Придворне життя імператорського почту 3 том - Тріснутий діамант

Давида поховали вже через день, поклавши по сусідству від його найріднішої і найближчої людини, яка виглядала змученим двійником його самого. Траурна хода була довгою, застілля - багатим, а імператриця-мати, як ніколи пригніченою. У короткий термін її покинули троє старших синів, які так донедавна пашили життям і обурювали її своїми витівками. Такий неслухняний Даніель, залежний від нього Давид і Філіп, що так був схожий у висловлюваннях на свого батька. Усі троє дітей були мертві. Тіла двох лежали в родинному склепі, а третій вважався зниклим безвісти.

Даніела занурилася в смуток на цілих два роки, не бажаючи приймати у своїй резиденції гостей, бути присутньою на будь-яких святах і брати участь у нових сварках між дітьми.

Трон посіла перша її донька - Анна, яку дуже скоро нарекли Анною II Вродливою. Нехай дівчина і розбиралася в управлінні державою доволі погано, мало цікавилася життям простих людей і воліла більше часу приділяти веселощам, аніж правлінню, багато з цих обов'язків взяв на себе її чоловік, якому передали всі права регента, дозволивши роздавати накази нарівні з короною.

Під заступництвом Олександра, Дакрі змогла без зайвих суперечок і негараздів знову здобути свою незалежність. Імрі позбулася жорсткої політики колонізації, а Славію просто залишили в спокої, давши жити так, як вони хочуть. Було вибудувано нові стосунки з Норією і зокрема з її очільником - королем Філіпом VI Кромійським, що доводився єдинокровним дядьком імператриці Анні та який терпіти не міг усіх дітей свого брата, з яким він провів усе дитинство та юність. Затаєна ненависть, що колись була братською любов’ю, нарешті змогла вщухнути й віднайти свій новий спокій у покровительстві над молодою племінницею, якій Філіп часом навіть надсилав якісь поради та своїх людей, аби допомогти їй в управлінні країною, що була для нього кровною батьківщиною.

Густав Камп, уже за тиждень після похорону Давида, зміг потішити свого коханого чарівною новиною про те, що його зір повністю відновився, а будь-який біль від сечовипускання - зник. Людовік був цим подіям такий радий, що знову не зміг стримати сліз і розридався в обіймах коханого, як востаннє.

Сумував норієць ще довго і не могли викликати в нього посмішки ані щедрі подарунки з віршами, ані відновлена врода, що повернулася завдяки магічному засобу дракона, який Густав дуже довго вмовляв Людовіка знову почати наносити на себе. Молодий пан Кері знову був прекрасний, вражаючи оточуючих своєю природною красою, але й тією ж мірою нещасний, не показуючи нікому своєї навіть самої маленької усмішки.

Сам Камп, поміркувавши певний час над пропозицією Олександра щодо їхньої співпраці, дійшов висновку, що поряд із цією людиною він більше здобуде, ніж втратить, тож вирішив відповісти йому згодою, чому маркіз Дель-Реві був тільки радий. Густава призначили мало не імператорським скарбником, перш ніж він зажадав собі посаду меншу і легшу, аби мати більше вільного часу.

"Такий талант, а так байдикувати любить..." - з досадою думав про себе принц-консорт, змінюючи наказ про призначення графа.

Була середина березня, коли сім'ї Камп і Комре офіційно підписали свій шлюбний контракт, розпочавши довгоочікуване об'єднання їхніх багатих, але таких нечисленних родин. Людовік дивився на все це з сумом, проте якось вплинути на вже прийняте рішення свого коханого, він ніяк не міг. Доводилося тільки підкоритися і прийняти як даність те, що Камп-Комре-Кері стають сім'єю, нехай і не на рівних правах між собою. Норієць ображався на цей факт цілий тиждень, не бажаючи приймати на собі ласку чоловіка, який у так негарно поставився до його чутливого і вразливого серця. Однак, час минав, подарунки ставали щедрішими, вірші інтимнішими, а обійми Густава бажанішими. У якийсь момент, Людовік усе-таки відпустив цю ситуацію, нехай і не повністю, але змирившись із тим, що в коханого тепер буде його офіційна наречена, а після і дружина, замість тієї просто подруги.

Підбадьорити парубка змогла тільки новина про переїзд до нового особняка неподалік від столиці, куди Густав запропонував перевезти й Агата з Філіпом. Щойно почувши таку пропозицію, Людовік очі від шоку викотив:

- Ми що, будемо вп'ятьох жити?

- А чому б і ні? - невимушено відповідав йому чоловік, поки за вікном щебетали птахи, насолоджуючись весною. - У Філіпа свого притулку немає, а Агат свого не може знайти вже два місяці. Як ти дивишся на те, щоб Філіп став твоїм особистим помічником? Він знається на багатьох речах, які тебе цікавлять, - задумливо підпер він свою голову вже загоєною долонею, з якої зняли всі бинти. - Нехай характер у нього не найм'якіший, але тісне спілкування з Агатом явно пішло йому на користь. Що ж стосується Агата - найкращий друг завжди має бути під боком, - позитивно посміхнувся граф блондину. - Людина це хороша і надійна. Їй можна і щось серйозне довірити.

Норієць просто не міг повірити своїм вухам.

Цього вечора, він зустрів коханого після його справ, у тій самій повітряній прикрасі на все тіло, яку було подаровано на Різдво.

- Луї? - приємно здивувався його оздобленню граф, пригальмувавши після ширми.

- Густі...? - ніяково посміхнувся йому чоловік із розпущеним хвилястим волоссям. - Дивись, який вродливий... - злегка погойдався з боку в бік, змушуючи плавно майоріти шовк і дзвеніти ланцюжки, що блищали на світлі.

Оглянувши всю цю картину, синьоокий зомлів і звалився без свідомості на підлогу.

- Густі! - злякано підбіг до нього Людовік, сів поруч і затягнув його голову на коліна, почавши стривожено плескати по щоках. - Густі! Густі!

- А...? - розсіяно отямився той.

- Густі, як ти? - стурбовано дивився на нього коханий.

- Луї...? - як уві сні потягнувся до його обличчя граф і поклав долоню на щоку. - Те що я побачив...? - плавно перевернувся він і вирівнявся, ставши поруч на коліна, уважно придивляючись до його обличчя. - Ти справді посміхнувся...? - напружено наблизився до нього, не в силах повірити власним очам.

Блондин сором'язливо й ніяково підняв куточки губ, ніби запитуючи, чи не про це говорить коханий.

- Аа...! - блаженно простогнав Густав, просочуючись насолодою від настільки маленького жесту. - Луї...! Посміхнися мені ще! Посміхайся мені постійно! - кинувся на його шию, одразу ж поваливши на підлогу і примкнувши до губ у бажаному поцілунку.

****

Запрошую у телеграм групу по цій серії, яка називається "Кромійська імперія". Там можна обговорити твір і поділитися своїми думками.

+ у цієї історії є офіційний фанфік - Сині очі, який розказує про стосунки Густава та Людовіка у сучасності