Кара Небесна

Кара була лесбійкою. Не те, щоб це заважало їй жити, але саме це призвело до того, що вона зараз іде по коридорах головного дому СБУ Києва і їй страшно. Страшно, бо її життя, яке їй так подобалось, може сьогодні обірватись раз і назавжди. Її бездоганна кар’єра в четвертому відділі майже стовідсотково накрилась і Кара чудово знала, чим саме.

Завдання було й так не з найскладніших: таємно супроводжувати доньку високопосадового військового на Гоа. І поперло ж її підопічну туди, наче мало їй Українського нарко-відриву на Казантипі чи Тамані. Кара з гіркою посмішкою згадала, як її завдання стало ще простішим, адже об’єкт охорони виявилась на всю голову відірваною двостою. Тож цілком природно, що вже за кілька днів вони опинились в одному ліжку і майже не вилазили звіти аж до кінця відпочинку охоронного об’єкту.

От тільки для Кари цей курортно-службовий роман не мав жодного значення, а для її підопічної, як виявилось, мав. Тож, втративши будь який зв'язок з любов’ю всього свого життя, нещасна дівчина винесла мозок батьку лютими істериками, щоб той знайшов її чарівну, блакитнооку, коротко стрижену брюнетку з тілом левиці. І він її знайшов, а потім теж виніс мозок всім причетним, до кого зумів дотягнутись, а його посада дозволяла дотягнутись до дуже багатьох, в тому числі і до безпосереднього керівника Кари. Той, хоч і ставився до неї дуже добре, але влаштував їй вирвані роки і відсторонення від служби. І от тепер її чекало остаточне вирішення справи, остання інстанція.

З такого неприємного безстрокового відпочинку, який на справді вимотував Кару сильніше ніж будь-які, навіть найскладніші, завдання, її викликали в київський дім СБУ до його керівниці та архістратега, загадкової і лякаючої Ольги, що не мала ні прізвища, ні по батькові. Про неї в усіх відділах, з якими по роботі перетиналась Кара, ходили найрізноманітніші чутки і легенди. Іноді правдоподібні, але часто, на думку Кари, люте сміття. Наприклад - що вона прибулець або андроїд, зібраний в секретних підземеллях ІО – «Інформаційної Опори», найвисокотехнологічнішої компанії України та і світу.

Кара бачила Ольгу всього кілька разів на різних заходах, в яких брала участь як охоронець, і то, з таких відстаней, що роздивитись її нормально було неможливо. І от сьогодні ця досить дивна мрія, побачити Ольгу зблизька і поспілкуватись з нею, от-от мала реалізуватись. Тільки Кара щось не дуже раділа такому варіанту її реалізації. Вона вже зовсім близько підійшла до тих самих дверей і глянула на свій нагородний титановий годинник бренду «Поборовський» з ремінцем зі шкіри чорної мамби.

Стрілки, продубльовані цифровим табло,показували, що до призначеного часу залишалось дві хвилини. Пунктуальність - це була одна із сильних сторін Кари, та і взагалі, сильних сторін в неї була ціла купа, але не факт, що вони зараз її врятують. Двері того самого кабінету відчинились і звідти вийшла дуже красивависока жінка. Її довге білосніжне волосся було заплетене в дві коси з вплетеними блакитними стрічками, що діставали їй мало не до краю спідниці акуратного бежевого ділового костюму. А великі блакитні очі робили її трохи схожою на персонажів японських мультиків. Їх погляди зустрілись на якусь мить і красуня мило та так звабливо посміхнувшись Карі, не зупиняючись, пройшла мимо, обдавши її ароматом легкого парфуму. І Кара навіть знала що це за аромат, бо її колега колись супроводжувала свій об’єкт на презентації нової лінійки парфумів Поборовського і отримала там разом з усіма маленький флакончик в подарунок.

Але не про аромат зараз думала Кара, а про той секундний погляд та повну такої звабливої ніжності посмішку. Кара стояла в коридорі наче паралізована. Її так гарно треновані мозок і тіло підвели її. І якщо змозком вона якось справилась і розум просто волав, що це неможливо, так не має бути, зараз не місце і не час, то з тілом упоратися виявилось значно складніше. Її тіло палало від неадекватного ситуації бажання і Кара по справжньому зраділа, що вона не чоловік, хоча змоклі труси теж не додавали їй впевненості в розмові, яка зараз, з хвилини на хвилину, мала відбутись. Це було наче знущання над нею, адже і причина тієї самої розмови, можна сказати, та сама. Злість, яка почалаїї розбирати, допомогла нарешті взяти себе в руки. А остаточно з оціпеніння Кару вивів голос, що зазвучав у вусі, в її робочому імпланті.

- Пані Небесна, заходьте будь ласка!

І вона, зробивши глибокий видих, натиснула ручку дверей і зайшла.

В першому кабінеті сиділи двоє хлопців. Вони робили вигляд легких і розслаблених, але Кару було важко обманути. В будь-який момент вони зірвуться з місця і опиняться в головному кабінеті, якщо буде потреба. Також Кара знала, що в дверях, які вона пройшла, теж є прихована магнітна рамка, а один з хлопців не дивиться кумедники на Вершині, а звіряє її магнітний контур з тим, що був при вході в будівлю, де Кару ретельно оглянули. А в підлозі знаходяться точні ваги, що теж перевіряють, чи не стала вона важча, скажімо на ніж. Хлопці, наче, не звернули на неї жодної уваги, займаючись своїми, типу секретарськими, справами. Кара пройшла до наступних дверей і, не вагаючись, відкрила їх. Яка вже різниця, та і показувати слабину перед якимись сопляками було для неї неприпустимо.

Кара швидко пройшла доволі простору кімнату і, спинившись перед широким столом, за яким сиділа Ольга, приклала кулак до грудей і кивнула головою у вітанні. Ольга кивнула у відповідь і злегка торкнулась своїх грудей, не сильно стиснутим, кулаком. Кара оцінила ширину та довжину столу. Хоч якось дістати з-за нього Ольгу було дуже важко, дистанція між ними була велика, і щось їй підказувало, що пробувати перестрибнути через стіл - це дуже погана ідея. А його ширина була такою, що, щоб обійти і наблизитись до неї, треба було зробити кроків з десять. Охоронці раз п’ять встигнуть забігти і розстріляти при потребі. Все це Кара оцінила за якусь долю секунди і одразу зосередила увагу на обличчі Ольги, яке вперше бачила так близько. На ній були широкі, облягаючі, прямокутні, дзеркальні окуляри, що закривали її, і без того непоказне обличчя майже повністю, і не давали побачити напрямок її погляду, що було досить неприємним відчуттям.

Голова СБУ здавалась зовсім юною. Правильні риси, такі що оку нема за що зачепитись. На такому обличчі можна намалювати будь-що. «Зніме вона окуляри, зробить якийсь яскраво-виражений макіяж, одягне іншу перуку, а не це русе каре що зараз, і я її реально не впізнаю, навіть враховуючи мій досвід» - подумала Кара, згадуючи той сегмент легенд про Ольгу, де вона може бувати у найнепередбачуваніших місцях під різним виглядом. Тепер Кара цим легендам вірила. Після досить короткої паузи Ольга заговорила.

- Приємно бачити, пані Каро, що державні чиновники найвищого рангу викликають у вас такі теплі почуття. Сідайте будь ласка!

От тепер Карі по справжньому захотілось провалитись крізь землю. Але, оскільки цей варіант все ж був нереальний, то вихід «розревітись і втекти геть» таки замаячив на горизонті. Неймовірним зусиллям волі Кара таки взяла себе в руки і, скориставшись пропозицією сісти, повернула обличчя так щоб Ольга хоч якусь мить не могла бачити її очей. Звісно, Кара знала, що за красуня вийшла з кабінету Ольги. Та і кожен житель України її знав, а можливо і світу. Оля Савчук, голова служби економічного розвитку України та голова економічного блоку Віче, головний «продажник» країни і особа, хоч і менш легендарна і загадкова ніж Ольга, зате більш скандальна та епатажна. Ну і, за сумісництвом,одна з неофіційних дружин Гетьмана. І від цього знання їй аж ніяк не ставало легше.

А Ольга, наче знущаючись, хоча Кара чудово знала з розповідей про цю її звичку, дістала десь з під столу миску з нарізкою сала, кожен шматочок був з трьома прожилками м’яса різних відтінків татовстою, майже прозорою шкіркою, і поклала до рота один з них. Одна з легенд пояснювала таку її поведінку тим, що вона наче доводить своїм постійним жуванням, що насправді жива, а не андроїд. І Кара зараз вже не була впевнена, що ця легенда така вже й маразматична, але десь на другому шматочку Ольга, жуючи, знову почала говорити.

- Розумієш Каро, мені, враховуючи мою посаду і можливості, було досить неприємно вислуховувати багатоповерхову військову лайку на свою адресу від фактичного підлеглого. Як ти мабуть знаєш, подільський полковник Дмитро Воронов - один з перших українських генералів, що перейшов на бік гетьмана, і авіачастина, якою він командував, відіграла серйозну роль як в перевороті так і у війні. І це при тому, що сам Воронов - етнічний росіянин. Не те, щоб він був аж надто талановитим і яскравим полководцем чи управлінцем, але і шкоди від нього ніякої, а це вже не так погано. І в інтересах держави, щоб він на найвищій військовій посаді, в одній з найбільших та найспокійніших територіальних одиниць, посидів ще кілька років в данину своїм минулим заслугам і спокійно пішов на заслужений відпочинок без будь-яких нездорових рухів, які можуть нашкодити, – Ольга поклала до рота ще шматочок бездоганного сала і після невеликої паузи продовжила. – Якщо пропустити всю лайку, то його наполегливе прохання зводиться до наступного: ти не маєш працювати в жодному з відділів СБУ на жодній посаді. Ну і так по дрібницях: позбавлення звання, всіх державних нагород, та ще й громадянства на додачу.

«Ну от і все, - подумала Кара. - Ну а на що я сподівалася?»

Вона сама чудово знала, що порушила приписи і підставила як себе так і репутацію свого сегменту 4 відділу. І це ще не найгірший варіант, якщо тільки такою її відповідальністю все і завершиться. Але Ольга зжувавши ще один шматочок і, ніби давши Карі переварити отриману інформацію, продовжила.

– Звісно, ти безумовно винна, бо порушила чіткі вимоги припису і припустилась ще цілої купи помилок і в мене немає якихось особливих причин рятувати твою шкуру, але…

І от це «але» розпалило в Карі вже померлу надію з новою силою.

– Українська держава вклала в твою підготовку чимало грошей і ти, в переважній більшості випадків, виконувала свою роботу на дуже високому рівні. Ну і, звісно, якби пан полковник говорив зі мною більш ввічливо, в мене б не було такого сильного бажання гарненько крутнути його на тих органах, якими він мене нещодавно обкладав. Тож пропоную тобі роботу в одному з сегментів десятого відділу. Звісно, твій рівень зараз до нього не дотягує, але там досить часто треба послуги 4 відділу, а підходящі працівники з відповідними допусками не завжди можуть бути в потрібний час в потрібному місці, тож ти там згодишся. Ну і звісно, ти будеш певний час, поки пан полковник та його вітряна донька як слід тебе забудуть, працівником позаштатним, і в базі числитимешся як людина, що працює по чорному. Звісно громадянства тебе теж не позбавлять. Яким би сердитим не був пан полковник, але навіть він зрозуміє, що привід з жодного погляду не дотягує до такого. А от звання і всі нагороди, окрім «Щита Нації», в тебе я таки заберу, щоб не тривожити зранену батьківську душу. Тебе влаштовує такий варіант виходу з проблеми, яку ти сама собі і багатьом іншим людям створила?

Карі зараз здавалося, що вона спить, опинитись в десятому відділі, навіть позаштатно - це було схоже на сон. Адже позаштатник - це по суті таємний агент. Звісно вона розуміла, що саме буде робити: супровід експертів та спеціалістів в потенційно небезпечних завданнях, адже далеко не всі такі люди мають достатній рівень підготовки щоб себе захистити. В тому числі для цього і існував її сегмент 4 відділу. Напарник на день - як це називали її колеги, та і вона сама іноді робила саме таку роботу. А найепічнішим, з таких її завдань, був супровід експерта-серпентолога з 6 відділу в невелике село, де на волі опинилась ціла купа отруйних змій.

Її завданням було щоб зі спеціалістом, маленькою крихкою дівчиною, нічого не сталось від впливу людей. Простіше кажучи, щоб ніхто не приставав і не задовбував, ще простіше - щоб ніхто не стояв над головою і не підказував, як їй робити свою роботу. Але всі жителі села так пересрали, що поховались по хатах. І вона, з ще невеликою купкою рятувальників та захисників, тупо тинялась по селу за охоронним об’єктом і дивилась як та виловлює смертельно отруйних змій. Ну а пізніше до них приєднався власник незареєстрованої ферми, що протверезів і оцінив нарешті, що він зробив на зло подрузі яка його відшила. На щастя ніхто, крім кількох представників дрібних домашніх тварин, не постраждав. А з подачі Кариної підопічної горе-фермер свої досить м’які, враховуючи, що його дії кваліфікували як тероризм та замах на вбивство, шість років виправних робіт поїхав відбувати разом зі своїми тваринками в Київський інститут серпентології. А ще за півроку ці два любителі змій одружились. Приємний спогад про ту історію швидко промайнув в голові Кари і звісно жодних причин відмовитись від пропозиції, навіть недавно отриманий перший чин старшини. Тож вона сказала:

- Я згодна.

- От і чудово, – Якось значно швидше заговорила Ольга. – Думаю близький контакт з духовністю тобі піде на користь. Відділ працює в офісному центрі неподалік Либідської. Точний адрес прийде на твій Іофон. Сегмент не має приписів стосовно одягу. Думаю тебе це теж порадує. Планку, годинник і шеврон з чином здаси на виході. За рештою до тебе прийде судовий виконавець. Якщо в тебе немає питань, то ти можеш бути вільна.

Питань у Кари було стільки, що вони просто не поміщались в голові, але Ольга чітко дала зрозуміти, що поспішає і затримувати себе чисельними питаннями Карі права не давала. Але вона все ж набралась сміливості і задала перше і єдине уточнююче питання.

- Пані, я не зовсім зрозуміла на рахунок близького контакту з духовністю?

- Все просто. Сегмент десятого відділу, в якому ти тепер працюватимеш, займається питаннями релігій, культів та всілякої чортівні. Його ще багато хто жартома називає тринадцятим відділом. Ну і передаси там від мене привіт пану Юлію, скажеш, що я виконала його прохання. Він зрозуміє.

Кара сказала короткі «так пані» і «дякую» і, розвернувшись, вийшла з кімнати та кабінету, не звертаючи на охоронців взагалі жодної уваги. На виході з кабінету вона побачила чоловіка, який саме підходив, і відмітила, що зараз якраз настав його призначений час. Далі до прохідної вона пройшла як уві сні.

Здача того, що їй тепер не належало не зайняла багато часу. Працівники прохідної дивились на неї зі співчуттям, але Карі зараз всі ці дрібниці були до одного місця. Вона одягнула назад свою наплічну кобуру з власним «глоком-19». Кара ще довго думала вдома: брати зброю з собою чи ні, вона чудово знала, що на прохідній її доведеться здати, але прийти зовсім без зброї їй здалось невдалою ідеєю. Потім вона накинула свій кітель з тепер уже єдиною нагородою – «Щитом Нації», яку ні при яких обставинах відбирати права не мали, щоб не накоїв її власник. «Щитом Нації» нагороджували за важке поранення або смерть під час несення служби всіх силовиків незалежно від відділу.

Кара забрала ще ніж і в’яло, приклавши кулак до грудей на вітання працівників прохідної, нарешті, покинула будівлю. Центральний дім СБУ Києва знаходився в колишньому кабміні, зовсім не далеко від офіційної резиденції Гетьмана - Маріїнського палацу, до якого і повернула Кара. Їй треба було привести себе, а точніше свої думки, в порядок. Вона швидко пройшла повз заїзд в підземний комплекс палацу, біля якого завжди ніс караул якийсь важкий латник, з яким усі фоткались, і взявши каву з пересувної кав’ярні, примостилась на вільній лавочці неподалік фонтану з водоспадиком в сквері верховної ради, що був зроблений на її місці.

«От тепер можна спокійно перевести дух і зрозуміти, нарешті, що сталося»,- подумала Кара. Перше: її фактично підвищили хоч і дуже дивним способом. Але вона точно не могла зрозуміти чи є в цьому хоч якась її заслуга, чи це суто везіння. Від думок її відірвало сповіщення у вушному імпланті лаконічним, майже безстатевим, голосом секретаря Вершини, якому Кара так і не дала ні імені, ні якоїсь індивідуальності.

- Вам дзвонить Назар Вітренко.

- Повідом йому, що я сама наберу за півтори години. Іне звітуй мені ці півтори години ні про що. – Скомандувала вона. Але думки розбігались і не слухались. Замість концентрації вийшла якась халепа: Кара просто сиділа пила каву і тупила. Мабуть всьому виною була надмірна знервованість останніх днів, і от коли все завершилось, мозок просто вимкнувся, і такий стан речей їй не подобався. Тому вона підібрала брошуру для туристів, яку хтось забув поряд на лавочці, і взялась читати її вміст написаний англійською.

«Шановний іноземний громадянин! Вас вітає Україна! Для зручного та приємного перебування тут, вам рекомендовано оформити медичне страхування на період перебування і платіжну картку будь якого українського банку. Це можна зробити прямо в аеропорту. Платіжний рахунок дозволить вам користуватись всіма безготівковими сервісами всередині країни. Ваш вклад не оподатковується, а податок на видатки включений в ціни всіх товарів і послуг, тому не має значення як ви їх оплачуєте. – Кара хмикнула собі що можна було б написати, що отой самий податок на видатки в п’ять відсотків таки здеруть при спробі зняти готівку з рахунку, але це не найгірше, що може статись. – В Україні декриміналізовані легкі наркотики та проституція.»

«О так, це таки серйозні туристичні принади» - подумала Кара. Вона з досвіду знала, що яким би не був цікавим, наприклад, повністю відреставрований архітектурний ансамбль Камянець-Подільської фортеці та старого міста, але найбільші черги там чогось не в музей історії, а в клуб «Госпітальний» щоб захрумкати ЛСД в його відпочинковій зоні наркобару імені одного російського письменника, якого занесло в той військовий госпіталь після того, як його медична практика в Києві миттєво закінчилась так і не почавшись через невдалі жарти про кота і кита, і де Карі не раз доводилось таємно супроводжувати своїх охоронюаних об’єктів.

«Також в Україні працюють різноманітні гральні заклади. Але для уникнення непорозумінь рекомендуємо вам користуватись тільки офіційними ліцензованими державою сервісами. А у разі отримання неякісних послуг та інших непорозумінь звертатись в поліцію. Якщо ви хочете продовжити свій строк перебування в країні понад тридцять днів, подайте звернення з поясненням причин через будь-який термінал надання державних послуг та підтвердьте наявність у вас коштів. Воно буде швидко розглянуте і ви отримаєте відповідь на ваш мобільний. Після тридцяти днів ви автоматично починаєте сплачувати податок на прибуток, як підданий, з усіх надходжень на ваш рахунок. Так само ви можете подати заявку на працевлаштування разом з роботодавцем. Або заявку на підданство».

Там було ще багато написано про переваги українського підданства, низького та простого оподаткування, простоту ведення бізнесу та захисту інвестицій. І судячи з мов, брошура була більше розрахована на західну Європу. Брошурка Карі в цілому сподобалась. Туристів в Україні любили, а особливо - їх гроші. Та і якихось проблем, що в туристів, що з ними, не було, а прибуток таки був, і не маленький. Ігорка, проституція і наркотики, в чорному списку яких було не так уже і багато пунктів, були справді серйозною туристичною перевагою. А ще досить низькі ціни, якісна і недорога медицина і таке інше.

Читання допомогло відволіктись але не допомогло почати конструктивно думати, тому Кара вирішила: коли не можеш думати сидячи треба думати на ходу. Вона піднялась і, швидко перейшовши дорогу, пішла до Майдану. Їй чогось захотілось зайти в цей віховий для неї день до Пантеону, як тоді вперше, коли вона з іншими студентами силової Академії приймала в ньому присягу на вірність Україні, фактично в перші дні його відкриття. Кара чудово пам’ятала старий Майдан, і навіть жбурляла шматки бруківки, та розливала коктейлі молотова на ньому в чотирнадцятому. Але стела і теплиця «глобусу» так і не стали для неї якимось само цінними символами. Їй подобався новий варіант. Врешті, Майдан став ще більший, адже замість будинку профсоюзів тепер був сквер героїв Українсько-Російської війни, УРВ, а в змінених просторах, що колись були троговим центром, тепер був музей обох майданів та перевороту.

А замість готелю «Україна», підкови «глобусу» та стели з берегинею з’явився Пантеон. Видно було тільки великий білий купол, бо схил, що виходив до Майдану, став багатоярусним парком з купою каскадних струмочків та плодових дерев, кожне з яких було присвячене своєму герою небесної сотні. Цей неймовірний сад як би нагадував своїм буянням та плодами, що їх смерть не була даремною і наче ховав і захищав собою Пантеон - місце в якому зібрали всіх кого змогли з найвидатніших діячів, хто був причетний до розбудови Української держави та культури. Перший ярус був князівський. І за роки активних археологічних досліджень та трофеїв Українсько-Російської війни вдалось знайти та зібрати дуже багато того, що стосувалось князівського і гетьманського періоду.

Кожна чарунка пантеону являла собою своєрідний музей, присвячений тому чи іншому діячу, і якщо його останки так і не були знайдені, то в експозиції не було саркофагу, а були його речі, коротка історія діяльності та мармурова статуя в натуральну величину. Зроблено все було хоч і в дуже короткі терміни, але дуже гарно та велично. Експозиції деяких діячів поповнювались і зараз, адже не всі речі документи чи останки були знайдені чи погоджено їх перепоховання. Буквально якісь два роки тому в пантеон повернувся прах Бандери і це була досить резонансна подія.

Кара любила верхній, найбільший - третій ярус. Ці події були насправді так недавно, і вони були по своєму дуже повчальними та драматичними. А зараз Пантеон помирив всіх їх учасників. Грушевський, Петлюра та Скоропадський лежали поруч, адже кожен з них по своєму боровся за майбутнє України. І хоч їх діяльність призвела до тактичної поразки, але заклала стратегічні цеглинки в основу майбутньої держави, тому вони і мали місце в пантеоні. Але сьогодні Кара вирішила спуститись в самий низ, на князівський рівень, і підійшла до чарунки Святослава. Його експозиція була досить іронічною. Під час окупації Краснодарського краю було розкопане поховання якогось кочового правителя і в ньому був знайдений перекований на шаблю меч каролінгського типу, або простіше, меч вікінгів і кубок, зроблений з людського черепа. Таке співвідношення давало досить однозначне трактування, чиї вони. Тож тепер ці речі лежали тут в експозиції, ніби нагадуючи, що благополуччя та успіх можуть закінчуватись самим неочікуваним чином.

Небесна знала, що образ князя втілений в мармурі хоч і відштовхувався від його опису в літописах, але був витвором сучасних митців, бо реконструкція зовнішності князя за черепом не була такою ефектною та загрозливою, як того всім би хотілось. Не мало історичних підтверджень і його вітання, що стало вітанням всіх силовиків, прикладений до грудей кулак. Кара озирнулась навколо, людей було небагато, якісь туристи в’яло товклись доволі далеко від неї, тож вона хитро посміхнулась і теж привітала князя, приклавши кулак до серця. А потім залишила Пантеон, сказала викликати таксі секретарю і дочекавшись приїзду потертенького «коня», поїхала додому в бетонні хащі Позняків. В таксі теж подумати як слід не вдалось, бо водій слухав «лабух ФМ» і одночасно жалівся на те, що от ще кілька місяців і він залишиться без роботи, бо Гетьман дозволить використовувати автомобілі з автопілотом без водія.

Кара кволо угукала і думала про себе «скоріше б вже». Таксисти кілька років назад влаштували всеукраїнський страйк проти використання автопілоту для таких перевезень і Гетьман чогось таки пішов їм назустріч, відклавши введення безпілотного таксі та громадського пасажирського транспорту. А дозволив лише вантажні перевезення без водія і самостійний рух пустих легкових авто. Далекобійників все ж менше та і такий транспорт значно дорожче, тому цей перехід відбувся без особливих проблем.

Переступивши поріг своєї квартири вона швидко скинула з себе весь одяг і пішла в душ. А після нього скептично оглянула свою форму, яка їй вже навряд чи стане у нагоді. Та і в її колишній роботі в 4 відділі форму не одягали майже ніколи. Але все ж після огляду Кара таки акуратно повісила її в шафу: треба ж на чомусь тримати єдину нагороду. Згадавши про нагороди, вона швиденько, щоб не затягувати процес, зібрала всі яких її позбавили і, склавши їх в коробку, демонстративно відфудболила її до вхідних дверей. З минулим треба прощатись легко. Хоч її і трохи мучило сумління перед самою собою, але вона вирішила закурити поза графіком, що сама собі встановила і суворо дотримувалась. Тож вона дістала електролюльку, провернувши розкрила її, вставила таблетку тютюну та фільтр і, закривши, вийшла з нею на балкон. Так і не одягнувшись, голяка плюхнулась в крісло, поклала ноги на журнальний столик та зробила затяжку. От, здається, тільки тепер її почало відпускати. Але подумати як слід знову не вийшло, в імпланті зазвучав голос секретаря.

- За півтори години які ви просили не звітувати про події вам прийшло одне повідомлення від Назара Вітренко. Зачитати вам його?

-А чорт з ним, все одно не відчепиться. Читай, – сердито скомандувала вона.

- Небесна, скажи щось, не морозься. Я ж тут місця собі не знаходжу. Ти там хоч жива?

Кара посміхнулась і зробила ще одну затяжку. Їй була приємна турбота колишнього однокласника і, мабуть, мало не єдиної людини, яку вона могла назвати другом. Хоч Кара і здогадувалась, що Назар з радістю би змінив свій статус, але так як вона не хотіла його змінювати то, закоханий в неї ще зі школи хлопець мирився з ним. Краще так, ніж ніяк. Він саме кілька місяців тому повернувся з Січедара, де служив мало не з дня його заснування і дослужився до підсотника, перш ніж піти в запас та остаточно повернутись на велику Україну. Тепер її ще більше давитиме жаба, бо вона вже навіть не старшина, а рядова, а ще недавно вони обмивали її підвищення. Він знав, правда без будь яких подробиць, що її саме сьогодні чекає остаточне рішення по зальоту. Тому досить справедливо було б його набрати і таки розказати чим все закінчилось, теж, звісно, в певних рамках. Тому Кара сказала своєму секретарю набрати Назара. З імплантом спілкуватись було особливо зручно.

- Ну, слава богу, ти жива. Небесна не жени так. Я мало не посивів. Ну що там? – стривожено забарабанив у вусі чоловічий голос.

- Все в порядку. Мене звільнили в запас, позбавили нагород та звання, от годинника особливо шкода. Зате я вже знайшла роботу в приватному секторі, буду охоронцем в якійсь секті, зарплата… - Кара зарання придумала цю легенду, яка в певній мірі була майже правдою, але Назар не дав їй договорити.

-Та це просто якась срань! Вони не мали права так з тобою вчинити. Ти ще можеш подати апеляцію Гетьману. Я проб’ю через своє колишнє керівництво, щоб він її скоріше розглянув.

- Не треба. Я не буду нічого подавати. Це тільки напружить і поставить в незручне становище твоїх знайомих. Моє питання і так вирішили на найвищому рівні. Коротше забий. Краще давай зустрінемось і бухнемо, кажу ж: я вже влаштувалась і непогано. Ти і сам зараз в запасі і якось не паришся. То яка різниця, як там опинитись.

- Ну, побухати - це звісно святе, але все одно це - якась хрінь. Це не можна так залишати!

Хоч Назар ще довго обурювався, але Карі все ж здалось що він відчув полегшення після слів що їй допомагати з підключенням якихось його впливових знайомих не потрібно. І решту розмови зайняли конструктивні уточнення деталей місця і часу зустрічі. Кара знову мала їхати на Майдан. До виходу ще був час, але вона вирішила все ж вдягтись. Тепер жодної форми чи стандартів, сама Ольга сказала, хоч у вільний час і раніше можна було носити що завгодно, але ж де той вільний час візьмеш.

Коли треба мотатись по всій Україні, по факту і виходило, що майже завжди треба було таскати або лаконічний костюм для роботи на офіційних заходах, або щось максимально посереднє, що не виділяється для таємної охорони. А тепер все. Кара пристебнула стегнову кобуру для свого «глока», а поверх одягла чорні шаровари. Біля кишені була блискавка, що дозволяла зручно дістатись до ноги, а відповідно, і до кобури.Червоний кушак та черевики, футболка з написом «Я не буду пиво пити, бо пиво горькоє, а я буду любувати дівча солодкоє», яку вона купила на останньому концерті «Рокаш» в Олімпійському і легенький чорний жупан. Ідеальний образ.

Дівчина на якусь хвилину замилувалась собою в дзеркалі, поправила трохи довше спереду пасмо волосся, а потім підскочила угору, зробила коронний гопацький удар обома ногами двох імовірних супротивників в область грудної клітки і, приземлившись на землю, пройшлась по колу навприсядки. А потім, знову ставши перед дзеркалом прямо, засоромлено поправила неслухняне пасмо і мило посміхнулась. Не зважаючи на свою орієнтацію, Кара не відчувала дискомфорту від своєї статі і їй подобалось бути красивою і жіночною, хоч теоретично вона знала, що буває і по іншому. Вона досить рано експериментальним шляхом з’ясувала, що її абсолютно не збуджують чоловіки. Тобто вона оцінювала красу, силу, почуття гумору та розум, але все це була тільки холодна констатація мозку, а її тіло шаленіло від жінок.

Але з жодною зі своїх багаточисельних коханок вона так і не побудувала серйозні стосунки. З часом всі вони починали її дратувати якоюсь своєю недосконалістю, хоч якийсь час назад це була несамовита пристрасть. Так сталось і з донькою полковника. Під кінець завдання вона почала по справжньому бісити Кару і їй доводилось з усієї силистримуватись, щоб не послати дівчину ще на Гоа. А по приїзду Карі і думати було гидко, що треба хоч якось підтримувати з нею зв'язок. Тож абсолютно не дивно, що у Кари зовсім не було близьких подруг і більш-менш приятельські стосунки в неї були тільки з чоловіками, переважно колегами.

Такий стан речей насправді не сильно її напружував, Кара любила свою роботу і її своєрідну відстороненість, наче завжди серед людей, але не разом з ними, а над ситуацією і обставинами. Наче підтримуєш розмову, а насправді як радаром скануєш потенційну небезпеку. Ну і, звісно, коли людина може бути самотньою в натовпі то і справжня самотність не викликає дискомфорту.

Але от зараз Кара таки хотіла поспілкуватись з другом дитинства і розвіятись. Їхати вона збиралася на метро. Не те щоб їй отак прямо зараз вже треба було економити, але Кара вирішила, що потренуватись у користуванні громадським транспортом не завадить. В четвертому відділі її майже завжди возили і доставляли по роботі службовим чи оплаченим транспортом. Хоч вона і була зобов’язана уміти водити, але зі старою роботою покупка власного транспорту була просто безглуздою, а з новою ще треба подивитись, як воно буде. Ну а на крайній випадок можна було розраховувати на батьків.

Ще до перевороту вони дуже непогано себе почували. Тато був програмістом, а мама - дизайнером. Їх сумарного прибутку вистачило і на їх трьохкімнатну квартиру, в якій зараз жила Кара, і на ще дві, які батьки купили своїм дітям. Але після перевороту та фактичної монополізації ІО ринку програмного забезпечення, у тата суттєво підупав прибуток. А оскільки що він, що мама працювали вже давно виключно на відстані, а з запуском космічної сітки ІО питання доступу до мережі відпало в усьому світі, тато вирішив, що все змінюються, але люди завжди хотітимуть жерти, і жерти вони хотітимуть по можливості смачно. Тож вони з мамою порадились і купили кілька пустуючи будинків недалеко від Десни, об’єднали їх в одне велике домогосподарство, і зайнялись вирощуванням качок.

Кара любила їх підколювати, що мабуть гени не обманеш, хоч батьки і були киянами вже в другому поколінні, але це не врятувало. Молодший брат вирішив жити з ними і досить непогано там влаштувався. В якійсь мірі він і справді виправдав своє ім’я. Так вже сталось, що у Кариного тата було прізвище Небесний, а в батьків в цілому чорне як ніч почуття гумору, тому першу свою дитину вони назвали Кара. Але мабуть після того, як Кара почала лупити всіх хто під руку підвертався, зміни кількох шкіл і, врешті, радикального батьківського рішенні віддати дівчинку на боротьбу, де їй нарешті хтось дав адекватну здачу і відповідно вправив мозок, батьки вже більш обережно поставились до імені наступної дитини і назвали хлопчика Дар. І здається, спрацювало.

Мало того, що з ним і справді не було жодних проблем, так він навіть серйозніше за батьків взявся за фермерство і, не дивлячись на вік, вивів татові починання на справді високий рівень. Ну і доволі логічно, що у фактично вимираючому селі, блакитноокий чорноволосий хлопець, що гарцює на породистому коні або вигулює на повідку леопарда спричиняв пісяння окропом всіх дівчат округи. Але він і тут вирішив не зловживати успіхом, досить швидко одружився і зробив маму й тата дідом з бабою, а Кару - тіткою, що вона йому згадувала незлим тихим словом при будь-якій зустрічі. Тож враховуючи всі фактори, а також дві квартири, що працювали в оренді, та і які-не-які власні заощадження, проблеми з грошима у неї могли початись ще дуже не скоро.

Але перша ж спроба зайти в метро звичним способом завершилась невдало і у вусі зазвучала відповідь чому. Секретар повідомив, що держава більше не оплачує її транспортні витрати і порадив вибрати інший варіант оплати. Кара вибрала на екрані свій головний рахунок і знову приклала телефон до турнікету, на цей раз успішно. Багато хто вживляв собі для зручності в руку чіп, але Кара для себе вирішила, що їй досить і дорогущої, вживленої за рахунок держави, гарнітури.

«Так, хоч в мене була і не найбільша зарплатня, в порівнянні з приватними охоронними структурами, але ціла купа додаткових плюсів отак одразу закрились і треба буде досить уважно їх всі прорахувати і знайти інші варіанти. Страховка, проїзд, доступ до тренувальних баз - все це тепер доведеться оплачувати особисто» - подумала Кара. В цей момент їй стало особливо цікаво а яка ж буде її майбутня зарплата? Але що вже гадати наперед, завтра все з’ясується.

- Рядова, струнко!

Рядова озирнулась і, з презирством примружившись, відповіла.

- От зараз хтось по балабушках отримає і ображений поїде додому лід прикладати. В мене тут травма психологічна, а ти так жартуєш. Підсос хрінів.

- А от це реально образливо було. Сучка ти бездушна. Радий тебе бачити.

І вони обнялись, традиційно перевіряючи міцність ребер однин одного. Кара знала, що з легкістю б перемогла Назара бо її рукопашна підготовка була в рази краща за підготовку середньостатистичного воїна але їй все ж трішки не вистачало сили, щоб стиснути його як слід використовуючи виключно грубу силу.

- Ну що куди підемо? – запитав Назар після закінчення в нічию спроби розчавити один одного.

- Ну як куди? Купимо дешеву водяру, заховаємо її в пакет і в «Макдак», розчавимо з під столу під колу, як в дитинстві. Біленьку ще продають взагалі?

- Ну я звісно ностальгую іноді за минулим, але не те щоб за таким. Тут недавно мої знайомі по Африці відкрили корчму з всілякою африканською екзотикою. Мені то воно не дуже цікаво бо трохи приїлось, але ти наче хотіла побувати в якійсь з африканських січей, ну так можна сказати її шматочок сам приїхав до тебе.

- Тобто ти хочеш сказати, що страждатимеш заради мене?

- Ні ну вже не так щоб страждатиму. От кілька місяців тому ти б мене туди і силою не затягла якби вона вже була відкрита, а зараз так наче і ностальгія пробиває.

-Ну то чого стоїш? Веди, а то розтриндівся тут.

Вони пройшлись по одній з променевих вулиць, що ведуть з Майдана на Софіївську і, не доходячи до неї, зупинились біля напівпідвальної корчми з досить оригінальною назвою «Пекуча Африка». А Назар пояснив.

- Це бренд медовухи, що гонять в Січедарі. Коли нафігачили вертикальних ферм по периметру міста, вирішили заодно радикально підвищити урожайність і організували в одній з них вулик, не працювати ж даремно знаменитим африканським бджолам-вбивцям, а враховуючи, що і в місті і в Замуринцях теж щось активно цвіте, то ця дохрінаповерхова хрінь почала приносити просто промислові масштаби меду і його треба було кудись дівати. Медовуха виходить насправді дешевша, ніж з Великої України, але сюди її майже не доставляють, тому тут її позиціонують як елітну екзотику, ну в певній мірі вона такою і є.

Кара з Назаром зайшла в середину і оглянула внутрішній простір. Стіни були затягнені мішковиною з кавових мішків і обвішані всілякими африканськими масками, шкурами тварин та іншим непотребом. Пахло справді кавою та ще цілою купою більш легких ароматів. Правда все псував сигаретний дим, бо це все ж корчма, а не сімейний ресторанчик, і в ній можна курити. Її звісно обурювало, що за наявності стількох варіантів електролюльок, які дають приємний не смердючий дим, люди досі саме палять сигарети, але тут як вже є.

Відвідувачів було не надто багато хоч вже був вечір,а деякі корчми центру бувають забиті під зав’язку навіть в день посеред тижня. Назар привітався з барменом, таким самим як і він міцним хлопцем, в якому Кара без проблем, навіть не звичайною логікою, а чуйкою, вгадувала досвідченого військового ветерана, що пройшов чимало кампаній, і одразу зробив у нього замовлення: пляшку медовухи та африканську в’ялену нарізку асорті. Найкращі місця по кутках були вже зайняті тож вони вирішили сісти за один зі столиків по центру ближче до виходу.

- Твій побратим? – Вирішила уточнити за корчмаря Кара.

- Так, фактично підлеглий ще не так давно, старшина до речі, – злегка підколов він Кару. – Вирішив повернутись на велику батьківщину з дружиною і її братом і от справу з ними ж розпочав.

І як в підтвердження його слів з кухні до стійки підійшла гарна коротко стрижена чорношкіра жінка і, перекинувшись кількома словами з барменом, взяла в нього пляшку та два бокали і принесла їх за їхній стіл. Поставивши пляшку вона приклала долоню до серця, кивнула Назару та щось йому сказала незрозумілою Карі мовою. І що найнезручніше, він їй теж відповів. Кара могла вгадувати тільки загальний контекст розмови як її вчили, міміка, погляд, рухи, все це теж розкривало суть як і слова яких вона не розуміла. Скоріш за все жінка привіталась і подякувала, але на думку Назара якось аж надто пафосно і він жартівливо їй пояснив, щоб вона не перегинала в цілому та і що взагалі такого робити не треба, ну якось так. Але коли жінка пішла Кара вирішила уточнити.

-Що це було?

- Якась з мов групи банту, я точно не розбирався, просто одна з моїх колишніх дружин теж була з її племені і я трохи вивчив мову поки вона з родичами ковбасилась в моїй квартирці.

- Ого! А що я ще про тебе не знаю?

- Та дохріна всього. Ми не так часто бачимось.

- Ну так розповідай, для того ж і зустрілись. Ти ж казав, що не жонатий і не збираєшся найближчим часом, а тут такі цікаві подробиці.

Назар відкрив пляшку, плеснув напій по склянках і протягнув одну з них Карі.

- Давай краще бахнемо.

-Ну це саме собою, не з’їжджай з теми, мені ж цікаво.

І щоб більше нічого не відволікало, вона випила вміст своєї склянки. Медовуха мала приємний аромат і м’який смак, але післясмаку Кара майже не відчула адже в роті стало зовсім гаряче. А Назар запопадливо прокоментував.

- Ну вона ж не просто так «Пекучою» зветься, краще було дочекатись нарізки, бо вона з перцем.

-А раніше попередити не можна було? – ледве дихаючи запитала Кара.

- Ну вибач, я хотів, але ти була така стрімка. То що ти там хотіла з’ясувати?

- Вже нічого, – але зробивши кілька вдихів видихів вона констатувала для себе що не така вже і страшна ця штука і уточнила.

-То скільки ти там раз був жонатий?

- Два рази, але мені вистачило. Деякі наші там це настільки поставили на потік, що Гетьману довелось швиденько приймати закон, що забороняє розлучатись та одружуватись більше двох раз на рік.

- Охрініти можна! А який сенс?

- Ну як який? Дружина і її найближчі родичі у випадку шлюбу з військовим отримують медичну страховку за рахунок держави, право на проживання, постійне працевлаштування, ну і так по дрібницях. Виглядає це десь так, у відгулі за муром вояка підловлюють і пропонують вибрати дружину з того що є. Ну і хабар якийсь на додачу, а він вже вирішує чи влаштовує його такий розклад. Тут же ж навіть не подвійна вигода, а потрійна. Одружений під час служби військовий переводиться в хоч і мікро, але все ж власну квартирку, а не комірку в казармі. Хоча як на мене комірки в якійсь мірі навіть зручніші. А, ти ж ніколи в них не спала, ну коротше, повір на слово вони справді зручні. З побічних ефектів, правда, в оту саму квартирку набиваються ще як мінімум кілька родичів нареченої, що шарашать в місті. Правда особливо просунуті любителі перепиху домовлялися, що родичі- це сестри чи племінниці дружини. Це вже як у кого фантазії вистачало. Коротше, я два рази спробував і вирішив, що це не моє, краще вже на стороні самому заплатити якщо дуже вже кортить, а безкоштовних варіантів на горизонті не передбачається.

- Нормальні такі нюанси. Признатись чула щось таке від колег, не дивно, що всілякі жовторотики мріють потрапити в африканські полки. З такими розкладами. Прямо курорт.

- Ну, не зовсім курорт. Там, як не крути, по мирному часу найвищий шанс зіграти в ящик. Місії по факту поліцейські. Нема якогось конкретного ворога якого можна перемолоти бомбардуванням, а потім утрамбувати латним черевиком екзоскелетів але в будь який момент тебе можуть стрільнути чи підрізати, причому іноді просто заради звичайних черевиків, а не якихось ідеологічних поглядів. Африка шле вантаж двісті на велику Україну у дуже відчутних об’ємах, але все одно відбою від придурків бажаючих туди потрапити немає.

Кара мовчки проковтнула останню фразу, бо і сама мріяла потрапити в якусь з африканських січей і не важливо чи в східний Січедар чи західний Січеслав. Ці досконалі самодостатні міста-порти вабили багатьох своєю екзотикою, технологічністю та можливістю швидкого збагачення. Хоча навіть їй самій довелось брати участь у похоронах колеги, що повернувся з Африки в герметичній труні і як по секрету розказали Карі, тіло в труні було в дуже не повній комплектації. А це тілоохоронець, а не воїн переднього краю.

- І що ти брав як посаг нареченої, чи будеш заливати, що просто займався гуманітарною допомогою.

- Та ні. Воно і так виходить гуманітарна допомога в якійсь мірі. З першою мені підігнали бивень слона а з другою… - І Назар витягнув із-за пазухи золотий ланцюжок на якому в легкій оправі висів чималенький алмаз. Кара знала, як виглядають природні кристали алмазу тому єдина реакція її була…

- Ого!

- Ну все не так однозначно. Я консультувався з ювеліром він всередині повністю смітниковий, зовсім після обробки блистіти не буде, був варіант пофарбувати в чорний але я вирішив залишити як пам'ять та мінеральний зразок, ну і сорочка в нього гарна. Але навіть в таких розкладах він коштує дуже відчутно

- А чого ж такий довісок солідний, що така наречена стрьомна?

- Та ні гарна, просто як виявилось в неї був рак мозку, її сім’я довго не мала, що запропонувати, а коли вони роздобули цей камінь і таки наважились на цю схему, було вже надто пізно, навіть наша медицина вже нічого зробити не змогла. Я хотів повернути його, але вони навідріз відмовились. З тих пір я цю тему для себе закрив назавжди. Ну я розумію тих хто не обпікся вся ця п’янка влада, важливість, от ти наче був ніким, а от перед тобою вже принижуються інші люди, іноді шальні гроші, відповідальність білої людини, яку ми ніколи не знали. Але після її смерті мені здалось, що напис на воротах міста таки правильний «ми відповідальні тільки за себе». Отак те, що починалось як цікава і весела пригода дуже сумно закінчилось і я став вдівцем.

-Вибач. Навіть не знаю, що сказати. Це мабуть важко, навіть якщо і не любиш по справжньому.

-Давай краще закриємо цю тему.

І як в довісок до його слів корчмарка принесла тарілку з нарізкою, а Назар налив ще по одній.

- І хто тут де? – запитала Кара, вивчаючи тоненькі шматочки м’яса різних відтінків.

- Крокодил, страус, антилопа Гну і бегемот. Правда його впарюють як носорога. Ти ж знаєш, що вдалось відновити вимерлого північного білого, зараз кажуть з їх допомогою почали програму клонування якоїсь там льодовикової фауни. Ще з них іноді стрижуть ріг ну і як туристичну розвагу використовують. На м'ясо звісно теж іноді списують, просто вони ростуть довго і їх мало, але ж носорожина звучить заманливіше ніж бегемотина.

Кара бачила фото з минулого року, коли одружувався полковник Січеслава та мабуть і весь світ це бачив. Молодий і гарний полковник з красунею нареченою їхали верхи на величезному носорогові між рядів воїнів січі. Вони тримали над ними арку зі списів що були стилізовані під традиційні африканські. А навколо зібрались мало не всі жителі та гості міста щоб на це дійство глянути. Психіку вирощених носорогів спеціально моделюють і стабілізують імплантами і використовують їх для наукових дослідів та як туристичну розвагу. Ну і після тої фото сесії бажаючих приїхати в січі з усього світу стало просто неміряно, бо виглядало це все грандіозно. І навіть породило кумедник – ти можеш замовити найдорожче та найкрутіше весілля, але воно все одно не буде таким крутим як у Січеславського полковника. Кара взяла одну смужку і відправила в рот. Нічого особливого вона не відчула, м'ясо як м'ясо, але під пекучу медовуху йшло просто чудово. З розмови про Африку таки вдалось плавно перейти до спогадів про школу і про те, хто з їх класу куди і як влаштувався.

- Коротше Каро, тут такий прикол на минулому тижні був. Зустрів я Толіка. Ти в житті не вгадаєш, чим він займається.

Назар дістав гаманець, порившись в ньому видобув візитку і протягнув її Карі. Карі справді було цікаво, чим же саме займається цей її однокласник, але такого вона точно не чекала. «Анатолій Притула – професійне позбавлення цноти»! Найсмішніше, що з прочитаного для себе відмітила Кара – це те, що по суті за чимось таким вона ще в школі до нього і звернулась. Хоч це все ж і не було питання фізіологічного характеру, але він таки був її першим чоловіком. Вона відмітила його ранній успіх у дівчат, а відтак і досвід, і що найважлвіше, жодного разу не помітила, щоб він цим своїм досвідом вихвалявся перед іншими однокласниками.

Тож в неї були серйозні підстави думати, що про цю їх маленьку таємницю таки ніхто не знає. Після того Кара пробувала ще кілька раз з різними чоловіками, але ефект був той самий, суто фізіологічно це було навіть приємно, але жодних емоцій чи почуттів як до жінок вона не відчула. Насправді бути лесбійкою особливо малолітньою дуже зручно, адже нема жодних тупих заборон на спілкування і співмешкання між дівчатками, можна разом іти в туалет чи душ, можна ночувати у подружок чи звати їх додому. Кара дуже рано відкрила для себе такі стосунки.

Ще в дитячому таборі в Карпатах, де вона опинилась з ще однією дівчиною в одній кімнаті, абсолютна свобода дорослих відносин, власна кімната в якій вони були тільки в двох і були обмежені тільки своєю фантазією. Приблизно такі ж умови були і на спортивних змаганнях куди вона теж частенько їздила. І всюди тренери та вихователі фанатично слідкували за хлопцями, щоб ті не дай боже не дорвались до дівчачих кімнат чи корпусів, а Кара іржала з чергових спійманих героїв-коханців згадуючи як недавно без жодних перешкод любилась з черговою красунечкою. Тож прочитане на візитці все ж викликало в неї змішані почуття, а не суто комічний ефект, як мало б бути. І вона акуратно уточнила:

– І що, є попит на такі послуги?

- Каже: заїбався!

І отут вони обоє заржали як коні.

- То це він, виходить, наче як жигало?

- Ну наче так, щось типу вузько… - тут Назар на якусь секунду задумався, а потім, все ж, продовжив,– профільного спеціаліста.

І вони знову дружно захихотіли. Але від веселощів Кару відволікли троє чоловіків, які щойно зайшли до закладу і роззирались навколо. Їх вигляд, ну а може більше чуття підказувало їй, що вони небезпечні. Якби вона зараз супроводжувала охоронний об’єкт, то це був би справді серйозний привід напружитись, але і зараз звичка спрацювала автоматично. Кара підібралась, сіла зручніше і напружила всі чуття. Один з них був явно колишнім поліцейським, тут помилитись було просто неможливо, ще один виходець з Кавказу, скоріш за все - Вірменія, з третім було складніше, може теж поліція, а може військовий, всі вони беззаперечно мали хорошу та різну бійцівську підготовку. Коротше, типова банда широкого профілю. Здається Назар відчув переміни, які з нею стались і тихо сказав.

-Та розслабся ти. Ти не на роботі. Люди просто прийшли посидіти в корчму, ну а що виглядають як бандюки, так а кому ще в такі заклади ходити, та і цей образ досі популярний в певних верствах населення.

Кара посміхнулась, але організм розслаблятись якось не спішив. І вона запитала:

-А як дружині і родичам твого побратима в цілому подобається тут? Все таки у нас все зовсім інше та і побутовий расизм на досить високому рівні.

-Ну, наш побутовий расизм може образити афроамериканця чи афрофранцуза, а от людині, що вирвалась саме з Африки, особливо не з самого благополучного її регіону глибоко насрати на такі дрібниці. Канібалізм, рабство, рекет, етнічні та релігійні чистки - це нормальні і досить розповсюджені стосунки в деяких країнах і їх частинах, як між племенами, так і в середині племен просто це ніхто особливо не афішує. Те, що відбувається в Африці залишається в Африці.

Батько Лезеді, це - Костікова дружина, прибув під мур з донькою і двома синами. Він був вчителем в Сомалі і необережно посварився з місцевим вождем чи точніше сказати, кримінальним авторитетом, до цієї сварки в нього була дружина дві доньки та три сини. За мурами січей хоч і діють умовні закони тих країн, куди вони виходить і є типу прикордонники та поліція, але як тільки справді пахне смаленим їх просто не стає і втручатись доводиться полку, але ж це час. Він приїхав у пошуках хоч якогось захисту, я вже просто мовчу про справедливість.

В них не було взагалі нічого, але Костік вже потихеньку приторговував всілякою екзотикою, коли їздив у відпустки і йому треба були адекватні помічники, які не кинуть. Тож він, поспілкувавшись з сімейкою вирішив, що вони підходять, ну а вже потім якось і любов прийшла. Але одного разу батько Лезеді і один з її братів не повернулисьз-за муру. У Кості закінчився договір, зв’язків залишилось багато, тож він вирішив забрати їх від гріха подалі, сам туди іноді мотається у справах, ну і от, заклад вирішив відкрити. Взагалі в нього канал через Закарпаття всіляких африканських цікавинок в Європу. Це - дуже зручно, адже переліт Січедар-Київ чи паром Січедар-Одеса - це внутрішньоукраїнське переміщення і возити можна майже все.

Кару знову відволікла від розповіді компашка бугаїв, що сіла за столик позаду неї, бо до них саме підійшла та сама Лазеді, про яку їй щойно розповідав Назар, вона привіталась і запитала, що вони бажають українською. Але комунікація якось не клеїлась, бо хоч Кара і не бачила, але судячи з легкого, але відчутного акценту до неї голосно і доволі грубо заговорив вірменин, Кара таки не помилилась.

- Чуєш копчена, ти можеш говорити російською?

- Я не знаю російської, я добре знаю англійську. – Англійською відповіла Лазеді.

- Коли це гімно закінчиться? Понаприїжджають всякі. Вчи язик як вже приперлась на заробітки.

- Шановний, це вам не завадило б підучити мову країни, куди ви приперлись на заробітки. – Голосно зауважила Кара. Назар в цей момент з сумом ляснув себе долонею по обличчю. Кара спиною відчула як хамовитий клієнт встає позаду неї та наближається і от вже його рука опинилась на її плечі. На обличчі дівчини в цей момент з’явилась щаслива і, одночасно, хижа посмішка. Він перший пішов на несанкціонований фізичний контакт значить сам винен. Але чоловік цієї посмішки так і не побачив. Кара миттєво заламала йому руку і, зробивши підсічку, приклала нахабу обличчям об стіл. Щоправда вона зробила помилку, бо відпустила руку і він досить швидко оговтався, підхопився з землі, збільшив дистанцію і, вихопивши пістолет, навів його на Кару. Вона зраділа цьому не дуже, бо розраховувала на смачну бійку, а не на можливість зловити кулю. Чоловік витер розбитого носа і заговорив.

- Ніяка сука не буде мене бити. Що, вже не така борза?

Його дружки були не дуже з ним солідарні і хоч в бійку вони б втягнулись залюбки, але використання зброї в такому односторонньому порядку нічим хорошим, для них, закінчитися не могло. Проте щось сказати своєму супутнику вони поки не надумали і просто тупили поряд. Офіціантка, на щастя, швиденько втекла на кухню з зони потенційної перестрілки. Кара вже продумала свої дії, швидко зміститись вниз і вліво. Супротивнику доведеться перенацілюватись в двох площинах, а враховуючи, що він це робить зараз однією рукою і на адреналіні, шанси не потрапити під кулю в неї були чудові, позаду неї на можливій траєкторії нікого не було. Та ухилитись - це лише пів діла, розстебнути блискавку і дістати пістолет вона не встигне. Зате шаровари з легкої і трохи еластичної тканини дозволяли витягти пістолет і вистрелити від стегна через тканину.

Але в план довелось дуже швидко вносити корегування ситуація мінялась швидко. Судячи по звуку, з туалету вибіг хазяїн закладу якого на момент початку конфлікту за стійкою не було, швидко пірнувши за неї він дістав карабін і, клацнувши затвором, направив його на надто неадекватного клієнта. Кара не бачила цього, бо невідривно слідкувала очима за пістолетом, що був на неї наведений, але і звуку з її досвідом вистачило, щоб зрозуміти, що відбулось за спиною. А корчмар голосно сказав.

- Опусти пістолет!

Кара по звуку затвора навіть знала, що у Кості був військовий карабін БГ-17, розробка братів Голубченків, що на початку війни була прийнята на озброєння. Ну а їх започаткування, як модно тепер стало називати стартапи, після цього успіху стало провідною зброярською компанією країни. Але на цьому градус конфлікту підніматись не перестав. Дружок смаглявого, якого Кара для себе охрестила «ментом», доволі швидко дістав пістолет, навів його на корчмаря і, тицьнувши акуратно в плече смаглявого, сказав:

- Все, все тихо. Пішли.

Але смаглявенький явно був іншої думки.

- Я нікуди звідси не піду, поки це стерво на колінах не попросить у мене пробачення.

Кара вже трохи жаліла, що не прикинулась більш п’яною, ніж була насправді, але все ж вирішила, що ще не пізно і трохи заплітаючись зауважила.

- Ні ну ви таке бачили? Я ще маю вибачатись перед цим сциклом, що йому не вистачає яєць вирішити зі мною конфлікт навкулачки.

Звісно, вона свідомо йшла на загострення. Чим більше обурення тим менш тверезо він оцінює ситуацію. Боковим зором вона помітила, як з кухні на якусь долю секунди визирнув чорношкірий чоловік і майже одразу вийшов звідти з «калашом» та мовчки навів його на «мента». До полеміки вирішив приєднатись Назар, явно щоб прикрити її і викликати вогонь на себе.

- Мужик, ну всі вже зацінили, як ти сцися моєї подружки, це нормально, я сам її сцюсь, іноді. Ну ясно, що вона тобі не позубах, але давай вийдем і перетрем по пацанські. В тебе є непогані шанси накостиляти хоча б мені. Ти ж наче здоровий лось, не сци, пішли помахаємось, нащо тобі ця пукалка. Ну візьми з собою друзів втрьох ви стопудняк впораєтеся.

Спрацювало непогано: смаглявий перевів пістолет на нього і заволав:

- Завали хльобало чмо, я не з тобою говорю.

Кара матюкнулась про себе, бо всі варіанти тепер довелось відкласти. Сама то вона може б і ухилилась, а от робити якісь рухи, коли ціляться в Назара тепер не можна. І тут у гру вступив третій учасник, якого Кара так і не назвала. Він теж дістав пістолет, але навів він його не на негра чи Назара, а на Кару. Тепер у неї точно не було сумнівів, хто у цій компашці якщо і не головний, то найнебезпечніший.

Він цілився з двох рук в хорошій стійці і руки в нього не тремтіли. Кара навіть не звернула увагу на багатоповерхову лайку, якою її з Назаром обкладав смаглявий, доводячи тим самим до їх відома, які вони були неправі, що так грубо з ним повелась, і що їм тепер обом треба вибачитись. Тепер була тільки вона і третій. Кара намагалася дивитись на нього периферичним зором, але здається, це його не обманювало бо вона відчувала, що він ловить кожен її рух. Він заговорив до своїх.

- Все, конфлікт закрито ми йдемо. Вибачте за незручності.

Але реалізація і його тверезої пропозиції не склалась, бо Кара почула за спиною важкі кроки з сторони дверей і характерне шурхотіння пластин полімерної броні.

- Всім поставити зброю на запобіжники і опустити її, - скомандував голос за спиною.

Звісно для приїзду на виклик часу було явно замало, але мабуть патруль суто випадково був зовсім поряд і його направили без пекові алгоритми ІО. Кара побачила точки лазерних прицілів там де вони і мають бути: на трійці посеред корчми. Лазерний цілевказівник поліцейського «контуру» добре підходив для ситуації, щоб самі захисники могли бачити хто з них в кого цілиться і оцінювати загальну обстановку не через коліматор. Але Кара знала, що розслаблятись все ще рано. Третій першим поставив пістолет на запобіжник і акуратно поклав його на підлогу, показавши долоні. Тим самим, якби одразу знявши з себе надмірну увагу, тому точка, яка ще якусь долю секунди була на ньому перемістилась на чорношкірого хлопця біля входу в кухню.

- Я сказав: усі! - холодно констатував голос і щось підказувало Карі, що краще б вони його послухали.

Судячи по всьому, власник голосу дав знак своєму менш досвідченому колезі і точка прицілу перемістилась на смаглявенького. «Мент» і кухар майже одночасно опустили кожен свою. Мабуть, Костя теж послухав. Залишався тільки смаглявий на якому тепер було три точки. І він теж здався, кинув пістолет на підлогу і звернувся до Кари.

- Сука я тебе знайду! Чуєш, я до тебе звертаюсь?

Але вона не дуже його слухала і майже не звертала на нього увагу бо вся її увага була прикута тепер до третього. Від нього у Кари аж волосся на загривку дибки ставало. Вона дуже чітко розуміла, що все ще не закінчено і що людина з хорошою підготовкою на його місці може дуже швидко кардинально змінити розклад в ситуації. «Контури» захисників мали відеореєстратори та і самі поліцейські були ними обвішані, і якщо захисник наводив котрийсь з них на когось то одразу отримував у вушну рацію звіт по цій людині, чи має право на зброю чи не знаходиться в розшуку і так далі.

Судячи по напрямку прицілювання, яке з роззброєнням суттєво не змінилось трійця явно зацікавила поліцейських. Один з захисників з’явився нарешті в полі зору Кари. Він підійшов до третього з наручниками в руках. Вона зустрілась з третім поглядом і, непомітно розстебнувши блискавку на шароварах, заховала руку у кишеню. Якби Кара була зараз на його місці, вона б ударила поліцейського, який так невдало зараз стоїть на лінії вогню своїх колег, в горло схопила б його «контур», пустила б чергу в першу чергу по його колегах, прикриваючись таким живим щитом і падаючи разом з ним, а там на підлозі його вже чекає акуратно покладений пістолет.

Але Кара мала кращу позицію для ведення вогню і вона дала йому зрозуміти це, і він зрозумів, закотив очі типу «о боже як страшно», але рипатись не став і дав одягти на себе наручники. Далі наручники по черзі одягли на решту, а ще за декілька хвилин, судячи з реакції захисників, під’їхав ще один патруль і затриманих вивели з закладу.

- Доброго вечора пані Каро! – звернувся до неї старший групи, що провела арешт. – Дякую за вашу за нас турботу. Сьогодні вранці ви були звільнені з четвертого відділу СБУ за дисциплінарне порушення і зараз ви не на завданні. Я так розумію, що в кишені у вас ваш особистий пістолет. Ви готові пройти тест на алкоголь?

Кара матюкнулась про себе. Їй було неприємно отак по тупому попастись. Звичайно, вона таке робила нечасто, але завжди проскакувала, а от тепер - ні. Вона не хотіла принижуватись чи просити зам’яти, тому мовчки витягла з кобури пістолет, протягнула його захиснику і сказала.

- Можете не перевіряти, я визнаю, що пила алкоголь.

- Дякую за чесність, пані Каро, – він забрав пістолет і сканував його номер нагрудною камерою. Перший штраф 5000 гривень. Після сплати зможете забрати його на Святошинському складі, ну і будьте для цього тверезі.

Закон був в цілому дуже зручний. На користування зброєю як і на водіння транспортом отримувались права, а точніше, запис в базу, і так само як і з водінням в нетверезому стані мати при собі, чи навіть просто тримати в руках зброю при алкогольному сп’янінні було заборонено. Після трьох притягнень, навіть якщо ніхто не постраждав, позбавлення права користування на рік, вся зброя у власності такої людини йде на штрафсклад, але залишається її власністю і вона наприклад, може її продати чи подарувати.

Кара тепер мала забрати свій пістолет як протверезіє і заплатить штраф. Перший ще нічого, а от третій вже 50000 гривень. Корчмар і брат його дружини дмухнули в трубочки і жодних претензій до них не виявилось, ну а що, люди на роботі. Карі було неприємно отак попастись і це при тому що вона відчувала, що без її участі все могло закінчитись значно гірше, правда без її участі нічого б і не почалось. Назар тупо либився, бо його зараз саме обмацували на предмет вогнепальної зброї, але нічого окрім ножа не знайшли. А після того, як останній захисник покинув заклад він зауважив.

- Слухай, а в своїй вже колишній роботі ти теж так притягувала якусь халепу?

- Ну чого ж халепу? Бач як все гарно розрулилось, а могли ж і перестріляти один одного.

Решта відвідувачів вже трохи відійшла від того, що сталось і активно між собою гомоніли А от у Кари з Назаром подальша розмова якось не клеїлась, вони майже мовчки допили рештки медовухи і в повітрі повисло оте саме незручне питання. А що далі? І Кара перша наважилась на нього відповісти.

- Я мабуть, вже поїду додому. Мені ще треба якось проспатись і привести себе до ладу, а вже… от блін як же мені його не вистачає, – констатувала вона, глянувши на свою руку, де тепер не було нагородного годинника. – Коротше, мені зранку завтра треба з’явитись на новій роботі, бажано адекватною.

Переступивши поріг своєї квартири, вона знову глянула на руку і знову матюкнулась. З цим треба було щось вирішувати. І вона дістала телефон з кишені, щоб замовити новий годинник, але саме в цей момент на нього прийшло повідомлення, де було вказане місце і час, куди вона має завтра приїхати.

Ну от і все, невизначеність, якою вона все ще трошки страждала майже повністю розвіялась. Кара не роздягаючись плюхнулась на ліжко, але перш ніж остаточно розслабитись, зайшла таки на Базар і замовила експрес-доставку на прибудинковий поштомат годинника точно такої ж моделі, єдиний мінус, що в її нагородного був ремінець зі шкіри чорної мамби, а на Базарі такого варіанту з експрес доставкою не було. Але вона вирішила, що на перший час підійде і з каучуковим, бо життя нема без часу на руці.

Нині майже всі користувались годинниками-комп’ютерами, додатками до телефонів, але Кару бісило заряджати більше одного пристрою: її Іофон тримав заряд тижня півтора, а гарнітура живилась від тепла тіла. Та і годинник мав подвійний варіант заряду фактично вічної батареї, її живила сонячна генерація екрану, і рухливий маятник в середині, такого плану як у механічних, тільки він автоматично накручував не пружину а батарею. Звісно в неї були ще окуляри ІО і верцадло - великий комп’ютер-планшет з системою оптичної взаємодії,які таки треба було заряджати,але вона майже ніколи не виносила їх з дому.

Алкоголь і справді допоміг їй розслабитись і перезавантажити мозок, тому Кара спокійно вляглась спати і вже крізь сон відмітила приїзд сміттєвоза та майже під ранок поштового дрона, що мабуть саме доставив її посилку. А ще за деякий час вона почула голос секретаря у вусі, який тактовно повідомив, що пора було збиратись на нову роботу. Її тіло було напружене від приємного хвилювання перед цікавою невідомістю і їй подобалося це відчуття. Звісно, його псувало легке похмілля, але це були дрібниці.

Вийшовши на вулицю, вона забрала своє замовлення з поштомату і нарешті її рука знову отримала такий звичний і зручний годинник, який за кілька років став наче частиною неї. Оскільки основа сучасних поштових відправлень - це пакунки, а не листи, то поштових скриньок в під’їздах просто не стало, а замість них у дворах і прибудинкових просторах виросли поштомати - прямокутні коробки, які обслуговувались автоматичними дронами та кур’єрами різних доставкових компаній.

Зате замість скриньок в під’їздах з’явились вивіски з номером квартири та інформацією, чим її власник чи орендар займається. Бо у багатоквартирних житлових будинках дозволили займатись майже всім. І Карі це дуже подобалось: не виходячи з будинку можна було отримати цілу купу послуг. Кара, правда, мало чим користувалась з того, що пропонували її сусіди, окрім послуг перукаря і ремонту одягу. Ну а коли хтось просто жив не надаючи будь-яких послуг, як вона, то можна було здати в оренду свою рекламну площу в під’їзді і там розміщували свою більш об’ємну рекламу інші мешканці чи взагалі якісь інші компанії. На її табличці красувалась реклама віщунки Надії, що знімала квартиру по сусідству і Карі було трохи соромно за це. Але про оренду домовлялись ще батьки і тато казав, що кожного місяця вона справно скидає йому 50 гривень, тож Кара просто забила.

Навколо метро «Либідська» була мабуть найвища концентрація найрізноманітніших офісних центрів всіх кольорів та конфігурацій. Справді чудове місце для розміщення таємного офісу. Вона піднялась на потрібний поверх і, пройшовши до кінця коридору, зупинилась перед дешевими благенькими дверима з потрібним номером. Здавалось, їх наскрізь з кулака проб’є навіть непідготовлена людина.

Але Кара здогадувалась, що з ними все не так просто. Звісно, жодних видимих камер, але вони були, бо не встигла вона натиснути виклик, як двері з клацанням відчинились, підтвердивши її здогад, адже товщина в них була таки не фанерна. Кара зайшла в повністю пустий шлюз з трьома дверима і зачинила вхідні двері за собою, після чого відкрились наступні, ліві бокові. Тут її, звісно, знову накрило легким ніяковінням, але прогнати його було не складно і Кара таки зайшла до досить великої кімнати, де було всього троє людей. Два чоловіки різного віку і жінка. Кара знову відчула певну незручність, бо трохи призабула приписи щодо вітання в верхніх відділах СБУ між людьми без форми. Але подумавши вирішила обійтись без прикладання кулака до грудей.

- Доброго дня! Я - Кара Небесна, прибула у ваше підпорядкування за розпорядженням Ольги, – Кара знову ледь стримала посмішку, називаючи своє ім’я та прізвище. Все життя всі, хто знайомився з нею вперше, сприймали їх як жарт. А потім вона згадала прохання Ольги і враховуючи, що та не казала про якусь конфіденційність та і зрозуміти це мав мабуть тільки старший чоловік з дуже мужнім обличчям і сивим волоссям. Кара не бачила його ніколи, але звісно про нього чула: Юлій Павлович Сєров був теж свого роду легендою і молодший чоловік явно не міг ним бути.

– Пане Юлій, Ольга просила передати, що виконала ваше прохання.

Кара чекала будь якої реакції, але не того, що сталося.

- Я не буду терпіти цю срань! Все, з мене досить, я звільняюсь, це була остання крапля!

І після цієї гнівної тиради він різко покинув кімнату, по дорозі сердито зиркнувши на Кару. А вона для себе вибрала тактику: якщо ситуація незрозуміла, але не загрожує життю, то краще просто побути якийсь час в бездіяльності поки все не проясниться, принаймні їй поки не сказали, що вона вчинила неправильно. А молодший чоловік меланхолійно зауважив.

- Не звертай увагу, у нього досить важкий характер, але з часом звикаєш. Це в нього зараз гнів, за кілька хвилин, якщо йому вдасться достукатись до Ольги, почнеться торг і за хвилин десять настане прийняття. Я взагалі Женя. Приємно познайомитись. Колектив у нас дружній, можна сказати ми тут одна родина.

Він виглядав досить дивно, було складно сказати, скільки ж йому років, діапазон міг бути між двадцять п’ять і сорок. Він був типовим маминим синочком, якийсь надто охайний та прилизаний. Завершивши свою репліку, він іронічно глянув на жінку. Їй на вигляд було років п’ятдесят в неї було геть сиве волосся забране у великий вузол. Вона теж не здавалась загрозливою: типова пострадянська інтелігентка. У ролі шкільної вчительки музики вона виглядала б досить органічно. Жінка глянула на Женю дещо осудливо і звернулась до Кари.

- Можеш звертатись до мене «пані Аліна». Ходімо в мій кабінет і я введу тебе в курс справ.

Голос в неї був справді якийсь співочо-дзвінкий і явно не відповідав її віку. У Кари склалось враження, наче вона зараз в консерваторію вступає, хоча жодного подібного досвіду в неї не було, так, суто стереотипи. Вона пройшла з пані Аліною в її кабінет, у якого були вже не приховано броньовані двері і не було вікон. Господарка запросила Кару сісти і сама теж вмостилась за своїм столом. Вздовж бокових стін були суцільні полиці з книгами, а вільні стіни обвішані різними предметами та зображеннями і їх поєднання мабуть будь-якому віруючому, містику чи феншуїсту винесло б мозок.Там були хрести, ікони, пентаграми і ціла купа різних символів та знаків, на поличках поряд з книгами теж було не сумно: черепи та заспиртовані тварини були не найекзотичнішим їх вмістом. Але від споглядання цього езотеричного хаосу її відволікла його хазяйка і Карі стало вже не до нього.

- Ти, звісно, знайома з концепцією єдиної силової Академії та безперервного навчання. Ти була в рядах перших її учнів, яких туди направляли прямо з військозбірників. Адже воїном держави можна бути і не в ВСУ, а для деяких боїв треба значно більше здібностей та талантів, ніж має простий воїн. Я ні в якому разі не применшую значимість ВСУ, але кожен має бути на своєму місці і тоді ефективність такої людини буде просто фантастична. Найважливіше завдання перших тижнів нової влади було знайти якомога більше молодих людей, з яких потенційно можна було виростити майбутню еліту силового блоку.

І ти була серед них. Твої спортивні досягнення, бездоганна англійська, та тип психіки одразу визначили місце твоєї майбутньої служби, а успіхи в навчанні вже за півроку дозволили виконувати прості завдання в сегменті особистої охорони четвертого відділу. Власне, саме навчання в академії є по суті першим курсом і побудоване таким чином, щоб учень міг максимально ефективно розкрити свої таланти і його направляють туди, де він далі зможе найефективніше розвиватись вже в процесі служби.

4 відділ дуже часто виконує роль другого курсу в розподіленні і подальшій профорієнтації, адже працюючи з різними людьми та обставинами тілоохоронець дуже добре проявляє свої справжні нахили, не знаючи насправді, що він виконує не тільки завдання, а ще й формує більш точне уявлення про себе.

А отут Кара вже по справжньому напружилась, але виду не подала.

– Тобою цікавились з сегменту 6 відділу, який контролює обіг тварин, адже ти мала чудові успіхи в роботі з ними і добре себе проявила в завданні по відлову отруйних змій в селі Хрестівка. Але все ж твої таланти саме по 4 відділу були домінуючими і так вже склалось, що винуватець тої події фактично закрив собою вакантну посаду, на яку тебе просив керівник сегменту.

Карі ставало все цікавіше і цікавіше. Виявляється такі незначні на її думку здібності чи події мали дуже серйозне значення. Адже десять відділів СБУ мали свою нумерацію не просто так.

1. відділ - ВСУ всі збройні сили, першим відділом зазвичай ніхто не називає.

2. відділ – Захисники(Патрульні та дільничні поліцейські).

3. відділ – Не військова служба; медики, пожежники, рятувальники, водолази, альпіністи, лісники, експерти та інше.

4.відділ – Державна служба охорони. Охорона об’єктів кордонів та людей.

5. відділ - Служба захоплення (спецприз).

6. відділ – Служба контролю за обігом всього, наркотики, зброя, і таке інше.

7. відділ – Служба фінансового моніторингу.

8. відділ – Слідча служба та державне обвинувачення(Прокуратура).

9. відділ – Судді, державні захисники та судові виконавці.

10. відділ – Служба спецнагляду(Загадкова структура з дуже широкими повноваженнями).

11. та 12 відділи внутрішня та зовнішня агентурна розвідка офіційно не існують.

Всі відділи мали однакові звання. Найменшим званням було боєць, або воїн, ну або традиційно рядовий, хоч це і не було офіційним зверненням, найменше звання з уточненням: строковик, який знаходиться на безплатній громадянській службі і кадровий, який вже працює по договору. Потім ішов старшина або десятник, хоч насправді при деяких обставинах старшина міг мати в підпорядкуванні майже сотню людей, хоч зазвичай стелею було чоловік двадцять.

Далі був підсотник або курінний. За ним сотник. І нарешті, полковник - найвище звання. У державних чиновників були такі самі звання тільки до них додавалось уточнення, що вони цивільні. Така мала градація звань частково компенсувалась тим, що кожен вищий відділ мав певну зверхність над попередніми, тобто одне і те саме звання в різному відділі мало різну вагу і вона як рядова четвертого відділу могла брати на себе командування, якщо звісно обставини це передбачали, рядовими нижніх відділів. Ще був варіант тимчасового звання, що видавалось разом з повноваженнями людині під конкретну операцію.

В отій таки справі з відловом змій Кара якраз отримала тимчасове звання старшини і безпосередньо керувала діями бійців другого та третього відділів, іншими словами - поліцейськими та рятувальниками, що були задіяні в операції. Правда їй тоді її участь в цьому здавалась дуже незначною. А тут, виходить, нею з 6 цікавились.

– Ти справді чудовий тілоохоронець, але так вже сталось, що ти маєш ще цілу купу не надто виражених талантів у найрізноманітніших напрямках, які в четвертому відділі майже не вийшло б розвивати навіть при безперервному службовому рості в його рамках. Тож, твоя слабкість і витікаюче з неї службове порушення, що призвело до надто бурхливої реакції одного з найвищих військових керівників держави зіграла тобі на руку.

Тут Карі стало по справжньому соромно, адже пані Аліна - керівник одного з сегментів 10 відділу і має один з найвищих в державі рівнів допуску до бази, а це означає, що вона знає про неї все, ні не так, абсолютно все! Не тільки протоколи справ, а і можливо доступ до… та тупо до всього: імплант, телефон, верцадло, окуляри. Будь-яка інформація, яка могла її про неї зацікавити, в будь який час. А вона тим часом продовжила:

– Я та і Ольга думаємо, що ти маєш достатній потенціал для роботи в десятому відділі, але тобі треба буде ще багато чому навчитись. Вважай свій позаштатний статус своєрідним випробувальним терміном, по завершенню якого тебе або зарахують в найвищий відділ, або… але будемо оптимістами. Ну і звісно, тобі треба буде навчитись контролювати свої статеві потяги. Ти мабуть знаєш, що людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією відсіюють всі спец служби світу, адже це - завідомо слабкість в яку обов’язково битимуть ворожі служби.

Ми - перша спецслужба світу, яка вирішила відмовитись від цієї традиції і піти на ризик. Адже загальносвітова селекція в розвідки людей лише певного складу психіки призводить на виході до їх однотипності та передбачуваності. Ну і у нас просто не було вибору, потрібні були всі здібні і талановиті, і критерії відбраковування були скорочені до мінімуму. Це, звісно, несе цілу купу ризиків, але одне з наших завдань - ці самі ризики передбачати і мінімізувати. Ти, як низовий службовець 4 відділу, мала третій рівень доступу. Відповідно до нього підбирались і завдання, хоча були і вищі, але цього рівня було достатньо для виконання поставлених перед тобою задач.

Як ти знаєш, десятий відділ має найвищий допуск, але так вже сталось, що наш сегмент в основному майже завжди обходиться низьким рівнем, тому, власне, ти у нас і працюватимеш. Якщо все ж ти не впораєшся, не зможеш перерости певні свої вади, у тебе не буде проблем з володінням державними таємницями високих рівнів і ти зможеш без надмірних обмежень працювати або в іншому відділі, або в приватних службах. Але я сподіваюсь, що ти з усім справишся. Ти отримуєш зараз 5 рівень доступу, це дозволить тобі на цьому етапі працювати з повною ефективністю. Ти ж знаєш яке головне завдання 10 відділу?

- Боротьба з тероризмом, шпигунством, антидержавною діяльністю, забезпечення кібербезпеки.

- Так це все вірно, але в загальному головне наше завдання це - спостереження та упередження. Мій сегмент займається спостереженням за діяльністю релігій, сект, окремих діячів містичного жанру. Розумієш, перед будь якою релігією колись стояло першочергове завдання змусити людину відмовитись від чогось або навпаки, зробити щось через страх невідворотного покарання, або через надію на посмертну винагороду.

Релігія виконувала функції наддержавного контролю за масами в часи, коли держава просто не мала ефективних форм впливу. Тепер же релігія, якщо вона не працює у спайці з державою для досягнення певних цілей - це або просто бізнес-проект, або не дуже здоровий конкурент держави, адже деякі релігії нав’язують своїм адептам закони, які йдуть в розріз з законами держав, де вони знаходяться. А це вже створює потенційний конфлікт, який дуже легко за потреби роздмухати.

Але якщо релігії майже завжди досить масові і їх деструктивну діяльність більш-менш легко викрити, бо її дія зазвичай поступова, то різні містичні практики мають дію інтенсивну і направлену. І я зараз тебе швиденько ознайомлю з останньою досить промовистою справою, яка завершилась нашим провалом. Пізніше ознайомся з нею більш детально. На перший погляд те, з чого все почалось виглядало як банальна сільська побутова драма. Хлопець, сильно напившись, убив свою наречену, а потім покінчив з собою.

Жодних причин розглядати цю справу поза межами домашнього насильства не було, але молодий слідчий підійшов до неї досить серйозно, зібрав дуже багато різних свідчень про сім’ї загиблих і їх стосунки та справи і виявив досить цікаву, як він відмітив, деталь. Перед вбивством хлопець ходив до місцевої бабки. Це, якщо що, наш професійний термін, який означає сільську або містечкову жительку, яка практикує різноманітні народні та інші релігійно-містичні обряди, з їх класифікацією ти теж ознайомишся більш детально пізніше. І саме після її відвідин він почав інтенсивно пиячити, а далі це переросло в скандал та вбивство.

Але це не мало б жодного значення, якби не було ще одного свідчення сусідки ворожки про те, що мати загиблої дівчини за місяць до подій сильно з нею посварилася. Ми не мали жодних доказів чи причин для допиту бабки із застосуванням сироватки правди. Всі розмови відбувались без мобільних чи будь-яких інших пристроїв, що можуть записувати розмови. Тож, суто інтуїтивно, регіональний представник нашого сегменту 10 відділу дав дозвіл на встановлення тимчасового нагляду за бабкою, адже все ж було зафіксовано дві точки дотику. І він не помилився, але нажаль, зміг переглянути відео надто пізно: мати загиблої ходила до неї і отримала певні містичні інструкції з указанням дати, часу і місця їх проведення.

А сусідці цієї жінки бабка сказала, що причина всіх її проблем - це відьма, і що якщо вона прийде у вказане попередній жінці місце і час, то зустріне її. Нажаль, коли наш спеціаліст повідомив про це дільничного, той встиг лише зафіксувати смерть матері загиблої дівчини від численних травм нанесених молотком і заарештувати сусідку. Звісно, після цього дозвіл на допит з сивороткою був наданий і бабка зізналася, що наговорила хлопцю цілу купу різної гидоти про його дівчину, адже вона теж була у неї і розповідала певні нюанси свого життя на основі яких їй вдалось зробити правдоподібну історію для її хлопця.

Таким чином, ця жінка фактично підбурила двох людей до вбивств і довела одного до самогубства, використовуючи їх віру та свій авторитет. А причина цих її дій звичайна образа через побутову сварку.

В процесі розповіді пані Аліна демонструвала Карі фото цієї справи на великому екрані, що акуратно розклався зі стелі і затуляв зараз великий шматок стіни з поличками. Під кінець розповіді на екрані залишилась фотографія бабки, насправді не дуже старої жінки з абсолютно нормальним обличчям. Трохи помовчавши і давши Карі подивитись на неї, начальниця продовжила:

– Оце, Каронько, і є нечисть з якою ми боремось. «По плодам їх впізнаєте їх». Вони можуть бути непомітними, незначними, смішними, загадковими чи романтичними, цікавими, магнетичними, спокусливими, може здаватись, що вони несуть світло знань чи одкровення абсолютної істини, але результат завжди один і той же - вони бруднять тих, хто необережно з ними щільно зіткнувся. Бруднять огидним липким і смердючим брудом, від якого іноді до кінця життя не можливо відмитись. – Пані Аліна сказала останні фрази якимсь таким тоном, що у Кари волосся почало на голові ворушитись. – Ніколи не можна мати ніяких справ з нечистю.

- Але як розпізнати, хто - нечисть, а хто - ні? Адже ця жінка не схожа на якусь загадкову чаклунку. Такі тітоньки зазвичай щось продають на пересадочних вузлах, я б у такої творог купила і уваги не звернула.

- Я ж тобі якраз формулу і озвучила. Її колись давно сформулював один дуже відомий релігійний діяч. Треба просто подивитись, який слід залишає після себе людина, як складаються долі людей, що мали з нею справи і все стає досить видимим. Просто глянути треба ретельно і під певним кутом. І саме ця справа і є дуже показовою. Ознайомишся з нею детально в рамках профільного навчання. Адже одна з наших задач це інспекція подібних людей і оцінка їх потенційної загрози оточуючим. Як ти бачиш з цієї справи, загрози можуть бути дуже реальними і не мати жодного відношення до містичних сил.

- А ці містичні сили взагалі є?

Пані Аліна загадково посміхнулась, певно їй не раз ставили таке питання підлеглі, і відповіла.

- Наша планета та і людина - ще не до кінця пізнані об’єкти, все більше містичних для наших предків речей стають науковими фактами, що констатують різноманітні взаємодії в рамках природних законів. І одне з наших завдань - щоб містичного і незрозумілого для людства просто не залишилось. Ну і про матеріальне: твоя зарплата на даний момент півтори золотих гривні.

«Ого!» - подумала Кара намагаючись згадати, скільки точно коштує унція чистого золота. Вона звикла до офіційної безготівкової зарплати. І наявність в державі як паперових, а якщо точніше, вже пластикових грошей, так і ще більш архаїчних золотих монет та золотої картки сприймала як тимчасовий пережиток, а тут отак все розвернулось. Але ще більше вона здивувалась, коли пані Аліна дістала з шухляди столу потерту і частково відрізану золоту картку. Точніше, цей предмет являв собою пластину чистого золота, яка до обрізання мала розмір банківської картки і вагу 31.1 грам -одну Тройську унцію, грошова одиниця, що не мала прив’язки до звичайної гривні, а її курс щодня визначався по торгах на ключових біржах світу. Золота гривня була скоріше накопичувальною, ніж товарно-обмінною одиницею як і золоті монети по п’ять і десять грам чистого золота у сплаві, які в народі звали п’ятаком і червонцем. Кара взяла в руки досить важку пластинку, товщина якої не так вже і суттєво відрізнялась від традиційної пластикової картки. Вона вирішила не питати, що з нею далі робити, щоб не здатись геть тупою, але здається, пані Аліна здогадалась, що вона не дуже розбирається в її подальшому використанні і пояснила.

- Ти, мабуть, звикла до безготівкових розрахунків в усьому. Ну звісно, навіть у бабусь на вокзалі є мобільні та рахунки в банках з якими ті взаємодіють, але в цьому і суть позаштатних працівників, що оплата їх послуг не має бути зафіксована, тому вона відбувається золотом або готівкою. Просто зараз ніякої валюти у касі не має. Перевести в готівку її можна в будь-якому ломбарді. Це аванс. Твоїм головним напарником буде пан Юлій. На початку роботи ми думали, що по наших потенційних клієнтах можна спокійно працювати поодинці, але практика показала, що це - дуже погана ідея. Тому оперативник має завжди бути у супроводі охоронця. Зазвичай ми підключали четвертий відділ, але часто траплялись незручні накладки. Після того, як мене мало не зарубав топірцем навіжений мольфар Ольга виділила мені в напарники пана Юлія, пообіцявши йому спокійну службу з хорошою зарплатою. Але вона його трошки надурила. Тепер ти будеш його напарницею, бо я зараз працюю тут майже постійно. А його дратує супровід 4 відділу своєю тимчасовістю і невідповідністю певним його уявленням.

- Здається, я йому теж не дуже сподобалась.

- А, це - нормально. Просто у них з Ольгою - особливі стосунки. І враховуючи, що у неї досить специфічне почуття гумору твоя заява про виконання нею його прохання важко йому далась.

- А що за прохання?

- Коли я заявила, що без супроводу він не працюватиме, він сказав, що попросить Ольгу дати йому в напарники якусь красуню, слабку на передок. – Кара оцінила як чорноту жартів вищого силового керівництва, так і досить приємну простоту і прямолінійність пані Аліни. Вона скаже все, що треба прямо, якщо це, звісно, не буде таємниця. Кара відзначила, що не знає жодної людини її віку, яка б була на неї схожа. – Ну і щоб ти не витрачала дорогоцінний час на пошуки відповідей на ще кілька питань, які тобі можуть здатись важливими, але ти соромитимешся спитати. Женя - мій син і він тут не тільки для краси. Ми утрьох і є весь штат Київського округу окультного сегменту 10 відділу, а я - його загальноукраїнський керівник.

Більш ніж впевнена, що прийшовши додому ти, в першу чергу, перевіриш нові можливості, які перед тобою відкриває новий рівень допуску і візьмешся замість корисного ознайомлення з потрібним матеріалом з’ясовувати долю учасників вчорашніх подій в «Пекучій Африці». Одразу скажу, що ти трохи зірвала операцію 6 відділу, а агент, який цю операцію вів відзначив, що так сердито на нього тільки мама в дитинстві дивилась і навіть хотів тебе рекомендувати своєму керівництву, теж поза штатом, для роботи за кордоном, але я його обламала. Твій пістолет доставлять сюди завтра, але наш відділ має рекомендовану штатну зброю, тримай.

І вона дістала зі столу і протягнула Карі сірувато-блакитний пістолет. Це був БГ-1 - пістолет розроблений братами Голубченками спеціально для відстрілу запасів тетешних куль, яких було багато на поліцейських складах. Пістолет вийшов настільки вдалим, що, як і їх штурмова гвинтівка, пішов на озброєння війська. Ну а в такому от титановому виконанні - на озброєння спецслужби. Звісно, для таких вже не використовували тетешні набої зі складів, а розробили цілу купу нових, які закривали певні мінуси старого набою і відкривали ще купу цікавих можливостей. 20 набоїв, чудовий дульний компенсатор, газовідвідна система і закритий затвор, пістолет виглядав грізно і футуристично, а взявши його, Кара відмітила, що і вага та ергономіка просто чудові.

В четвертому її штатною зброєю був Форт-14. Під стволом Кара помітила цілу купу додаткових пристроїв. Ліхтарик і лазерний цілевказівник були дуже ергономічними і вмикалися просто зміщенням в бік невеликих, підствольних сегментів, це було зроблено для того, аби нічого не заважало приладу, який розташовувався за ними - відеореєстратору.

Із мінусів, які для себе відмітила Кара, був звичайний боковий запобіжник. І використати його так, як вона вчора планувала використати свій «глок» було б трохи складніше, але ця штука мала ряд інших переваг у порівнянні із австрійським коротуном, таких як дальність і точність. Тож, жодних причин відмовлятись від нього і чіплятись за свій «глок» у дівчини не було. Кара перевірила наявність куль і пересвідчившись, що він пустий, запхнула його за кушак за спиною.

- Ну і ще одне. В тебе зараз у власності старий «Іофон 3 екстрім». Для більш ефективної роботи користуйся оцим, – і пані Аліна протягнула їй останню модифікацію «Іофон 4 діловий». Чорний, металевий, дорогий і неймовірно красивий.

– Зараз тобі треба ознайомитись з цілою купою наших приписів та схем роботи, можеш вибрати собі стіл і почати. Якщо виникатимуть якісь питання, Женя тобі допоможе. Попрацюєш до шостої, а потім можеш йти додому. Але і дома я тобі розслаблятись не раджу, попрацюй подовше. Завтра приходь після обіду. Ми поїдемо до Харкова на кілька днів. Сподіваюсь, у тебе не було ніяких планів?

«Цікава робота, от і всі мої плани на найближчий час», - подумала Кара. За свою вимушену відпустку вона вже так знудилась, що не знаходила собі місця і от, нарешті, вона знову має те, що так любить. Які ще плани можуть бути цікавішими за це? Кара вийшла до загальної зали, де був тільки Женя. Він глянув на неї, посміхнувся і сказав:

- Мама в цілому досить адекватна. Так що можеш її не соромитись. Отой стіл на якому ідеальний порядок то Робоче місце Юлія. Крім нього можеш займати який захочеш.

На вибір їй залишались аж два стола, тому вона вирішила вибрати той, що був ближче до Жені щоб не перегукуватись через Юлія. Вона відкрила шухляду, дістала та встановила на столі робочий верцадло. А потім дістала з кишені свій новий Іофон. Все, що треба було -це синхронізувати його з своїм профілем Вершини. Модуль розпізнав її обличчя, голос та відбиток і тепер в ньому були всі потрібні і звичні їй налаштування. Кара підключилась до більшого екрану і скомандувала:

- Секретар, покажи мені приписи окультного сегменту 10 відділу.

- Особисто мені все одно, але Юлій дуже біситься, коли поряд з ним хтось працює з секретарем вголос. Ну і тими ж таки приписами це теж не рекомендується, – Кара подякувала і вивела на стіл світлову клавіатуру та мишку верцадло, але Женя продовжив. – І взагалі, попереду ще цілий день. Ходімо краще щось з’їмо. Я тебе так, в курс деяких справ введу, а то читати все підряд трохи нудно.

Кара не могла зрозуміти, чи клеїться він і чи варто аж занадто тримати дистанцію. Але подумала, що краще одразу в цьому питання розібратись. Тому вона вирішила таки сходити з ним. Але тут Женя зробив те, що реально її здивувало. Він приклав до вуха палець і сказав.

- Мам, можна я з Карою сходжу до кафе?

Звісно, її здивувала не імплантована гарнітура і не дивна звичка деяких людей затуляти вухо при розмові, а те, що йому і справді десь за тридцять, а він таке питає у мами. Він відповів «добре» своїй віртуальній співрозмовниці і знову, як ні в чому не бувало, звернувся до Кари.

- Мама не проти. Тільки ходімо, я тобі видам патрони. І заодно заціниш нашу зброяреньку.

Кара вирішила, що дивуватись буде колись потім, а на рахунок зброярні і патронів навіть відзначила, що хлопчина не безнадійний і знає, як пробитись до її серця. Вони разом вийшли в коридор і Женя сказав:

-Оце справа наша переговорна, сюди за потреби можна приводити інформаторів, але без фанатизму. Кожен рік ми змінюємо розташування. Ну а це, – і він помахав під стелю над протилежними дверима рукою і двері прочинились, – наш арсенал.

Кара відмітила на стіні кілька гвинтівок «антрацит», карабінів «БГ-17» і «контурів» в різних калібрах. Все це було безумовно прокачане по повній програмі. Але крім них в кімнаті стояв ще й легкий лускатий екзоскелет.

«Серйозна напаковка, як для відділу по контролю за релігіями» - відмітила собі Кара. Женя порився в якомусь ящику і протягнув їй кілька вже повних обойм.

- Тримай, в одній бронебійні, а в іншій - експансивні «Рози Донбасу». Є ще всякі екзотичні варіанти, але то, я думаю, ти сама підбереш. Наврядчи ти до завтра все використаєш.

Кара замінила пусту обойму на повну з експансивними і знову сховала пістолет за пояс, але Женя сказав.

- А почекай, роздягайся.

Кара не те, щоб обурилась, а скоріше здивувалась. Тому вирішила спокійно уточнити.

- А навіщо?

-А! Ой, вибач, не подумав, як це не однозначно прозвучало. Бачиш пекельний станок? Треба зняти мірку на бронежилет, повністю роздягатись не потрібно, але чим менше одягу - тим точніше результат. Ця штука сканує і бронежилет одразу піде у виробництво. Завтра привезуть готовий.

Карі здалось, що це був не філігранний з’їзд, а він і справді не зрозумів, що пропозиція роздягтись в таких обставинах була ну дуже неоднозначною. Вона скинула жупан, тонку кофтину і стала поряд зі станком в одному бюстгальтері, Женя поколупався з агрегатом, намагаючись не дивитись на неї, а потім попросив її розставити руки в сторони. Станок і справді пройшовся по ній лазерними променями, після чого Женя сказав.

– Ну от і готово. Ходімо!

Варіантів для перекусу навколо було просто безліч, але Кара за звичкою тілоохоронця вирішила запитати у Жені, куди саме вони йдуть. Правда його відповідь знову наштовхнула її на думку, що він все ж клеїться.

- Я ще не визначився. А ти що порадиш. Чи навіть не так, що ти любиш їсти?

- Ну я люблю українську кухню. Так вже сталось що в дитинстві всі її варіанти були для мене рідкісною екзотикою. Бо мої батьки нічого з неї не готували. А зараз такий вибір. Тут поряд «Наша піч» , «Салко», «Косарський» і «Наша Ряба», хоча остання - це все ж переосмислення кухні американської.

- Ну тоді веди.

І вона повела. Комплекс знаходився над Либіддю та залізничними коліями. ІО після війни отримало цілу купу досить специфічних київських територій у власність і Карі подобалося, як вони ними розпорядились. Ресторанно-виробничий комплекс був багатоярусний і дуже великий, тут була велика коптильня «Салко» і іноді від неї пахло аж до Лисої гори. Кара любила гуляти прогулянковою зоною Либіді, де тепер було повно різних закладів та місточків. Вона взяла собі в «Косарському»обсмажені вареники з творогом, шкварки до них і середній узвар, а Женя вирішив взяти вареники асорті. На другому поверсі, де вони розмістились, багато де були прозорі підлоги і можна було дивитись, як під ними проїжджають поїзди. Коли вони поїли, Кара все ж вирішила уточнити одне питання:

- В тебе є дівчина?

- Мені сорок рочків і я живу з мамою. Ну я правда розумію, що тебе цікавить чи не буду я тебе напружувати недоречними залицяннями. Не буду. Я асексуал з цілою купою як психічних, так і фізіологічних проблем і будь-які стосунки для мене не актуальні. Просто іноді я буваю дуже проникливим, тому мама мене і тримає під рукою.

- Вибач, я не хотіла тебе образити.

- Та ти і не образила. Від того, що я паритимусь, зміни можуть бути тільки в гіршу сторону. Ну принаймні, всі інші радощі життя мені доступні без особливих проблем. А буває і гірше. Що ти дівчат любиш я теж знаю. Читав твою справу. Я був вражений, ну не твоєю орієнтацією, а твоєю відвагою та силою, думаю в тебе буде велике майбутнє в службі. Хоч говорити таке і не педагогічно.

«А все таки знає, гад, як підкотити», - подумала Кара. Хоч їй і було дещо соромно за свої думки. Вона відчувала, що він не бреше. Недоговорює багато, але не бреше точно.

-А Юлій? Пані Аліна вже пояснила мені його реакцію. Але все ж він досить немолодий, в нього є родина?

- Є, але враховуючи його статус і минуле, інформація по його родині закрита вищим, ніж твій теперешній рівнем допуску. Але він дуже відповідальний і правильний, тож теж жодних недоречних пропозицій не буде.

Кара, здається, з’ясувала всі деталі, які її цікавили і які не були закриті від неї державними таємницями не її рівня. Решту дня вона як і радила Аліна спокійно попрацювала з даними, час від часу засипаючи Женю уточнюючими питаннями. Він і справді був дуже компетентний у їх профільній царині і або сам добре пояснював, або радив джерело чи розділ, де тема питання буде максимально чітко розкрита. Сильно простою нова галузь не була. Так чи інакше, їх підопічні могли конфліктувати з карною частиною Закону України по дуже багатьох статтях. І з цим усім треба було розібратись.

Ще одна проблема, з якою вона зіткнулась, полягала у майже повній відсутністі приписів. Вона звикла, що її колишня служба була дуже жорстко регламентована цілою купою правил, які були встановлені і відшліфовані методом спроб і помилок сотнями як приватних, так і державних служб охорони за дуже довгий строк. А зараз виходило, що майже все доведеться робити вперше, не відштовхуючись від досвіду попередників. Звісно, всі спец служби приглядають і контролюють по різному цю сферу, але настільки глибокого і всебічного проникнення в неї не було раніше ні в кого, ну хоча б банально тому, що не було технічної можливості. До шостої в Кари вже була квадратна голова і вона чудово розуміла, що подальше ознайомлення вже не має жодного сенсу. Десь годинку тому повернувся Юлій і, нічого їй не сказавши, почав працювати за своїм столом, а потім, попрощавшись з колективним ніким, пішов. Нарешті, з кабінету вийшла і пані Аліна, глянула на Кару і забідкалась.

- Біднесенька! Тобі явно вистачить інформації на сьогодні. Я просто не врахувала, що ти настільки відповідальна. Все, йди додому і відпочивай.

Кара вийшла на вулицю з пані Аліною і Женєю, за ними заїхав «жеребець» з водієм і охоронцем. Кара провела машину, що від’їхала, поглядом і полегшено зітхнула. Ну так, вона досі просто тілоохоронець в верхівки спец служби з досить примарною перспективою росту. От і зараз вона провела об’єкти до транспорту і передала колегам. Чи, може, вже колишнім колегам?

Їдучи у метро додому, вона час від часу думала, чи це не сон? Її мрія таки здійснилась і вона, хоч і позаштатно, але працівник 10 відділу. Отак одразу без екзаменів, заяв, співбесід, перевірок. Вона навіть іноді перевіряла, чи справді в неї за поясом новенький БГ, а в кишені - остання модель Іофон, який от саме зараз рекламували на екрані у вагоні метро. «Твоя беззаперечна перевага!» – констатував слоган в кінці ролику після досить довгого переліку того, в чому цей телефон найкращий, ну а що людям у вагоні поспішати нікуди.

На виході з метро на очі їй потрапила новенька реклама «Супер таксі» на великій дошці. Після війни в України зібрався чималий парк як своїх, так і трофейних літаків, і вони не дуже вписувались в подальшу військову стратегію. Але один із колишніх пілотів запропонував ідею зробити з Су-24 пасажирський літак. І ІО йому в цьому починанні сильно допомогло. Місць звісно було дуже мало і коштували вони дорого, але можливість за якісь півтори години мотнутись з Києва до Нью-Йорку чи Пекіну була того варта.

Тож, трохи поколупавшись як в цій, так і ще в кількох моделях, отримали непоганий надзвуковий чартер, який почав реально заробляти гроші. Аж настільки, що компанія не просто вийшла на самоокупність, а підняла стільки прибутку, що змогла замовити вже абсолютно новий надзвуковий пасажирський літак спроектований вже спеціально для цього. Але не сам сервіс привернув її увагу, а красунечка, що його рекламувала. Настя Марченко: актриса, модель і співачка. Вона бадьорила український шоубізнес і не тільки його, просто лютими скандалами з бійками, розлученнями і, навіть, дуелями. А отак, дивлячись на це миле янгольське личко з великими зеленими очима, і не скажеш.

Звісно, Кара та і всі інші зацікавлені і не дуже знали ще одну пікантну подробицю з її біографії. Таку як зйомка в дитячому порно. Коли почалась її кінокар’єра, її навіть називали українською Брук Шилдс. Кара, дивлячись на її нереальні очі і апетитну фігурку, що тільки частково була прихована льотним комбінезоном, таки згадала про своє не дуже влаштоване на даний момент статеве життя. Щоб хоч якось відволіктись, Кара зайшла в цілодобовий ломбард і суто для того, щоб перевірити як взагалі працює схема, кинула на рухливий приймальник отриманий сьогодні рубель золотої гривни.

Хлопець за склом без будь-яких коментарів швидко перевірив злиток пресом та спектралкою, кинув його на ваги, поклацав калькулятором і почав відслинювати готівку, виправдавшись, що цифрових грошей в розпорядженні закладу зараз немає. Пачечка виходила досить солідна і йому навіть не вистачило гривні, тож він таки спитав, чи можна досипати решту доларами і євро. Карі було все одно і вона погодилась, та і довісок був не дуже суттєвий. Вигрібши пачку, Кара підійшла з нею до готівкоприймача і авторизувалась, приклавши до нього телефон.

Вона не користувалась паперовими грошима вже мабуть роки чотири і взагалі вперше тримала в руках нову версію банкнот з трьома портретами на кожній, зараз в неї був повний комплект і вона їх з цікавістю розглядала, перш ніж запхати в приймальник, бо ані гаманця, ані, тим паче, ідей, де і як їх витратити, в неї не було. Одна гривня зараз була зовсім маленька трохи більша за старий автобусний талончик, на ній було три портрета князівського періоду: Ольга, Святослав і Володимир. На звороті була карта Київської русі в різних її кордонах та Софія Київська.

На двох гривнях добре знайомим було тільки одне ім’я - Данило Галицький, і якщо Хаджі Гірей хоч якось асоціювався з Кримом, то щоб зрозуміти, хто такий Ольгерд Гедимінович довелось перевернути купюру і прочитати текст. Кара була дещо шокована побачивши карти тих держав, що займали в період свого розквіту мало не половину України і хоч зараз що Литва, що Кирим Девлєт були невеликими самостійними державами, але вони були дружніми союзниками України і отак розмістити їх правителів на своїх грошах - це було досить цікаве рішення. Кара, правда, не була точно певна, чи правильне, але цікаве.

На п’яти гривнях були Сагайдачний, Хмельницький і Мазепа. На звороті - кордони Гетьманщини та Запоріжжя в різний час. Звісно, вони були значно скромніші, що нинішніх кордонів, що кордонів Русі і Кара не була впевнена, що це така вже хороша ідея ці карти на грошах розміщувати. На десяти гривнях були Грушевський, Скоропадський і Петлюра. Кордони тодішньої держави виглядали вже краще, хоча звісно теж не ураган. На двадцятці були Августин Волошин, Євген Петрушевич та Степан Бандера і якщо Бандеру Кара знала добре, то за перших двох знову довелось читати на звороті. На двадцятці це зробити було вже трохи легше, бо зі збільшенням номіналу збільшувався і розмір купюри. На цьому дрібні гроші з політичним блоком закінчувались. Особливої різниці між папером старих та пластиком нових банкнот вона теж не відчула.

Настав час більш відчутних купюр. На 50 гривнях були знову малознайомі їй персонажі в якихось церковних причандалах і Кара уважно прочитала, що це - Петро Могила, Мелетій Смотрицький та Андрей Шептицький. А на звороті купюри були невеличкі списки їх заслуг і прочитавши їх Кара вже не так скептично поставилась до ідеї розміщення цих діячів на грошах. На сотні були Котляревський, Шевченко та Франко, а на звороті фрагменти їх найвідоміших творів.

200 гривень були суто жіночими: Леся Українка, СоломіяКрушельницькаі Катерина Білокур. Як і стара версія, це і справді була найгарніша банкнота, бо виходило, що вірш Українки, життєписи художниці та співачки були обрамлені картинами Білокур і це було дуже гарно. Кара все ж залишила собі одну таку банкноту, надто вже вона їй сподобалась.

На 500 гривнях були видатні українські винахідники: Сікорський, Корольов та Патон. А на тисячі були бізнесмени чи олігархи свого часу: Терещенко, Алчевський і Галаган, Карі здалось, що це доволі іронічно і заслужено розмісти саме Українських товстосумів на банкноті найбільшого номіналу. Раз на рік випускали лімітовану серію з портретами найбільших платників податків та меценатів року. Таким нехитрим чином Гетьман України, власник ІО, Сварги, бренду свого прізвища і ще купи інших бізнесів Святослав Поборовський вже чотири роки теж був на грошах, але такі банкноти їй не попались.

Термінал під іноземні валюти був поряд і їх спіткала та сама доля, що і гривні, Кара подумала, що з новою роботою їй виїзд за кордон вже не світить. Але вона не дуже жалкувала з цього приводу. Бо за спортивну і тілоохоронну кар’єру багато де встигла побувати. Завершивши поповнення, Кара глянула на оператора який дивився на неї навіть з певною жалістю. Мабуть, він думав що вона сплачує якийсь штраф з останніх збережень, бо хто ж при здоровому глузді отак покладе неоподатковану готівку просто на свій рахунок сплативши при цьому 5% податку на прибуток у разу громадянства і 10% у разі підданства. Кара саме зараз отримала повідомлення про сплату своїх 5% від 7 відділу з сумою сплаченого податку і подякою за чесну та корисну працю. Так, заробляла вона тепер таки відчутно більше ніж раніше. І чи то одразу відчувши себе багатійкою, чи то від загальної ейфорії вона більш уважно глянула на закладений кимось електроцикл, що стояв всередині ломбарду-обмінника. Чорний монстр з широченним заднім колесом, гіростабілізований так, що не треба при зупинці ноги на землю ставити, він і зараз стояв без ніжки. Кара не втрималась і осідлала його. Оператор за віконцем примружився одразу відчувши потенційного покупця і повідомив через динамік.

- Поки не продається, але термін закладу спливає через два дні і щось мені підказує, що його не заберуть. Чотири золоті гривні, якщо готівкою чи золотом - буде ще гарна знижка.

Кара з неохотою злізла з красеня. Вона, звісно, розуміла, що ця штука їй і на хрін не потрібна і що машина зручніша, і що не так уже і до зими далеко, і на ньому взагалі не поїздиш, але то розум. Себе треба балувати, а особливо в момент початку майже нового життя. Вона стримано подякувала і сказала, що загляне за кілька днів, а сама вже уявляла як вишиватиме на ньому по вулицях Києва. Це ж і шолом можна буде роздобути скориставшись можливостями зброярні нової роботи, не так уже і погано.

Вдома Кара таки знайшла стареньке відео Насті Марченко, вислухала пару попереджень про те, що на ньому ДП , що її зйомка на території України заборонена, а також майже ненав’язливих пропозицій згенерувати для неї анімацію високої реалістичності з врахуванням її побажань, що при наявності в неї третього рівня медичного страхування буде виготовлена за його рахунок. Кара відмела всю цю надокучливу пересторогу і, запустивши відео, дала волю пальчикам. Після того, як вона кінчила, їй стало соромно і вона зайнялась самокопанням.

«Каро, до чого ти себе довела? Ти теребонькаєш на дитяче порно, а що далі? Знайди собі нормальну бабу, згадай молодість зрештою. От про молодість особливо образливо було, враховуючи що мені всього 22. Але ж і справді треба щось робити», - думала собі вона. З моменту повернення з завдання, яке їй так попсувало нерви, в неї не було ніяких стосунків ні з ким. А оскільки все обійшлось, то саме час подумати про нову коханку. І Кара подумала і від цієї думки їй сталозовсім не по собі.

Вона згадала те відчуття в коридорі біля дверей Ольги і ту, хто ці відчуття спричинив. Повагавшись якусь секунду, Кара забила в пошук через віртуальну клавіатуру: «Оля Савчук еротичні відео фото». Озвучити в голос запит вона чомусь не наважилась, хоча яка різниця. Матеріалу було багато, мабуть найскандальніша державна чиновниця, оголені фотосесії і регулярні потрапляння на відео та фото в найнеочікуваніших місцях та ситуаціях. Звісно, журналісти за нею полювали, адже черговий матеріал - це завжди рейтинговий вибух.

Кара і не помітила за переглядом, як її пальці знову почали працювати і, кінчивши ще раз, вона виматюкалась, різко скинула окуляри і жбурнула їх подалі. Це вже ні в які ворота не лізло. Але Кара досі не могла забути безодню її блакитних очей. Тютюн і алкоголь на цьому тижні в неї вже були, тому вона вирішила скористатись коноплею, щоб розслабитись і відволіктись. Кара курила тютюн та коноплю чи пила алкоголь тільки по одному разу на тиждень. Це було, свого роду, тренування самодисципліни. Але іноді, як от зараз, це не просто задоволення, а вже майже ліки. Вона вийшла на балкон і дістала з пачки біломорину. «Посмішка Джа», які вона курила раніше, сильно споганились тому вона і зупинила свій вибір на цій марці і через її певну історичність та і сьогодення адже по «Руському миру» Україна мало право безмитного проходу по біломорсько-балтійському каналу, що було важливо для сполучення між Балтійською та Соловецькою січами. Косячок і справді чудово допоміг розслабитись. І Кара не поспішаючи зібрала наплічник до завтрашньої подорожі.

«Сьогодні був справді неймовірний день мого життя. А завтра буде ще неймовірніший», - подумала вона і пірнула у сон.