание списков (выбирать только САМОЕ ГЛАВНОЕ):

10.1 Что мне нравилось делать

10.2 Что мне нравится делать

10.3 Что меня раздражает

10.4 Что я не могу изменить

10.5 Список врагов и пытки, которые к ним можна применить

10.6 Приятности, которые можна сделать для себя

10.7 Что для тебя важно

10.8 Расчертить листик на 9 клеточек и схематично нарисовать, что бы ты хотел делать в жизни (в одной клеточке один рисунок)

10.9 Что у тебя есть

10.10 Чего у тебя нет, а хотелось бы

11) Найти приятную и простую вещь, купить ее и носить с собой, тискать ее.

12) Сделать кому-нибудь подарок

13) Контролировать выражение лица (делать его проще и чаще улыбаться)

14) Думать, почему у тебя депрессия. Думать не прекращая, раздумывать, посвятить этому целую неделю. Делать выводы

15) Не смотреть телевизор, это угнетает.

16) Путешествовать

Рекомендованная литература: Ирвинг Ялом «Когда Ницше плакал»

Эрленд Лу «Наивно. Супер»

Главное – заставлять себя напрягаться и выходить из дома!!!

Еще. Все-таки придется тебя убить. Извини. Вчера у меня был очень кайфовый день, я прошагала практически весь город. С Максом. Мне было очень хорошо. И знаешь, про что я думала?! Я думала, что мне как-то неприятно наслаждаться тут жизнью, когда у тебя депрессия!!! Думала о тебе, как ты там сидишь и тупишь… Как передать тебе кусочек счастья?! Хотя, я знаю, что это дело не выгодное…

Но мне так неприятно, что с тобой «это»!!! А что со мной? Почему меня это так волнует?!!!

Митька, используй, пожалуйста, мой список. И сам что-нибудь придумай

А когда ты избавишься от хуёвого состояния, тогда уже и будем разбираться, может ли нам быть интересно и весело вместе. Да – да. А, если нет, то я пойду и застрелюсь .

Сильно и страстно.

***

Здається, життя налагоджується, хотілося б, щоб і у Миті також. Кєша намалював ілюстрації до “Заплати багато”. Їх трішечки підробити – дуже файні ілюстрації! Прийшов сьогодні такий неприступний у сірій сорочці з запонками. Я його хвалила, як могла, а він так стримано ледь посміхавться… Макс вчора зізнався, що Кєша йому все більше і більше подобається. Але ми зійшлися на думці, що аж занадто він відсторонений якийсь, наче персонаж Камю. Микита вважає, що це не відстороненість, а пиха, Ревухін із ним згодний. Герману байдуже, А Олечка, здається, вся мокріє, як Кєшу бачить.

Сьогодні Кєша, Макс та Хімік ввечері збираються піти на пробний експеримент. Хочуть влаштувати імітацію перерізання вен у туалеті в одному з наших улюблених ресторанів.

Олечка, як завжди, була обурена і протестувала. Їй не сподобався саме спосіб штучного самогубства. Казала, що ми цинічно ставимося до загибелі Фішки. Макс порадив їй не перейматися, я – застрелитися, а Кєша посміхнувся й запевнив, що його ідея не має ніякого відношення до Фішки. Олечка замовкла й почала пускати чортиків очима. Вирішили, що пойдуть у “Ярило”, бо там збирається усіляка патріотична молодь. Будемо досліджувати цей підвид людства. Оцінювати, як рівень патріотичності впливає на страх смерті. До того ж, мені цікаво, чи ходить іще туди мій герой .

- Слухай, Кєшо, щось я раніше не подумала, а хто буде збирати все до купи й писати статтю? Ти вмієш?

- Я думав, шо за це візметься Хімік.

- Я можу – відгукнулася Олечка.

- Ти мені ще свою статтю для “Застрелься!” не віддала. – Уявляю собі Олеччині графоманські експериментальні соплі 

- Я скоро дороблю і принесу.

- Гаразд, тоді і будемо розмовляти. А поки що писатиме Хімік, а фотографуватиме Макс.

***

Через півгодини Олечка вже прибігла до мене з аркушами паперу. Ось що означає бажання невдоволеної дівки! Раніше її вагання та літературні пошуки тривали десь біля тижня з завиваннями на тему: “у мене нічого не виходить”, потім вже траплялося те, що траплялося .

РУБРИКА: Застрелься!

ЕМБЛЕМА: Двостволка, що на ній висять кеди

НАЗВА: Справжнє кохання

ВРІЗКА: Чому? Чому? Чому? Це головні питання життя. Чому так важко жити? Чому хочеться померти? Чому неможливо знайти справжнє кохання? Останнє питання є однією з найпопулярніших причин, з якої люди вбивають себе.

БАЗОВИЙ ТЕКСТ: Ви відчуваєте себе самотнім, впевнені, що люди не розуміють і не розділяють ваших почуттів. Ви плачете ночами та хочете тільки одного – знайти того, хто розділить з вами ваше життя. Ви хочете, щоб “Зустрілися дві самотності”, обійняти один одного й ніколи більше не розлучатися. Саме тоді б життя набуло сенсу.

Іноді вам здається, що ідея кохання взагалі звичайна вигадка, брехня. Що кохання вигадали чи для того, щоб не платити гроші, чи для того, щоб гарним людям було погано. Люди зневірилися у коханні, але це ще не означає, що його не існує.

Ось декілька причин, чому люди накладають на себе руки через кохання:

1)Зрада. Той (чи та), кому ви довіряли, на кого покладали всі свої надії, з ким планували провести залишок свого життя, кидає вас і все, що між вами. Ви лишаєтеся самотнім і нікому не потрібним. Чому б не звести рахунок із життям?

Але, може, не варто зациклюватися на одному епізоді? Вам ще може пощастити.

2)Втома. Весь час ви шукаєте своє кохання. Але люди, яких ви зустрічаєте, поводяться не так, як ви собі уявляли, не співпадають з вашим ідеалом. Ви починаєте розуміти, що всі ваши нові коханці (чи коханки) не так вже й відрізняються між собою. Ви так хочете знайти кохання, але все марно, його не існує. Лишається єдиний вихід – вбити себе, бо без кохання життя не має сенсу.

Спробуйте замислитися, чи приділяєте ви достатньо уваги людям, з якими намагаєтеся налагодити стосунки? Чи думаєте лише про себе? Придивіться до людей, що поруч, може там і є ваше кохання?

3)Самотність. Ви взагалі не можете нікого знайти. Ви нікому не подобаєтеся, а ті, що подобаються вам, не звертають на вас уваги. Вечорами ви завжди самотні, вам нема куди та нема з ким піти. Поступово ви починаєте вважати, що взагалі не варті кохання, що воно вас обминуло. І вирішуєте скоїти злочин проти себе.

Може, просто варто придивитись до себе, звернути на себе увагу, полюбити себе? Бо, якщо ви себе не любите, то хто ж полюбить вас?

4)Минуле. Вас зрадили у минулому, і тепер ви гадаєте…

- Олечко, що це таке?

- Моя стаття.

- А мені здалося, що це сценарій до “Не родись вродливою”. Ти не зрозуміла питання. Що це за хуйня?!

- Чому ти вважаєш, що це хуйня? Ти ж казала, що у статтю потрібно втілювати своє бачення проблеми. Це моє бачення…

- Ні! Це пиздець! Це набір банальщини!

- Просто ти не можеш припустити думки, що хтось гадає інакше від тебе.

- Думати ти можеш, як завгодно, але друкувати у номері такий непотріб…

- Я не хочу, щоб ти так називала мою працю! Це ж творчість. У чому твоя проблема?

- Гівно це, а не творчість! Моя проблема в тому, що я мушу читати цей маразм паркінсона. Крім того, що ця стаття зовсім не підходить до стилю журналу, так тут іще безліч помилок. Що це за вживання сполучника “ви” по три рази на речення?!

- Мені хотілося краще донести свою думку до людей, звертатися до них, щоб вони відчули мою підтримку…

- Бля-я-я-ядь! Підтримку! Наш журнал має назву “Самотність і Самогубство”. Тобі це зрозуміло? І у нас на меті зовсім не стоїть давати підтримку різним лохам. Я взагалі думаю, якщо вони всі постреляються, то зроблять велику послугу особисто мені! Ми показуємо, як усе нікчемно і смішно!

- Це твоя думка, а я гадаю…

- Нікого тут, блядь, не цікавить, що ти там собі гадаєш!

Це я вже дарма сказала. Я ж бачила, як Олечка розчервонілася. На цих словах вона вибігла з кабінету. Мабуть, помчала, як завжди, ридати у туалет. Не стрималася. Але я ж не збиралася її ображати! Хай собі пише, скільки влізе! Але ж не таку хуйню. “Поради психолога”, блядь! “Якщо ваш коханий охуїти який геморой, то це не привід вважати, що кохання не існує”…

Найстрашніше та найбільш обурююче те, що деякі думки з цього опусу нерідко лізуть і в мою голову… Але я ж не промовляю їх уголос! Мабуть, соромлюся. Це ж стаття для дешевих жіночих журналів! Може, і такі думки приходять саме тому, що їх втюхують подібні видання.

Мене відразу заводить те, що Олечка весь час намагається зі мною сперечатися. Каже, що я тисну на людей. Може й так, але роблю це, коли вони несуть отаку от хуйню. Тим більш, у цих людей теж є язик…

Щось мене все це занадто розхвилювало. Піду прогуляюся містом, куплю собі пива під Oasis, віддам шану романтичній Олечці . “Gonna starting revolution from my bed”… Це ж яке щастя! Вже зовсім тепло, і можна ходити у кедах, не намочивши ноги. На мосту зазвичай небагато людей, тому можна голосно підспівувати. Куплю Олечці троянду на зворотньому шляху. Вона таким швидко втішається . Та, хай їй! Вона ж для того з нами і тусується, щоб розуму набиратися.

***

22.15 вечора. Сидимо з Олечкою, Ревухіним, Микитою та Германом п’ємо пиво і чекаємо на героїв-експериментаторів. Герман розповів, що минулої ночі йому спало на думку купити собі коня й використовувати його замість транспорту. Тобто, купити гараж біля будинку, де він живе, настелити сіна й оселити там свого копитного товариша. Кожного ранку приходити, випускати та їхати на ньому по вулицях на роботу проміж автомобілів і велосипедів.

Герман: Ніяких тобі пробок, до того ж, можна і бухим їздити. Я гадаю, що це не протизаконно.

Я: Ага, уявляю собі! Такого найпафоснішого, білого коня! Тільки тобі тоді доведеться й капелюха іншого купити. Такого золотого, з кутами . А ще чорний плащ.

Микита: Тебе можуть змусити прибирати за твоїм Росинантом.

Герман: За собаками ж у нас ніхто не змушує прибирати.

Микита: Так скільки собака гадить, а скільки кінь!

Олечка: А скільки усілякого непотребу з машин викидають! А кінь лише один. Будеш мене іноді катати, Герман?

Ревухін: І мене!

Герман: Всіх покатаю, тільки потім ви мого коня. Справедливість має бути. Я назву його Мегаполіс. Красиво. А можна буде йому зробити якісь документи?

Я: Ага. Та здати на права водіння . А ти взагалі вмієш їздити на коні?

Герман: Ні, але я швидко навчуся. Вигадаю якийсь спосіб .

Так ми сидимо вже години зо дві. Окрім того, що цікаво знати як же пройшов експеримент, ми ще вирішили провести ознайомчий вечір. Ознайомлюватися будемо з Кєшею, роздивимося, що він за фрукт такий. Як на мене, то дуже навіть апетитний…

Про що то я? Мені почало здаватися, що я трішечки хочу Кєшу. Серйозно. Сама розумію, що це якось дивно. Може і на Олечку я тому так наїхала? Не може бути! Я завжди на неї так наїжджаю. Безглуздо, але приємно. Приємно згадувати сірі Кєшині очі… Подобається аромат його парфумів… Але найприємніше те, що ці думки змушують відсторонятися від Миті. Стає так легко, наче знов не в полоні, наче свобода. Ні, це не бажання, це легкість. Я відчуваю до Кєші легкість. Блядство якесь! Я ж читала екзестенціалістів, а вони стверджують, що не можна замініти шило милом.

Нарешті з’явилися герої. Макс посміхається вдоволено, Хімік відверто, а Кєша стримано. Але від них усіх так і віє напругою перемоги. Кєша весь заплямований штучною кров’ю, зробленою із фарби та буряку. Шкода його сорочки, мабуть декілька тижнів працював, щоб таку купити.

Герман: Ну, ну як? Розповідайте швидше, бо ми зараз від цікавості луснемо й розлетимося по всьому світі, хай вам буде соромно за те, що ви накоїли, але можливості прийти на могилу й покаятися вже не буде…

Я: Та заткнися ти! Розповідайте негайно!

Макс: Охуєнно! Ми сиділи в барі й пили каву з коньяком. Спеціально розмовляли тихо, щоб не звертати увагу та весь час фотографувалися, щоб потім ніяких підозр не було. Доречі, там твій волоокий був…

Я: Ну і як він?

Макс: Га-алімий. Сидів, якусь курву облизував. Ну, сидимо ми так вже десь півгодини, нарешті Кєша прямує до туалету.

Хімік: Він ще прикольно вигадав – хлопця штовхнув, наче ненавмисне й вибачився англійською…

Я: Ти, Кєша, просто психолог йобаний!

Макс: Ми сиділи далі, замовили ще по 50, з кавою, випили, а потім теж до туалету…

Герман: Разом?

Макс: Хуязом! Нам же ж потрібно потім фотографувати та на диктофон писати. Стояли біля дверей ще десь півгодини. Потім Хімік підходить до бармена і каже, що нашому другу мабуть погано, чи не міг би він двері відчинити. Бармен був проти, але ми дали грошей. Я скажу, що розвага того коштувала .

Я: Скільки грошей?

Хімік: 50 гривень, в них замок автоматичний був, навіть двері не довелося псувати.

Макс: Відчиняє той двері, та як почне кричати! Ми зазирнули всередину та самі ледве не обісралися! Кєша так, натурально лежить, вени пошматовані, кровухи на всю підлогу! Охуїти можна! Офіціянтки прибігли, верещать, люди позбігалися, поради дають, лікаря гукають, а доторкнутися бояться!

Хімік: Якщо чесно, то Кєша так огидно виглядав: очі підкотив, слина по всьому обличчі… Я б і сам зблював, якщо б не знав.

Макс: Так от директор цього закладу – жінка, таки зблювала! А Хіміка ледь не вбили, коли він фотографувати почав, такщо фотографій мало.

Я: А як вас не вбили, коли дізналися, що все це найобка?

Макс: Ми теж боялися, але Кєша сам прикольно вигадав для першого разу, коли ми ще ні з ким не домовились… Ми пішли до головної зали розмовляти, відвернули на себе увагу, а Кєша тим часом просто драпанув. Всі були дуже розгублені, тож, коли ми сказазали, що побіжимо його наздогоняти, всі тільки з полегшенням зітхнули. Блядь, придурки, їх навіть не здивувало, як людина, що заливається кров’ю, кудись побігла!

Я: А що мій герой робив?

Хімік: Я ж давно казав, що він мудак! Побіг по міліцію, наче в нього мобільного не було.

Я: Розгубився, біднесенький …

Олечка: Тепер Кєша наш герой!

Всі бахнули за нового героя й почали роздивлятися цифрові фото. Вони і справді вражаючі! Якщо б не знати, що все це підстава, то цензура, мабуть, заборонила б їх друкувати. І все це Кєша вигадав… А на вигляд і розмовляти не дуже вміє. От і зараз сидить собі тихенько та хитро посміхається. Олечка спочатку липла до нього, а потім він щось таке зробив, що вона тепер сидить склавши ногу на ногу й сором’язливо мліє від того, як він галантно наповнює її кухоль пивом. Просто чарівник, твою мать!

Германа настільки збудила вся ця історія, що він просто фонтанує новими ефемерними ідеями на тему свого коня. Хоче домовитися з Кєшею, щоб той залучив його до своїх експериментів. Ревухін ще трохи та впаде у свою звичну відключку, бо весь час запивав пиво прихопленою з собою горілкою. Тільки Микита зовсім не розділяє радощів оточуючих. Сидить похмурий. Зрозуміло, що геройство Кєши його сильно дратує. Я знаю Микиту, це не заздрощі. Просто його це бісить.

***

Я: Германе, взагалі-то ми збиралися сьогодні Кєшу послухати. Розповідай, Кєшо.

Кєша: Про що?

Олечка: Про своє життя. Про те, що ти любиш, чого ні, чим цікавишся, хто твої батьки, чи є в тебе дівчина…

Микита: Я пішов.

Хімік: Куди пішов?

Микита: Додому, мені працювати треба.

Хімік: Знаємо ми твою роботу! Краще б по порносайтах полазив, хоч подрочив би по-людськи.

Блядь! Ну на хуя так загонятися?! Мені і так Микиту трішки шкода, а тут іще Хімік, збуджений успіхом, козел! Він такий був і тоді, коли ми з ним їбалися, - ні хуя не розуміє!

Микита: Що ти маєш на увазі?

Хімік нарешті зрозумів, що спиздів зайвого. Але з’їхати нормально, сказати, що нічого такого вже не може.

Хімік: А ти сам, як думаєш, сер лорд?

Микита підійшов впритул до нього. Думав недовго, тому тільки коротко пизданув Хіміка по пиці й пішов геть, випадково перекинувши Кєшину пляшку. Зависло непевне мовчання. Ніхто нічого не розумів, бо крім нас з Хіміком і не знав Микитиної таємниці.

Я: Блядь, Хімік, ти придурок!

Хімік (сідаючи на своє місце): Знаю, зупинитися вчасно не зміг…

Я: Ніколи не міг, тому з тобою краще і не починати…

Кєша: Що тут у вас за розборки?

Я: Нічого, розповідай нам краще, ну, про свою сім’ю.

Олечка: З ким ти живеш?

Кєша: Я живу сам. Батьки з сестрою у передмісті. Батько – військовий, мати домогосподарка…

Ревухін: А я так і гадав, що метропедики від військових народжуються, ніколи вони мені не подобалися…

Олечка: Ревухін, ти спав? От і спи собі тихенько!

Герман: А ще краще візьми маленького пістолетика, пійди у затишну кімнатку й тихенько застрелься, щоб нікому не заважати.

Я: І не пизди. Кєш, а ти можеш щось більш цікаве про себе розповісти. Ну, наприклад, як тебе батьки заїбали, чи щось таке?

Олечка (червоніючи): Щось непристойне може?

Кєша: Я не знаю… Можу розповісти дещо, але мені б не хотілося, що про цю історію хто-небудь дізнався…

Олечка: Ми можемо тобі в обмін і про себе розповісти.

Ревухін: Він і сам про все дізнається з часом, якщо встигне…

Я: Розповідай, Кєшо, а, якщо хтось щось пиздіти почне, то ми Хіміку язика до дупи запхаємо!

Хімік: Женю, ну припини вже! Я завтра вибачуся, вигадаю щось, що я нібито насправді мав на увазі.

Кєша: Гаразд. Я вже розповідав, що маю сестру, вона молодша за мене на п’ять років і зовсім не схожа – дуже висока та вродлива білявка. Так от, коли їй було 13, а мені 18, у нас був секс. Я став першим її чоловіком.

Ми всі разом охуїли. Особливо Олечка, яка вочевидь розчулилася при згадуванні білявки, тепер була готова розревітися й помчати до туалету, але їй заважала цікавість. Нам усім, доречі, теж. Макс отямився першим.

Макс: Тобто ти кажеш, що згвалтував свою сестру?

Кєша: Не зовсім…

Макс: Охуїти!

Кєша: Вона сама хотіла, тільки не знала як. Прийшла якось засмучена, ми сиділи й довго розмовляли за життя на балконі. Вона казала, що дуже самотня, я обіймав її, втішав, ну, а потім, якось так усе просто вийшло…

Я: Як це? Випадково просто засунув?

Кєша: Ні, ми спочатку просто лежали й цілувалися, я торкався грудей… Потім засунув палець, вона одразу скінчила, але не зрозуміла, що трапилося, розкинулася на ліжку, важко дихала, перегорталася, мене хапала, як божевільна… Ну, я і не витримав.

Я: Тобто виїбав власну сестру?

Кєша: Виходить, що так. Але це було не згвалтування! Вона скінчила разів шість.

Хімік: А потім? Потім, що ви казали один одному? Сестра, напевне, була налякана.

Кєша: Це я був наляканий. Вийшов до неї на балкон. Вона курила. Я просив пробачення, благав, майже не плакав… А вона, занєте, що каже? “Все нормально, забули”. І далі курить. Стоїть у моїй сорочці і курить. Я зненавидів її тоді.

Хімік: О це тьолка! Я розумію! Телефончик даси?

Я: Хімік, блядь!

Олечка: Ти тому переїхав?

Кєша: Якось не замислювався над цим… Так, переїхав дуже скоро.

Знов запанувала тиша. Відчуваю себе якось прибито. Ні хуя собі! Мало того, що він божевільний, то ще й збоченець! Кєша-педофіл… От Микита пошкодує, що пропустив! Пиздець якийсь. На Олечку жахливо навіть дивитися. Тільки Хімік здається дуже зацікавленим, але мовчить – мене боїться.

Нам з ним працювати… Як від цього оговтатися? Не те, щоб я дуже непокоїлася через дівчину, гадаю з нею все нормально. Тільки от цю історію було розказано якось невчасно, занадто відверто, ніхто не чекав…

Кєша: Чому всі мовчать? Ви ж самі просили “щось непристойне, відверте”. Я вас так сильно шокував?

Макс: Якщо чесно, то це наче вибухівка.

Кєша: Гаразд. Взагалі-то я пожартував .

Я: Як це “пожартував”?!

Кєша: Та ви всі такі напружені були через Микиту… До того ж, що я мав розповідати?

Я: От йобнутий придурок!

Макс: Кльово! Кльово!

Олечка: Я ледь не померла під час розповіді!

Макс: “Усе нормально, забули”   !

Усі регочуть. Атмосфера полегшення. Слава Богу! Бо подумки я вже міркувала над тим, як звільнити Кєшу. Ну і як би я при цьому виглядала?! Як моралістична лицемірна сука. Звільнити хорошого дизайнера тільки за те, що він трахнув свою сестру! Ненавиджу таких людей! Виявляється, я і сама трішки така…

***

Усі розійшлися по домівках. За такий маленький вечір трапилося дуже багато неочікуваного. Занадто адреналіну в організмі, тому я вирішила не брати таксі, а пройтися пішки. Купила собі маленьку пляшечку “біфітера”, може, це й не дуже після пива, але приємно. Коли виходила з крамниці, побачила два знайомі силуети. Наздогнала їх. Кєша та Олечка.

- Отаке, любі друзі! А ви куди претеся?

- Кєша проводжає мене на метро.

- А далі?

- Мені далі по проспекту, через міст – Кєша уважно роздивлявся пляшку у моїй руці.

- Кльово, нам по дорозі. Будете джин?

- Дякую, я вже забагато випив сьогодні.

- Ну тоді ходімо? До побачення, Олечко!

Здається, я занадто нахабно відтіснила її . Ну й хуй з нею. Щось мені сьогодні вже не хочеться більше думати. Потребую емоційного та фізичного відпочинку. Я втомилась. До того ж, цікаво прогулятися з Кєшею, може, дізнаюсь все-таки щось про нього.

- Слухай, а в тебе дівчина є?

- Нема, бо не бачу в цьому сенсу.

- Минулі трагедії.

- Так, але не в мене. Не хочу нікому робити боляче.

- Ой, які ми! Знаєш, скільки разів я такі фразочки від різних хлопчиків чула?! “Я такий поганий”; “Від мене тільки шкода людям”; “В мене закохуватися небезпечно”… І все це з таким таємничо-романтичним виразом обличчя! Блювати хочеться! А все ж тільки для того, щоб повипендрюватися, відчути себе Байроном.

- Не знаю…

- Знаєш, я стільки хуйні в такому стилі наслухалася… І все для того, щоб когось трахнути… Ну, тобто, хлопець тобі подобається, не просто, як шматок м’яса, подобається… Хочеться з ним сексу… Звичайно ж, мені дивні завжди подобалися… І починається… Вони розповідали то про буддизм, то про “шлях воїна”, то про ідею космічного розуму… І так з 15 років! Я ж завжди була дуже критичною й здатна коментувати їхні завивання, але весь час втримувалася, бо мала мету… Скільки кілометрів, якщо все це записати на аудіоплівку, хуйні мені довелося вислухати!

Що я роблю? Здається, щойно я не дуже завуальовано натякнула Кєші, що хочу з ним поїбатися… Лишається сподіватися на те, що він цього не зрозумів. Навряд чи це так, він здається розумним… Чи сподіватися на те, що він погодиться? Я справді цього хочу?

Чарівний вечір. Квітуть жасмін та каштани. Міст над лісом, швидкість машин, вогники. Аромат бензину та весни. Джин після пива. Кеди на ногах. Холодні сірі очі. Самотні спогади. Охайні пружні булки. Все це у комплекті? Якщо чесно, то особливого бажання нема. Але ж я це роблю!

- А ти ніколи не думала, скільки маячні доводилося вислуховувати хлопцям від тебе?

- Думала. Але мені все, що я кажу, здається неймовірно цікавим . А для таких, як вони, ще й вельми пізнувальним. І, врешті, я є критерієм оцінювання хуйня, чи не хуйня. Все, що я розповідаю, для цікавості. А вони - щоб підмалювати власний образ. Я називаю це “їбати мозок”. Тому що я не зачитую, наприклад, яка я незвичайна і дивна, чи демонічна, якого болю я завдаю чоловікам…

Що це? Відмова? Чи то у моїй голові думки пішли у невірному напрямку, а Кєша просто підтримує бесіду? Незручно якось. Годі думати! Особливо аналізувати. Все суб’єктивно. Ну і нажралася я…

- Тобі не здається, що ти дещо категорична ?

- Не має значення. За десять хвилин вже мій дім, а ти так нічого про себе і не розповів. Навіщо, наприклад, ти вигадав про сестру? І чому ти себе так поводиш, наче ти персонаж Камю “Відсторонений”?

- Я не читав. А про сестр - я ж сказав, усі були занадто напружені…

- Гаразд, зроблю вигляд, що повірила. Ну, розкажи про себе особисто хоч що-небуть. Яку музику слухаєш, наприклад. Чи завжди ти був таким чистеньким та уважним? Що ти робив у студентстві?

- Чистеньким та уважним? Взагалі-то я панкував у молодості, тому і студентство моє проходило у декількох інститутах: академки, вильоти, таке інше.

- Як це панкував? Ходив з ірокезом та пив самогон під “Гражданскую аборону”?

-  Ні, ходив у драних джинсах, пив горілку та влаштовував погроми в гаражі для репетицій під Nirvana. А ще їздив автостопом на сльоти на Шипоті та пив молоко у Лісій Бухті. Цього достатньо?

- Навіть більше. Це кльово.

- Нескромне запитання. Мені розповіли, що ти маєш велике кохання у Москві.. Він теж тобі мозок їбе?

Хімік. Точно, це Хімік йому розпатякав. Сука! Приб’ю його. Будемо разом з Микитою довго пиздити ногами. От підорас! А Кєша теж молодець! Йшов зі мною вже півгодини й весь час робив вигляд, що нічого не знає, приберіг на останок. Мабуть, я його таки роздратувала своєю розповіддю про “романтичних героїв”. Хоч щось приємне.

- Їбав? Так, але небезпека полягала в тому, що він одразу ж дав. Десь години через три після знайомства, доречі, це трапилося у тій самій Лісій Бухті. І так добре дав, що потім вже не було змоги не вислуховувати усіляку хуйню! Це пастка. У нього своя тема. Називається: “Я одинак, і мені ніхто не потрібний, життя хуйове, й усі мене зраджують”. Бігає по лісі, розмовляє з ним… Таким чином всіма і маніпулює.

- Яким чином?

- Ну, всі підсаджуються на те, який Митя нещасливий, йому і просити нічого не треба, і робити, - всі за нього і так усе зроблять. А потім можна сказати: “Я нічого не просив”. Зручно.

- А чому ж ти тоді дозволяєш йому собою маніпулювати?

- Я кохаю його.

- За майстерність маніпулювання? Він таким чином вдовольняє твої потреби?

- Ой, я і забула, що ти видатний психолог!

Блядь! На хуя я про це з ним розмовляю? Тепер точно доведеться Кєшу забити. Знов таки разом з Микитою (яка корисна людина у редакції!). На могилі напишемо: “Він забагато знав”. Насправді – “він забагато дізнався за дуже короткий час”. Точно ніколи з ним єбатися не буду, навіть, якщо благатиме! Це небезпечно. Хай сам собі дрочить, не роблячи нікому боляче.

- Усе, Кєшо, дякую що довів.

- Та нічого, я тут поруч живу, он у тому будинку. До завтра!

- Я завтра не прийду, залишуся вдома. А ти дивись мені, працюй, а то вижену! Я ж твій бос.

- Я знаю.

Сусід, блядь! От фортануло, нічого не скажеш! Може ще ранкову каву з ним ділити? А він тим часом обнишпорить усю квартиру в пошуках “таємних рис характеру”.

Якось грубо йому про боса натякнула…