Медовий місяць двох генералів

Де: Небесна столиця, палац генерала Наньяна, спальня

Коли: пізній ранок після весілля

- Цин-ер, коханий прокидайся.

- Ммм… А ну віддай назад!

- Віддам… за поцілунок!

- Зараз як поцілую в грудину кулаком, будеш знати, як мене будити! (швидко поцілував у ніс, висмикнув ковдру і закутався у неї)

- Ну, так не цікаво… Що ж придумати? О, зараз! (піднімає кокон з ковдр на руки)

- Куди ти мене поніс?!! Поклади, де взяв, інакше я тебе придушу! Фен Сінь, пусти, кому кажу!

- (гучний плескіт) Доброго ранку, любий! І скажи дякую, що це гаряче джерело, а не холодне.

- (піднявся з води) Все. Ти догрався. Зараз на Небесах стане на одного бога війни менше.

(через годину, розтрощена вщент купальня)

- Ну ось, і тебе розбудив, і потренувалися заодно.

- Ще раз таке утнеш - ніякі поцілунки тебе не врятують від зламаної шиї!

- Пфф, кожного разу рятують. Давай допоможу тобі вдягтися, Цин-ер. Яка краса…і вся моя!

- В шию міг би і не вгризатися, ти що, скажений пес?

- Хто б казав! Який це дикий леопард мені спину розідрав, не підкажеш? В тебе кігті накладні, чи власні відростають?

- Боляче?

- Анітрохи.

- От шкода.

- Змій з отруйним язиком!

- Ти визначся вже, чи леопард, чи змій.

- Обидва в одному, міфічне створіння з бестіарію. Унікальне, наймогутніше, краса його засліплює необережних…

- Сінь-ер, припиняй вже, інакше ми з покоїв не виберемося до завтра. Не те, що я був би проти…але все ж обов’язки.

(у залі для прийому гостей)

- Ого, скільки конвертів!

- (після підрахунків) Ми все ще бідніші за Чорновода, чи ні?

- Знаючи його апетити, точно багатші.

Так, з грошима розібралися, що там далі за пакунки?

- Від Сяньле і Хва Чена один, Пей Мін, Юйши Хван; так, ці від молодших, твоїх та моїх йолопів; о, цей без підпису, цікаво. Чорна обгортка, стримуючі печаті, якось не дуже підходить для весілля?

- Пропоную його відкрити першим, не люблю залишати неприємні сюрпризи на останок. Діставай меч і відійди трохи, прикриєш, як що.

- (обережно розрізає мотузку і піддіває тканину) Стережися!

- Що це за хрінь!

- Якась нечисть! Ай, швидка! Та відчепися від моєї ноги!

- Щось мені це нагадує… Потримай її трішки. О, дивися, у пакунку ще й нашийник з написом був.

- І що там? Читай швидше, інакше на одного чоловіка в тебе зараз поменшає.

- Нічого, давно хотів завести гарем.

- Що ти там ляпнув? А ну, лови!

- Та щоб тебе! От тепер сам натягай на неї нашийник, поки вона перегризає мені шию!

- Начепив. О, заспокоїлася. Сидить. Чого вона на нас витріщилася? Що це за скелетина?! Я такого звіра не знаю.

- Сінь-ер, ох і пам'ять у тебе дірява! Зовсім не пригадуєш, у кого міг бачити такий суповий набір?

- Та невже? Чорновод??? Це від нього???

- “Засіб від нудьги у подружньому житті”, красно дякую (закотив очі). Судячи з нашийника, це щось на кшталт ручного звірка…тільки трошки здохлого.

- Треба було все-таки рознести йому резиденцію наостанок…

(продовжують оглядати весільні подарунки)

- Що далі розпакуємо?

- Давай від Пей Міна, однозначно щось погане.

- В людях треба бачити хороше.

- Знову щось з вбивчих висловлювань Сяньле у молоді роки? Так то люди, а це Пей Мін.

- Цин-ер, ну ти й язва. О, книга, неочікувано.

- Що там? Хоч би не збірник мемуарів без цензури…

- Та краще б це!!! На, читай назву.

- “Два скорпіони у банці, або легенди про любовні пригоди двох небесних генералів”. Щоооо???

- Тираж: три тисячі примірників. Ще й кольорові ілюстрації (пролистав, почервонів і швидко закрив книжку).

- Скільки-скільки? Три тисячі???

- Тут ще припис “перший екземпляр у дар героям, чиї подвиги надихнули оплатити автору сюжет. Двадцять п’ять відсотків доходу від продажів (включно з наступними тиражами) - на ваш сімейний рахунок”. Коханий, що тобі більше до вподоби: четвертування чи кастрація?

- Спочатку друге, потім перше! А на закуску ще й щось третє!!!

- Ставлю свій меч проти засохлої булки Сяньле, що ідею подав Пей Мін, а допомагала однозначно Лін Вень.

- Тут і сперечатися ні з чим. Який сором…

- Коли Юйши Хван захоче за нього заміж, я їй допоможу.

- МИ допоможемо. І якнайшвидше.

(ще трохи згодом)

- Щось мені якось вже не хочеться відкривати останню скриньку…

- Це від Сяньле і Збирача квітів?

- Так.

- Мені теж не хочеться.

- Ти ж безстрашний бог війни, генерал.

- Ти теж, любий.

- Сінь-ер, на рахунок три?

- (зітхає), Аякже, один, два…куди, ще трьох не було!

- Наче поки живі.

- Мене це дивує.

- Значить, це щось дуже підступне.

- Тут шкатулка всередині. Два браслети і гральні кості.

- Фен Сінь! Стережися!

- Та щоб цього демонюгу громом побило, це змії! Ай, щоб тебе! Руби їй голову! Відчепися від мене, потворо!

- Меч не бере! Яка швидка…ай!

- Му Цине! Вона тебе теж вкусила???

- Так, що і не відірвати! Стій! Це все-таки браслет, а не змія.

- Молимося, щоб не отруйні. Бо добряче до артерії присмокталася, як п’явка. Як ти? Ох, вони знову рухаются!

- Переплелися і помінялися місцями. Це що за диво-артефакт?

- Схоже, щось на крові. Бачиш, тепер між ними червона струна?

- Сінь-ер, я здогадався, що це за подарунок. Пам’ятаєш червону нитку на пальці Сяньле?

- Нерозривна примарна нитка? Зв’язуючий талісман?

- Так.

- Цин-ер, то тепер ми завжди зможемо знайти один одного, де б не опинилися? А нічого так подарунок.

- А що кості? Стояти!!! Не чіпай руками!!!

- Навіть не думав. Тут записка, ага: “Сім кидків на випадок, якщо треба терміново звідкись забратися подалі. Працює після проходу через двері, направлення - згідно з побажаннями того, хто кинув кості”.

- Ну от, даремно лякалися. Не настільки Хва Чен на нас образився.

- Такого точно не очікуєш від Неперевершеного демона. Ось як міняє на краще подружнє життя…

- Але Сяньле воно явно зіпсувало…

- В усіх сенсах цього виразу!

КІНЕЦЬ