На раз, два, три помри

Таня після тяжких міркувань лягла спати о 1-й годині ночі. У домі було тихо. Раптом почувся шум. Наче зграйка мишей перебігла галопом скрізь тунелі в стінах до іншої кімнати. Дівчинка, не знаючи навіщо, піднялася і пішла за звуком. Він перемістився до спальні батьків. Таня крадькома підійшла до дверей і почула, як хтось зойкнув. Вона тихенько відчинила двері і заглянула досередини. Її вітчим метушився уві сні. А потім затих. Таня злякано відійшла, бо боялася, що він прокинеться.

О 6-й ранку вона почула мамин крик. Коли Таня стрепенулася і зайшла до спальні батьків, побачила перелякану маму. Вона вчепилася в чоловіка і трясла його. Безрезультатно. Таня помітила, що він лежить нерухомо, а його зіниці закочені догори, наче він дивиться в інший світ.

– На бога? Як це? – не вгамовувалася мама.

Таня ошелешено підійшла до мами й обійняла. Вона не могла розділити її страждання, натомість відчула, як стало спокійно й легко. Таня обвела поглядом кімнату і помітила, що на середньому дзеркалі трельяжу світиться перевернута літера К. Немов її написали зсередини. Дівчина зраділа.

– Нарешті його більше немає! А вона поряд із нами, бо залишила послання, – прошепотіла в слухавку Таня.

– Так, мені теж, – посміхнувся голос Віки.