Паперовий голуб

Мене вигадав хлопчик смішливий якось пообіді.

Склав із аркуша м'ятого білого в синю клітинку, довго грався зі мною у жахлому бурому листі, ну а потім поклав на дубову і сонячну лавку.

І лишив помирати.

Мене, знаєш, знайшло рудокосе веселе дівчисько. Пожаліло, пригріло, сховало під стьобану куртку. Просушило від крапель дощу мої зім'яті крила і залишило в себе.

Ну а потім сказало, що я не така, ні до чого. І що птицям одвіку не клітка, а хмари та небо... Тільки пом'яті крила навряд чи піднімуть угору, тільки, знаєш, папір то погані — жахливі — пір'їни.

Я навчалась літати. Я рвалась на клоччя і клапті. Малювала на тілі живе і легке, невагоме, те що, кажуть, в людей називають пір'їнами й пухом, те що сірі птахи відчувають життям і польотом...

І програла.

Металась, зривалась, старалась, чіплялась. Намагалась дійти до примарних тих планок і цілей. Намагалась знайти, перервати, порвати, зліпити, переклеїти сутність і стати живою, на диво...

Вийшло, знаєш, на лихо.

Так криво, з рубцями загинів, із протертими гранями-крилами-вірою-сонцем, із розбитим секстантом і з компасом що загубився поміж хмар і туману. Розмагнітився, мабуть, а, може, мені лиш здавались ті мільйони шляхів і доріжок, і зорі в кишенях, і що буде фінал, де жили вони довго й щасливо — я ж літала безцільно.

Сонце палить долоні. Не кинути, не залишити.

В грудях плавиться болем. За видихом — попелом кисень.

Зупинитися. Здатись. Забутись. Додому. До клітки. Там не буде дощів і не буде незвіданих далей.

Там дозволять згоріти.

А що не живій і не мертвій? Лиш вогонь і вуглини. Лиш реквієм тихого диму.

Щоб не бути. Не знати. Не бачити, не відчувати.

Щоби не.

Та для чогось лечу ще, спішу, спотикаюсь, зриваюсь. Усміхаюсь деревам і клоччям небесної сині, і хапаюсь за світ, за зірки, за людей і за себе. У-смі-ха-юсь.

Ти ж бачиш, ти бачиш, ти бачиш, ти бачиш, ти бачиш!

Усміхаюсь.

Усе ж.

Усміхаюсь.

Шурхочуть несправжні пір'їни. І здалеку не видно — не та, а підробка, фальшивка, і здалеку не мертва.

Здалеку я справжня.

Дивися.

І повір.

Та ти знаєш.

Ти знаєш, ти знаєш, ти знаєш, ти знаєш!

Жаль, ти знаєш...

Я голуб.

Лиш голуб.

Із зошита.

В синю клітинку.