Обіцянка

“Якщо при скануванні в вас помітять загрозу для людства, то вас має бути знищено, як ворога народу”, стаття друга «Об’єднаного закону людства».

Вийшовши з душу, привівши себе у належне становище, чоловік вже збирався йти, та погляд зачепився за дзеркало, яке показувало йому симпатичного чоловіка з карими очима, засмаглою шкірою, рівним носом, який дістався йому від матері Стефанії, щоправда, декілька років тому він втратив свою рівність. Всю композицію доповнював шрам, який Андрій отримав після смерті батька, коли з гарячою головою напав на “Дуб”, хоч тоді вдалось перебити й не так багато людей, та його це не зупиняло, він, що називається, зі звіриною люттю напав на одного з дубів та не помітив, як компанієць того провів ножем по лівій щоці. Звичайно, для нього все було добре і за кілька тижнів військовий повернувся до роботи, тільки шрам на щоці нагадував про те, що відбулось тієї ночі.

– А я ще нівроку, – промовив Андрій, та подумав, що цьому обличчю чогось не вистачає, якоїсь родзинки, що доповнить картину. – Посмішки, – прийшло в його голову ідея.

Він зробив спробу усміхнутись, та це радше було схоже на якусь пародію, ніж на щиру усмішку, це був по-справжньому звірячий оскал, було схоже на полювальника, коли той вже спіймав свою здобич і точно знає, що їй від нього не втекти. Та цей вищир більше налякав чоловіка, ніж змусив його відчути себе симпатичним.

– Звичайно, – вишкірився, – хто за такого піде, кому ти треба, Ілтушенко, от кому? – знову подивився на дзеркало і помітив, що від того приємного чоловіка, який був тільки декілька секунд тому, не лишилось й сліду.

Обіцянка, яку Андрій дав батькові, гріла його холодними зимними ночами, готувала йому їжу, прала шкарпетки, любила і займалась з ним коханням. Звичайно, з жінками він був й не з однією, та це більше було не кохання, ні, це радше було виявленням фізіологічної потреби. А от тієї єдиної, яку буде кохати більше за життя й хотіти від неї дітей, чолов’яга так і не знайшов.

Сьогодні у нього був заслужений вихідний. Після кожного виконаного понаднормового завдання голова, разом зі своїм відділом, відпочивають тиждень. Ось і зараз він сходив в магазин, ледь вижив, коли купляв всілякі смаколики, які батько забороняв йому в дитинстві, мабуть, тому вони зараз такі смачні, майже такі ж, як яблуко, котре вкусила Єва. Без сумнівів, це являлось не найважливішою справою з усіх, які у неї були, та розуміння того, що це заборонено, робить з людьми неймовірні речі.

В магазині ж була дуже дивна ситуація – «ЛЮСІЛЬ» почала збоїти й після того, як просканувала Андрія, аби забрати суму за покупку, почала казати до нього, голові спец. підрозділу «Таран», на секундочку:

– М3Nі N3 Д0380Л3N0 ПР0Д484ТИ Т4К3 БУNТі8NИК4М.

– Що? Яким ще бунтівникам, «ЛЮСІЛЬ», знову збій програми? – чомусь останні тижні деякі роботи: продавці, консультанти, водії не приймали від нього оплату з такими ж словами, проте після повторного сканування все знову вставало до норми, але не зараз.

– П08Т0РЮСЬ. М3Nі N3 Д0380Л3N0 ПР0Д484ТИ Т4К3 БУNТі8NИК4М. 4КТИ8УЮ Р3ЖИМ 3NИЩ3NN9, – і після цих слів милу «ЛЮСІЛЬ» наче підмінили – її очі замість привітного бірюзового кольору стали агресивно-червоними, руки зламали стійку касирки та стали ножами, тут-то Андрій по-справжньому злякався, бо свою табельну зброю він лишив вдома, та й не дуже б вона допомогла, бо тіло робота куленепробивне, чолов’ягу може врятувати хіба що божественне провидіння. Ще й тіло почало підводити – за декілька секунд воно стало пітніти, наче хтось в його голові вимкнув провітрювання.

– «Смішно виходить, – він відмітив іронію, – головного винищувача бунтівників буде знищено за підозрою у цій смертній карі».

– Що тут відбувається? – з кабінету, на якому висіла табличка “Бос”, вийшов чоловік в тілі з довгою сивою бородою і цигаркою в руці, пробурчавши таким голосом, наче його щойно розбудили, – І чому на весь магазин лунає сирена? «ЛЮСІЛЬ», ТИ Ж ЗНАЄШ ХТО ЦЕ, – голос вмить став шовковистим, адже він впізнав Андрія.

– «ЛЮСІЛЬ», СТОП, – твердим, наче камінь голосом, чітко і впевнено промовив він ці два слова. А це й все що було потрібно для того, аби звуковий датчик робота спрацював і вона заспокоїлась. Голос керівника і чіткість його слів.

– Фух, ледь богу душу не віддав, – Андрій хотів сказати дещо інше, що було типовим в колах військових, проте помітив, як в магазині знаходяться інші люди, навіть матері з візочками, які й не пискнули, коли касирка збунтувалася, невже для них це бачити не вперше?

– Пане Андрію, мене звуть Юхим Кілійський, вибачте за це непорозуміння, не знаю, що на неї найшло, але будьте певні, я віддам робота на перепрограмування, більше такого не повториться.

– Ага, звичайно, – не звертав увагу на цього старого брехуна від якого за кілометр смерділо пожадливістю, – а що з моїми чипсами?

Погляд боса опустився на підлогу, де валялась рівно пошматована, наче на слайсері, пачка чипсів “ДТН” (2).

– А, так це за коштом закладу, і – сказав він раніше, ніж подумав, - можете взяти ще щось, що забажає ваша душа.

Андрій помітив, як примружився лоб Юхима, коли він це сказав та як забігали ці химерні очі, здавалось, що той вже обдумує збиток, який понесе після того, як запропонував військовому на вихідному настільки велику знижку.

Чоловік керувався прислів’ям: «Дають – бери, б’ють – вдар першим», і за думкою господаря магазину нахабно обікрав того, забравши двадцять пачок чипсів “ДТН”, п’ятнадцять газованих напоїв “Step By Step” (3) й п’ять тістечок “Париж пав” (4), їх основу складала Ейфелева вежа, яка впала під час подій 2030-го року, а начинка була під самою вежею у вигляді ґрунту з полуничним джемом всередині.

– А чи точно «ЛЮСІЛЬ» помилилась? – думав про себе Юхим, коли вирішив перевірити свою здогадку.

– І що сьогодні по телику? – Андрій, повернувшись додому ще раз прийняв душ, набризкався своїм улюбленим одеколоном, щоб від нього не пахло страхом, вдягнувся в темно-сіру футболку і спортивні штани від компанії “Kyle” (5), намагався забути події в магазині, наче страшний сон, та увімкнув перший-ліпший канал для того, аби хоч щось перебило цей надокучливий звук в його голові.

– … дванадцята година дня і ми переходимо до екстрених новин, – в телевізорі з’явилась ведуча – темношкіра жінка років тридцяти восьми, за одним її поглядом стає зрозуміло, що увагу привертати вона вміє, а інших туди й не беруть. Якби ж вона вела щось інше, Андрій би точно подивився, а новини то не для нього, не його формат, так би мовити, в штабі, повідомлять все найважливіше. – Сьогодні вночі спец. підрозд…, - канал перемкнувся і тепер довгонога білявка зробивши таку посмішку, аби не тріснули її губи, щось тараторила, – сьогодні в восьмому епізоді шоу “Смійся з товстунів” ви побачите, як ці самі товстуни будуть битись між собою, ми знаємо, що ви таке любите, – можливо хтось і любить, про що свідчила кількість онлайн глядачів на цьому каналі, яка була більшою, ніж три мільйони, та не Андрій, бо він одразу ж натиснув кнопку «далі». На іншому каналі, судячи з титрів, фільм тільки починався, наскільки було зрозуміло за перші двадцять хвилин, то історія була про підлітка, який з дитинства мріяв стати гонщиком. На цьому каналі він і зупинився, хто знає, куди б затягнуло його життя, якби не військовий батько? А копирсатись у двигунах, чути їхній шум, як ті урчать, коли задоволені та гарчання, коли невдоволені, було раєм для вух. Тож, з вибором проведення часу чоловік визначився і вже відкрив першу пачку чипсів.

Тук-тук-тук.

– А? – голос Ілтушенка був заспаний, це свідчило про те, що на годинку-другу він заснув, та коли подивився на годинник - зрозумів, що то була не годинка, і не дві, а цілих сім, телевізор вже не працював, щоб «запобігти перевантаженню екрана».

Тук-тук-тук.

– Хто там? – Андрій підвівся й пішов до дверей, звідки лунав настирливий звук.

Тук-тук-тук.

– Та йду я, йду, заспокойтесь, - відкрив двері й не повірив своїм очам, - ти?

2. Даємось Тільки Найкращим.

3. Крок за кроком (укр.)

4. В контексті даної історії ідея десерту прийшла до відомого кондитера, який був на місці трагедії у той час, як Ейфелева вежа на очах у великої кількості людей просто зламалась і впала на десятки туристів.

5. Фірма спортивного одягу, заснована Кайлом Логенфордом, якого вже певний час підозрюють в бунтівництві.