Місто

1205
Публікація: 09.07.2024
Вірш
Завершено

Поглянь на місто, що відбивається у вітринах вулицею,

Наче більше немає для чого писати промінням

Сонця на рустах фасадів про те, що не збудеться завтра,

Про те, що минає в тобі розчиняючись геть непомітно.

Завтра — це ще одна спроба прожити вчорашній день,

Вчорашні надії просунути хоч на клітинку далі

В майбутнє, за годинником, що націлений іти не вперед,

А вдавати свій поступ бігаючи по циферблаті пам’яті.

Пам’ять, — вона тільки й чекає приходу чорнооких ночей

Втоми, сну, щоб хоч якось себе позбутись, вирвати

З безперервного маршу надії вчорашніх людей,

Вчорашнього міста з любов’ю його та сонливістю.

І збиратися далі, простувати, мов впертий віслюк,

Що з гуркотом тягне пожитки свого господаря.

Тут навіть пісок пам’ятає вчорашній каблук

Що у хмарі архівів на спогад йому приготовлений.

В окулярах твоїх відбиваються: небо, птахи,

Промальований обрій непевний вкінці перспективи,

Здається от-от, що розсиплеться весь краєвид,

Чи реальність його розпорошить на темні частини.

І тоді ти побачиш, що місто містилось в тобі

Що це ти залишала на стінах примхливе графіті

Наче все, що було — це натхнення коротких безсонь,

Між учора і завтра у без часовому світі.

26.01.2024

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі