ПУРПУРОВА КУЛЯ
Скільки я вже йду цим клятим морем зелених джунглів?
День, два, тиждень?
Або всього декілька годин?
Хижі рослини намагаються мене дістати все частіше та частіше. Ліани, виявились ще нічого. Знай собі, ухиляйся, та крути головою на триста шістдесят, й все буде добре! До них дуже швидко додались десятки різновидів псевдо живих квітів, що тільки й чекають можливості підступно плюнути в спину липким та ядучим соком. А квіти з добрячими іклами! Хтось таке десь бачив? Я вперше.
Інколи свідомість починає жартувати, і я пригадую неймовірні речі, яких не могло зі мною бути. Присівши відпочити у тіні великої рослини, з товстим листям, я чомусь згадав пекельну спеку печер, та химерних, волохатих мешканців з ріжками, що так само хотіли мене вбити.
Тоді зі мною була дівчина. Як же її звали? До біса, забув! Голова йде обертом від зеленої спеки. Але її врятувати я не встиг. Шкода, вона встигла сподобатись мені. Пам'ять, що стерла ім'я, з радістю підсвітила момент її загибелі. Крики, спалах пекельного полум'я.
Сльози, тепер не від світу Зеленого Сонця, течуть щоками.
Як же шкода!
Але мені треба йти вперед!
Рослинним морем сновигають хижі тіні. Інколи хтось з цих хижаків також приходить поласувати мною на вечерю. Тоді я міцніше берусь відполіроване руків'я пожежної сокири. Остання потвора, з лискучою, жовтою шкірою, довгими пазурами та шаленими очима вбивці, добряче поганяла мене хащами.
І ще цей Звір. Я шкірою відчуваю чужу присутність. Він не нападає. Просто йде поруч, так, щоб я не міг його помітити. Тільки відчуття неминучої, лихої смерті, висить у загустілому від квіткового аромату повітрі
Але, не дивлячись ні на що - я вперто суну вперед, до своєї примарної цілі. Артефакт давно загиблої цивілізації, Пурпурова Куля, чекає та вабить мене.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Роман Фещак