5 Норійська ласка
- Мх, мх, мх, мх, мх, - продовжували зноситися хлопці, лежачи на ліжку, обличчями до їх великого дзеркала, здатного відобразити будь-яку взаємодію їхніх гарячих і спітнілих тіл.
- Мм...! - бажано протягнув синьоокий, міцно стискаючи пальцями та зубами край матраца.
- Мх, мх, мх, мх, - чуттєво рухався в ньому Людовік, упираючись у м'яку перину напруженими руками. - Густі, - неквапливо ліг на його спину, цілком придавлюючи цю людину собою до ліжка, і плавно обійняв, бажано притискаючись носом до шиї.
- Луї... - неголосно відгукнувся коханий, піднімаючи своє налите кров'ю обличчя до їх відображення, з небаченою пристрастю сприймаючи його любов усім своїм тілом.
Він дивився на них. На цього втомленого від пристрасті блондина, який не припиняв рухати своїми стегнами, від чиїх ритмічних поштовхів з нього виривалося таке ж ритмічне дихання. На їхнє спадаюче волосся, яке сплутувалося між собою і прилипало тонкими пасмами до спітнілих облич. На його заплющені очі. На такий звабливий рум'янець, рожеві губи й гримасу, сповнену блаженства.
- Мх, мх, мх, мх, - штовхав його Людовік своїми стегнами, гаряче видихаючи весь свій жар прямо на шию.
- Ах, ах, ах, ах, - з прочиненим ротом насолоджувався всім цим Густав, прикриваючи від ніжності очі.
- Мм... - з усієї сили стиснув його руками верхній, видавлюючи з коханого лагідний і тихий стогін. - Густі... - бажано витягнув з-під нього свої долоні й неквапливо поклав їх на кохані зап'ястя, плавно беручи їх своїми пальцями в міцні замки.
- Аааххх...! - у задоволенні протягнув синьоокий, пристрасно підтискаючи свій напружений прес. - Аах...! - витягнув він свою маківку до стелі, відчуваючи неосяжний тонус, що наповнював усе його тіло.
- Мм... - сильніше стиснув хлопця Людовік, забираючи улюблені руки до його ж грудей.
- Аах...! - трохи голосніше застогнав граф.
- Мх, - у неможливості пережити такий екстаз, блондин переніс праве коліно трохи вище, роблячи свої стегна впевненішими, а проникнення - глибшим. - Мх, мх, мх...
- Ах! - сором'язливо зітхнув нижній, відчуваючи його рухи всім своїм тілом. - Луї!
Той припав до його вуха з гарячим шепотінням:
- Назви моє ім'я ще...
- Луї! - витягнувся коханий під ним, відчуваючи, як же напружуються пальці на його ногах, спрямовані до подушок. - Луї!
- Не припиняй... - припав він до його шиї з мокрим і м'яким поцілунком, ще сильніше стискаючи улюблені ребра руками.
- АХ! - глибоко зітхнув синьоокий, перемагаючи його тиск на груди. - Луї! Ах, ах, ах, ах, ах!
- Мм... - продовжував він пестити його язиком, так само вибиваючи гаряче дихання з цієї людини.
- Луї! - знову окликнув його коханий. - Луї! - голос його ставав голоснішим. - Мх! - стиснув губи, чуттєво вигнувши брови. - Мх! Мх! Мх!
- Густі... - з неголосним голосом відсторонився чоловік губами від розпеченої шиї, всипаної багатьма темними плямами, просунув руку до його підборіддя і повернув кохану голову до себе, почавши сплітатися з нею в самозабутньому поцілунку.
- Ах...! - вразливо відреагував на це синьоокий, усе так само відчуваючи його впевнені поштовхи об свої сідниці. - Мх! Мх! Мх! - ритмічно мукав він під час їх поцілунку.
"Я так тебе кохаю..." - міцно стиснув його Людовік, щойно відчув плавну зупинку улюблених губ, що застигали перед ним у напіврозкритому стані. Голос Густава ставав дедалі тихішим і тихішим, доки остаточно не затих, залишаючи по собі лише характерний звук гучного дихання, яке виривалося з нього через поштовхи ззаду. Блондин притулився до його шиї носом, поступово забуваючи про свою втому й такий довгий день, що завершувався настільки пристрасним вечором.
Кілька секунд було чути лише обопільне дихання двох закоханих, які так бажано кохалися один з одним, перш ніж Людовік відчув трепетне, але впевнене тремтіння того, в кому він перебував. Сильніше стиснув його руками.
- АААААААААААААААААА! - блаженно і голосно застогнав Густав, схопивши пальцями руку на своїх грудях. - ЛУЇЇЇЇЇ...! - широко розкрив він очі й рот, у насолоді дивлячись на їхні притиснуті одне до одного тіла.
- Мх, Густі... - припав до його вуха коханий, продовжуючи рухати стегнами. - Який гарний оргазм... - лагідно поцілував він його у вилицю, нагороджуючи за такий гучний стогін.
- Ах... - з втомленою задишкою обернувся синьоокий. - Мх... - глянув на його розслаблене й рум'яне обличчя. - Луї...
- Давай перевернемося? - зустрівся той із ним очима і, після легкого кивка, відсторонився, вольовим рухом перевернув свого чоловіка на спину. - Ох... - ніжно усміхнувся плямі, залишеній коханим.
- Мх, - з усмішкою глянув той на розбризкану по постілі сперму.
- У тобі все ще залишилося сім’я? - нахилився до нього Людовік і одним рухом злизав усі краплі.
- Для тебе, у мене прибережені цілі літри...
- Мм... - зацікавлено перемістився він до Густава. - Це ж наскільки довгу ніч ти можеш витримати...? - подався язиком до його живота, аби зібрати з нього всі залишки улюбленого сім'я, як раптово пролунав стукіт у двері.
Настільки несподіваний звук змусив коханців здригнутися.
- Хто це? - стривожено почав шепотіти синьоокий. - Уже пізно. Кому ми потрібні в такий час?
- Тихо, - миттю закрив блондин його рот долонею, насторожено повернувшись у бік виходу. – Напевно, твій оргазм нашого сусіда розбудив.
Густав обурено прибрав його долоню зі свого обличчя:
- Він із бароном Древнистим планував до самого ранку пити.
- Тоді не знаю, - роздратовано знизав йому плечима Людовік, усім своїм обличчям даючи зрозуміти, що точно не він відає, хто ними зараз цікавиться.
У двері знову постукали, але цього разу гість вирішив не мовчати:
- Ля крофуА, меньЄ! - гласно, але неголосно звернувся якийсь чоловік до мешканців цих покоїв. - Де кофуА, комрЕ де фОль, меньЄ! (Страви, пане. Все готово до подачі, пане.)
Густав спантеличено повернувся до їхнього виходу, щиро не розуміючи, чого від них хоче цей норієць у такий пізній час.
- Де комЕ, кор кА-ля! - чутно відповів йому Людовік. - ДіфукА! Де колЕ, ком тЕре! (Не зараз. Почекай. Принесеш, коли покличу.)
- Коло-тЕрре, меньЄ! - вибачаючись вклонився цей гість і пішов геть. (Буду чекати, пане.)
Коханці подивилися один на одного.
- "Де колЕ, ком тЕре"? - здивовано повторив Густав. (Принесеш, коли покличу?)
- Твій подарунок, - приліг на нього блондин.
- І коли ж ти його покличеш? Пізно вже.
- Ось закінчимо зараз - і покличу, - завів він руку до своїх геніталій, відсторонив бузковий шовк, заплямований кількома порціями сперми, і акуратно вставив свій член у Густава, який все ще не охолов.
- Мх, - тихо зітхнув коханий.
- Мені залишилося недовго, - припав він до його тіла і почав жадібно зноситися, скоріше бажаючи відчути і свою розрядку.
- Мх, Луї, - обійняв синьоокий його всіма кінцівками.
- Який ти теплий... - притулився блондин до його скроні щокою, прикриваючи очі. - Мх, мх, мх, мх, мх...
- Луї, - затишно сховався той в цих обіймах, проникаючи лівою долонею до знайомого отвору.
- Мх, - здригнувся від цього дотику норієць, посміхнувшись його доречності. - Твої грайливі пальчики не знають спокою...
- Мої грайливі пальчики...? - задоволено перепитав граф, спустившись долонею на його невгамовні яєчка, що стрибали туди-сюди від цих активних рухів стегнами.
- Мх, Густі... - зарився Людовік носом в його волосся. - Що ти робиш зі мною?
- Я...? - зацікавлено простягнув він до цього місця й другу свою руку, почавши загравати з усією ділянкою.
- Хмх... – охопив блондин його тіло руками, беручи в міцні обійми. - Густаве...
- Луї... - ніжно шепотів той на вухо, змушуючи вкриватися мурашками. - Людовіку мій...
- Мій Густаве, - любляче стискав він хлопця поруч із собою.
- Луї... Луї... - бажано повторював синьоокий цій людині, вкладаючи в кожен новий звук дедалі більше пристрасті. - Лю-до-ві-ку...
- Ах... - із насолодою розчинявся норієць в цьому моменті. - Мх...
Але цю ідилію знову порушили. Новий стукіт у двері.
- Щоб тебе пси роздерли... - знехотя відволікся від усього цього дійства Людовік. - Я ж сказав, що покличу, коли треба буде, - піднявся на руках, зупиняючи все, що відбувалося між ними, і незадоволено подивився в бік виходу: - Де колЕ, ком тЕре! Ай-то мі кОрра?! Де кон-фАка ля кАрре?! (Прийдеш, коли покличу. Чи ти мене не чуєш? Ти безмозкий баран?)
- Луї, - стривожився такою лайкою Густав, - не гнівайся так... - провів по його боках долонями, намагючись заспокоїти.
Слуга, що стояв по той бік дверей, вражено відступив, не зрозумівши ані слова з того, чим на нього кричали. Знову постукав:
- Ваша милість, їхня величність просить до себе Людовіка Кері на вечірній туалет.
- Так! Іду вже! - гнівно відгукнувся блондин і подивився на застиглого в тривозі коханця. - Усе! - невдоволено махнув він на нього. - Секс закінчено! - встав, без задоволення дістаючи з нього все ще ерегований пеніс, та почав переміщатися до краю ліжка.
- Ні, Луї! - злякано схопив той його за руку.
- Уся атмосфера зіпсована! - роздратовано подивився на нього коханець, вириваючи кисть із пальців. - Про яке продовження може бути мова?! Тим паче, що на мене Даніель чекає, - відвернувся до підлоги, на яку опустив ступні.
- Луї! - поспішив зупинити його Густав. - Зачекай! Зміни презерватив - я зроблю тобі приємно язиком, - поспіхом підійшов до їхньої скриньки з контрацептивами та відкрив її, почавши заглядати всередину.
- А там ще щось залишилося? - спантеличено розв'язав він вузол на своєму попереку і з легкістю відклав цей ковпак до решти таких самих використаних засобів захисту.
- Так, тут ще два, - дістав граф один і простягнув йому.
- Гаразд, - взяв його норієць, вдягнув на свій пеніс і зав'язав на попереку такий самий вузол, що мав утримувати презерватив від зісковзування.
- Лягай, - почав повертати його Густав у бік подушок.
Щойно і Людовік отримав свою порцію задоволення, після такого довгого і чуттєвого сексу, перерваного відразу двома людьми, хлопець швидко одягнувся, ховаючи всю свою золоту прикрасу під сорочкою, попередив коханого, що зараз сюди принесуть їхній вечірній перекус, і вийшов за двері, квапливо попрямувавши до Даніеля. Густав, тужливо проводжаючи коханого поглядом, втомлено зітхнув, зовсім не бажаючи відпускати його навіть до імператора, навіть на кілька хвилин.
- Ох, ох, ох… - поважно привітав Бірюза свого земляка, тільки-но він зайшов у покої Даніеля. - Яка легка хода... – продовжив він норійскькою, сидячи на тахті з келихом вина в руках. – Невже, хтось скинув своє сім’я?
- Скинув? - спантеличено зупинився Людовік, щиро не розуміючи, як Жан міг подумати, ніби його акт пристрасті може бути якимось механічним позбавленням від сексуального напруження. - Як примітивно, - відмахнувся він від цієї думки, відповідаючи норійською. - Я обмінявся бажанням і соками кохання, обопільно розділяючи всю солодкість жадібних поцілунків.
- Оо... - шанобливо протягнув приятель, розуміючи, що має справу зі справжнім норійцем. - І скільки ж разів відбувався цей дивовижний обмін? - вальяжно відпив вина.
- Ох, навіть порахувати не можу, - загадково відвернувся Кері. - Протягом цих годин стільки всього сталося... Ми почали ще шість презервативів тому... - красномовно покосився на друга.
- Ох! - театрально взявся той за серце, породжуючи на дружньому обличчі хвалькувату усмішку. - Який коханець! І з ким же ти так продуктивно провів цей час? Невже, з тим самим Густавом?
- Саме з ним, - важливо кивнув Людовік. - Його тіло і покірність будять у мені справжній вулкан... - хвалився він знайомому. - Усі його грані такі прекрасні, що я не можу встояти перед жодною з них. А як він стогне... - солодко похитав він головою. - Нотки його голосу дістають до найглибших куточків моєї душі...
- Як ти розповідаєш... - заворожено слухав усе це Бірюза. - Навіть самому спробувати цього твого Густава захотілося.
- Ох, - співчутливо зітхнув земляк. - Не пощастило тобі, що він віддав перевагу мені, - підкинув хлопець білявим волоссям, хизуючись своєю красою. - Густав однолюб, - покосився на Жана. - До тебе він буде байдужий, тоді як мене до останнього шматочка з'їсти хоче.
- До останнього шматочка? Хм, - скептично відхилився той до спинки.
- Не віриш? - поблажливо оглянув його знайомий.
- Потрібні беззаперечні докази.
- Будуть тобі такі докази, - підійшов Людовік до нього, розстебнув штани й оголив для друга той самий укус на сідниці.
- Ох! – вразився Жан цьому сліду на шкірі. - Яка пристрасть!
- Боюся, якогось дня він не стримається і все ж відкусить від мене шматочок, - вже застібав Кері ґудзики на штанях. - Ця людина сповнена бажання від маківки до самих п'ят. Він починає божеволіти щоразу, як я знімаю сорочку. Це неймовірний коханець.
- Ох-ох-ох... Здається, я починаю розуміти твою прихильність до цього Густава. Такі подарунки дарує, таку пристрасть до тебе відчуває... - похитав Бірюза головою.
- Ох, я щиро його покохав, - виразно поклав Людовік долоню на серце. - Мені більше ніхто крім нього не потрібен. Усі ці незліченні коханці, усі ці швидкоплинні зв'язки з майстрами кохання - усе це бліда міль, у порівнянні з насолодою, яку може подарувати мій Густав. Він найкращий. І найкращий у всьому. У цієї людини немає недоліків.
- Ну ж бо... - неприємно зніяковів друг. - Не продовжуй. Я й так уже сповнений заздрощів... - відпив із келиха. - Такого Густава собі знайшов... Де тільки такі коханці водяться...? – оглянув кімнату.
- А хіба тобі не припав до душі Агат? – занепокоївся приятель.
- Він цікавий, як ти й казав, але не більше... - важко зітхнув Жан, опускаючи очі у вино. - Він дуже нав'язливий. Проходу мені не дає, - відвів погляд.
- Ох, - співчутливо присів він по сусідству. - Мені він не рідко розповідав, наскільки зачарований тобою. Невже, це не взаємно?
Зі спальні вийшов предмет їхніх розмов:
- Гей, красені! - голосно і водночас невдоволено окликнув їх Холодний, відволікаючи від такого захопливого обговорення. - Тебе імператор уже півгодини чекає, а ти тут язиками з ним чешеш?
- Я просто захопився, - скоро піднявся Людовік, переходячи на кромійську. - Так давно не спілкувався з по-справжньому норійською людиною, - попрямував він до кращого друга. - Ти не розумієш, як я скучив за такими розмовами.
- І що ж ви обговорювали? - склав Агат руки на грудях.
- Свої вміння в майстерності кохання, - гордо підняв блондин підборіддя. - Кромійці надто замкнуті для того, щоб я так легко міг із ними поділитися своїми враженнями.
- Ти зараз із враженнями від мого запотиличника познайомишся. Де тебе чорти носять? - схопив його за руку і потягнув до Даніеля.
Поки Людовік був зайнятий переодяганням імператора, готуючи його до довгого періоду сну, в покої Густава вже заходили численні слуги, на чолі з тим самим норійським кухарем, вже зайнятим накриттям єдиного в кімнаті повнорозмірного столу. Хлопець спостерігав за всім цим мовчки, у одному халаті сидячи на ліжку і втомлено спираючись на стовп балдахіна плечем. Мало в нього було сил, щоб хоч якось коментувати весь цей невпинний рух навколо безлічі страв, принесених із кухні. Хотілося просто перекусити, лягти з Людовіком на ліжко і міцно заснути, відновлюючи всі сили, витрачені цього вечора на кохання.
Тільки-но кухар розставив усі страви, що дивовижним чином усе ж таки вмістилися на стіл, що почав прогинатися від кількості тарілок на ньому, чоловік відкланявся графу, побажав приємного апетиту й пішов геть, не наважуючись ще більше порушувати ту інтимну атмосферу близькості, яку легко можна було відчути у цьому приміщенні.
Ледве двері зачинилися з того боку, кажучи Густаву про те, що він залишився тут сам, хлопець рішуче піднявся і поспішив до столу, на якому була така кількість смаколиків, що він навіть не знав, за що вчепитися оком. "До повернення Людовіка мені не варто починати, але я такий голодний... - жалібно думав він, зупиняючи погляд на невеликій тарілці з квадратними цукерками, вкритими шоколадом. - Їх тут вісім. Нічого ж не трапиться, якщо я з'їм дві? Скажу йому, що їх тут було шість, - узяв одну і з легкістю відкусив половину, почавши інтенсивно жувати м’яку білу начинку, не замислюючись про її невиразний смак. - Мх, - зніяковіло прикрив він рот долонею, після того як проковтнув шматок. - Що це за запах? - потер граф язиком об піднебіння, відчуваючи якийсь дивний рибний присмак. - Це що, риба? - понюхав другу частину цукерки. - І справді риба, - здивовано відсторонився. - Але що це за риба і що вона робить усередині шоколаду? - спробував язиком білу начинку. - Жир? - ще більше спантеличився. - Це риб'яче сало? - округлив очі. - У норійців дуже дивні смаки, - поклав Густав другий шматок цукерки собі на язик, почавши уважно розжовувати такі незвичайні солодощі. - Ну... - задумливо аналізував він смак цієї страви. - На любителя, - узяв келих вина і сполоснув ним рот, від чого смакові відчуття стали ще більш насиченими. - Я не любитель... – скривився парубок, проковтнувши все це. - Дивні в них солодощі, - відвів погляд на іншу тарілку. - Але в цікавій формі, - притулився носом до невеликих булочок у формі чоловічих геніталій, уважно принюхуючись до їхнього запаху. - Ці, здається, без риби, - оглянув їх з іншого боку, помітивши біля мошонки отвір, заповнений білим кремом. - Хм, - зніяковіло посміхнувся. - Досить незвичайні солодощі..."
Поки Густав роздивлявся такі незвичні для нього страви, Людовік уже закінчував з імператорським туалетом, відносячи весь його одяг до гардероба.
- Ех, - тяжко зітхнув Олександр, після того як Даніель вигнав увесь свій почет до вітальні, залишившись наодинці із Бірюзою, з яким хотілося насолодитися норійськими пестощами, якими до цього володів тільки Алмаз. - Посплю сьогодні з дружиною... - втомлено опустився віконт в одне з крісел, водночас дістаючи свою новеньку табакерку з внутрішньої кишені, щоб ще трохи покурити перед сном.
Золото невдоволено покосився на нього:
- Може, ще й цього вискочку з собою забереш?
Дель-Реві спантеличено покосився на рудого, уже насипаючи тютюн у свою люльку:
- Щоб бентежити принцесу ще одним небажаним чоловіком у її спальні? - взяв свічник і підкурив курильну суміш. - Хоч би вона мене не вигнала, а ти кажеш ще й Бірюзу з собою забрати, - закрив табакерку і поклав її назад за пазуху каптана.
- Даніель із цим Бірюзою... - скріпляючи зубами продовжив Карл.
- Він же імператор, - спокійно подивився на нього Олександр, неквапливо випускаючи дим із рота. - Він робить те, що йому хочеться. Думаєш, Я був радий деяким його витівкам? Він сам собі господар, - відвернувся до каміна.
- Але він обіцяв! - уже не витримував Золото. - Він мені в коханні зізнавався! Він обіцяв, що буде прислухатися до мене!
- Мені він теж багато чого обіцяв... - відвів той втомлений погляд. - І Алмазу обіцяв, і Бронзі... Даніель просто забуває про свої обіцянки. Для нього, всі ці слова - це просто слова.
- Та як ти не розумієш?! Як ти не бачиш те, що бачу я?! - показав він у спальню. - Цей Бірюза підозрілий!
- Та годі вже, - із втомленою дратівливістю подивився на нього Агат, який розстеляв собі місце на тахті, перед каміном. - Твоя особиста нелюбов до норійців не відображає справжньої їхньої природи.
- Та не "не люблю" я норійців! - обурено повернувся до нього кучерявий. - Ти б теж помітив те, про що я говорю, якби не був так стурбований його дупою!
- Так, я стурбований його дупою, - обурено насупився Холодний. - І що з того? Це ще не означає, що я повністю осліп.
- От тільки ти осліп! І не помічаєш навіть очевидного! Навіть того, що йому на тебе абсолютно наплювати! - зло кивнув, змушуючи приятеля з неприємним відчуттям затихнути. - Ти йому не цікавий навіть трохи! - показав пальцями дрібку. - Усе, що його хвилює - то це як стати ближче до Даніеля!
- Не був би ти першим фаворитом, - крізь зуби процідив чорнявий, невдоволено відкидаючи ковдру на своє місце, - врізав би тобі без роздумів, - мовчки збив пухову подушку і почав роздягатися, зціпивши губи.
Олександр покосився на все такого ж розпаленого Карла:
- Навіщо ти так? Він же тобі нічого не зробив, щоб ти такими словами кидався.
- "Нічого не зробив"?! - з новою хвилею повернувся до нього рудий. - Ця сволота зараз Даніеля зваблює! - показав пальцем у спальню.
- Я про Агата говорив, - відвернув той свою голову, випускаючи струмінь білого диму в бік каміну.
Поки між членами імператорського почту розвивався черговий конфлікт на ґрунті невдоволення першого фаворита, Людовік уже повернувся до їхніх із Густавом покоїв і нетерпляче увійшов, бажаючи знову зустрітися з такою коханою для нього людиною:
- О, - радісно помітив він наритий стіл, навколо якого крутився коханий. - Уже все принесли? - квапливо підійшов до парубка.
- Тут так багато всього... - обернувся на нього синьоокий. - Що це все таке?
- Це той самий подарунок, про який я говорив тобі, - обійняв блондин його ззаду, виглядаючи з-за плеча на всі ці тарілки. - Я хотів дати тобі спробувати найпопулярніші норійські десерти. Але не втримався і замовив ще кілька основних страв. У Кромії ти точно таке не спробуєш. У вас таке не готують, - потягнувся до тих самих кокетливих булочок. - Хоча б це, Густі, - з усмішкою взяв він один борошняний пеніс і підніс до коханого. - Це "ля кремЕ де фуззІ". З їхньою допомогою при норійському дворі вираховують усіх мужоложців і женоложиць, - усміхнувся. - Мене вирахували точно так само і в перший же день, - з ностальгією зітхнув.
- Їх треба просто почати їсти? - подивився на нього синьоокий, не зовсім розуміючи схему цього вираховування.
- Хм, ні, - усміхнувся йому коханий і випустив з обіймів. - Їсти їх може хто завгодно - це ще зовсім не показник. Комусь може просто подобатися їхній смак, - задумливо оглянув цей солодкий десерт. - Людина починає розкриватися, коли відчуває крем, - покосився на друга, що повернувся до нього всім тілом. - Хочеш, тебе перевірю, мужеложець ти чи ні?
- Хм, давай, - зніяковіло посміхнувся парубок, цікавлячись, чи справді цей тест дає такий точний результат.
- А потім ти перевіриш мене, - глянув Людовік на булочку. - Їх завжди їдять у парі. Хах, - подумав про майбутню реакцію Густава, який ще не знав, що на нього чекає. - Це буде навіть трохи кумедно... - взяв борошняну мошонку зубами, не сильно натискаючи на тісто, і впевнено подивився на коханого, жестами показавши, що він повинен узятися за протилежний кінець цього органу.
Синьоокий слухняно обхопив борошняну голівку губами і почав чекати наступних вказівок, як Людовік несподівано стиснув свою частину кондитерського виробу, та спровокував справжній кремовий оргазм, чий викид чимало здивував Густава, який зніяковіло почервонів від такого раптового та солодкого сім’я, що розтікалося його ротом, і яке він незабаром почав ніжно збирати язиком. Приятель спостерігав за цим заняттям із неприхованим задоволенням, пригадуючи точно такі самі рухи ще годину тому, коли його друг без одягу стояв перед ним на колінах і без жодного захисту доводив усе своє кохання.
- Мх, - лагідно проковтнув усе це граф. - То як? - підняв він на коханого ніжний і збентежений погляд із рум’яними щоками. - Я мужеложець?
- Ще й який... - з насолодою дістав він з рота цю булочку і пригорнувся до чоловічих губ у омріяному поцілунку, лагідно притискаючи його до себе за поперек. - Я навіть трохи збудився... - з усмішкою подивився в ці бездонні сині очі. - Жодних шансів, що ти байдужий до членів...
- Хм, - спокійно посміхнувся йому Густав. - А як щодо тебе?
- Якщо ми зараз проведемо ще один такий тест... - упевнено взяв блондин його руку та поклав на свої геніталії, даючи відчути їх легкий тонус. - То вся ця їжа залишиться без найменшої уваги... А деяку з неї, - неквапливо кивнув, відсторонюючи його долню від своєї мошонки, - варто почати куштувати якомога швидше...
- Ох, - грайливо зніяковів приятель, усміхаючись цьому світлому обличчю, - ти й справді збудився.
- Твої ніжні ковтки породжують у мені таку красномовну реакцію... - ніжно поцілував Людовік його в щоку. - Крім того, ці булочки ще й смачні, - відсторонився він від коханого і дав йому у руки ту саму, чий крем вони зараз розсмакували. - Обов'язково оціни їх, - оглянув стіл, - поки я скажу слугам змінити сервіровку. Хто взагалі цим займався? - спантеличено відвернувся до дверей і попрямував на вихід, поки Густав ніяково оглянув вміст своїх долонь і почав його їсти, лагідно відкусивши яєчко.
Незабаром, сюди зайшли лакеї і почали переставляти столові прибори, переміщаючи їх до одного вузького боку столу. Людовік спостерігав за цим вкрай уважно, стежачи за кожним їхнім рухом, здатним перевернути той самий накритий порцеляновою кришкою суп, розлитий у дві глибокі миски на сервірувальних тарелях. Щойно ці слуги впоралися, хлопець поспішив їх вигнати, бажаючи залишитися з Густавом наодинці.
- Луї, - відгукнувся синьоокий, уже закінчивши з першими солодощами, - давай я допоможу тобі переодягнутися?
- Ні, після супу. Це буде справжній злочин, якщо я затримаю нас ще хоч на хвилину, - відставив коханому крісло на чолі столу. - Сідай. І прополощи рот водою. Ми трохи порушили порядок страв.
- Суп? - присів Густав на своє місце.
- Так, - посунув він його сидіння. - Сподіваюся, ти не заглядав під кришку до мого приходу? - з усмішкою присів по ліву руку.
- Ні, - похитав той головою, відпиваючи води з келиха.
- Тоді чудово! - так само сполоснув парубок рот. - Густі! - з ентузіазмом узяв він маленькі кришечки на їхніх тарілках. - Представляють тобі "моллЕ де кіррі-пО"! - підняв вміст своїх рук і відкрив для коханого цілу тарілку гарячого супу, в якому плавали закручені щупальця кальмара.
- Луї! - вразився їм Густав. - Це...
- Швидше починай їх їсти, - кивнув блондин на його тарілку. - Коли охолонуть – вони зовсім несмачні, - поспішно взяв свою виделку з двома зубцями, проткнув нею один шматок і почав миттєво відкушувати присоски, швидко перемелюючи їх зубами.
- У вас водиться таке...? - задумливо оглянув синьоокий завитки, які плавали в бульйоні.
- Так, - важкувато кивнув норієць, бажаючи якнайшвидше втамувати свій звіриний голод цим вареним головоногим. - Їх виловлюють у Північному морі. Це просто неймовірні тварюки. Жах які величезні.
- Я ніколи не їздив на південні кордони Імрі, - невимушено зауважив Густав, - але кажуть, що там виловлюють дуже схожих звірів, - узяв невеличку щупальцю на виделку й акуратно відкусив її кінчик, уважно пережовуючи її м'яке рожеве м'ясо, бажаючи в усіх подробицях розсмакувати цей незвичайний смак. - Мх, - зніяковіло прикрив він рот пальцями, відводячи погляд убік.
- Густі? - перейнявся цим звуком Людовік. - Тобі жорстка частина попалася? - схвильовано поклав долоню на його передпліччя, щиро не бажаючи, щоб перше враження коханого було спричинене невдало приготованим шматком.
- М, - проковтнув усе це знайомий. - Ці присоски так ніжно хрумтять... - відкусив ще частину, бажаючи розсмакувати саме цю ділянку такого незвичайного для нього молюска.
Норієць з полегшенням видихнув, розуміючи, що той звук був спровокований тільки специфічними відчуттями, які в роті породжує цей спрут:
- Деякі з них усе ще можуть прилипати до твоїх щік, - ласкаво посміхнувся йому блондин. - Якщо таке трапиться - просто підчепи його кінчиком язика, і він відклеїться.
- Я ніколи не їв нічого подібного, - продовжував смакувати Густав. - Цей кальмар це щось... - почав жувати ще один шматок.
- Ох, упевнений, що ще одну коронну страву ти точно ніколи не куштував.
- Я багатьох морських мешканців не куштував, - усміхнувся коханому граф, роблячи новий укус на закрученій щупальці.
- Оо... Та наступну страву й не всі норійці куштували.
- І що ж там таке? - з цікавістю очікував відповіді Густав.
- Ти колись їв м'ясо косатки? - зацікавлено подався до нього Людовік.
- Косатки? - спантеличено повторив синьоокий, продовжуючи жувати кальмара. - Я навіть не знаю, що це...
- Це така величезна чорно-біла риба. Жахливий своєю кровожерливістю звір, - відсторонився до свого місця, відкусивши ще частину молюска. - І ми обов'язково його зараз спробуємо, - оглянув стіл, перемелюючи зубами варену щупальцю. - Це мала бути... А, ось, - підвівся з крісла і потягнувся до вузької глибокої тарілки із кришкою. - Представляю тобі "ла каррЕ де кон фіййО", - поставив тарілку між ними та відкрив Густаву тонко нарізані червоні шматки м'яса, що плавали в густому темно-помаранчевому соусі. - Його краще їсти з грінкою де фіййЕ, - пошукав він серед страв невеличкий кошик із просмаженими в олії та часнику шматочками хліба, та переніс їх до коханого. - Вмочуй грінку в цей соус і їж разом зі шматочком м'яса, - вправно виконав свою інструкцію і почав інтенсивно жувати: - Мм... - похитав головою. - Косатка жорсткіша за кальмара, але її теж неодмінно варто скуштувати. Мх, - із задоволенням проковтнув цю скибочку. - Обожнюю цей соус, - взяв нову порцію.
Синьоокий, зацікавившись цією гедоністичною насолодою, теж відволікся від свого поїдання головоногого молюска, узяв до рук грінку, вмочив її в соус і поклав зверху невеличкий шматочок косатки, долучившись до отримання задоволення від такої незвичної для нього страви.
Минув певний час, перш ніж Людовік, який уже розсмакував із Густавом більшість принесених ним страв, усе ж таки вирішив зняти свій костюм, чиї штани вже починали тиснути на повний живіт.
- Фух, - важко видихнув облондин, встаючи з-за столу. - Оце я голодний був, - з усмішкою оглянув свої порожні тарілки. - Я так наївся... - попрямував до їхньої шафи за каміном і почав розстібати ґудзики на жилеті. - Сподіваюся, ти не проти, якщо я зніму і твою прикрасу? Я б уже хотів переодягнутися в нічне, - зняв каптан із жилетом і перевісив їх на плічка.
- Давай я тобі допоможу? - піднявся Густав, залишаючи свої ледь початі страви на столі.
- У цій справі мені й справді допомога не завадить, - усміхнувся хлопець, позбуваючись штанів і парадного взуття.
- Повісимо його на манекен? - підійшов до нього коханий.
- Гадаю, це найкраще рішення, - перевзувся Людовік в домашні капці й почав знімати спідню білизну. - На вішалці, вона може легко заплутатися, - відклав свої кальсони, сорочку і панчохи в кошик для брудної білизни, що стояв на підлозі шафи. - Ну як? - феєрично повернувся він до Густава. - Усе ще вродливий? - хвалькувато показав йому всі свої принади.
- Чарівно вродливий... - розслаблено посміхнувся синьоокий, насолоджуючись його привабливими рухами.
- Ходімо, допоможеш мені зняти всю цю красу, - взяв блондин його за руку і повів до крісла для читання.
- Треба буде ще і цей шовк віддати на прання, - швидкоплинно поглянув Густав на заплямовані відрізки тканини, що прикривали найцікавіші місця.
- Так, - кивнув Людовік. - Ми його так забруднили сьогодні... - прийшов із коханим до його місця для читання, і кивнув на сидіння: - Піднімайся. Візьмеш його за плечі, а я намагатимуся вибратися.
Густав спантеличено насупився:
- Луї, адже тут є замочки, - відпустив його долоню, відсунув руку і почав розстібати маленькі золоті карабінчики, які ховалися під коханим ліктем.
- Замочки? - здивовано подивився на нього блондин.
- Звісно, - поетапно розстібав той безліч ланцюжків. - Усю цю конструкцію взагалі можна розібрати на окремі елементи, - спустився до його стегон, на яких роз'єднав останню золоту нитку на цьому боці. - А тепер його можна і зняти, - піднявся на своє крісло ногами, взявся за золоті нитки на плечах і кивнув: - Можеш вилазити.
- Дідько, - почав вибиратися Людовік, через бічну частину цієї прикраси, поетапно відклеюючи від свого липкого тіла тонкі золоті нитки. - Я й не думав, що тут такий механізм є.
- Ці замочки є і з іншого боку, - посміхнувся цьому Густав.
- Добре ти продумав усе це... - задумливо підсумував норієць, звільнившись із повітряної прикраси. - Я думав, що її потрібно буде тільки через верх надягати й знімати, - делікатно забрав усе це вбрання у свої руки й переніс його на манекен. - І одягається так легко... - нахилився він до тих самих замочків, почавши застібати їх на штучному чоловічому торсі.
- Хах, через верх? - спустився на граф підлогу, знову взуваючись у теплі капці. - Скільки б часу це зайняло? А якби ти заплутався?
- Коли я одягав його, то теж переймався цими питаннями. Мені й на думку не спадало, що тут можуть бути якісь замочки, - відсторонився, подивившись на них здалеку. - Їх узагалі тут майже не видно.
- Так, - з ласкою припав Густав до його теплого тіла, дивлячись на цей виріб. - Добре ювеліри постаралися. Виглядає, як суцільний золотий ланцюг.
- Або навіть павутина. Прекрасна прикраса, - швидкоплинно поцілував коханого в щоку. - Неодмінно одягну її наступної нашої ночі, - підійшов до манекена і спустився перед ним на присядки, почавши від'єднувати той самий шовк.
- "Наступної нашої ночі"? - з ніжною посмішкою повторив Густав. - Луї, давай візьмемо кілька днів перерви?
- Для проникнення? - відклав він перший відрізок на підлогу, взявшись за другий.
- Хоча б, - усміхнувся той. - Приймемо завтра ванну, розслабимося...
- Мм, як спокусливо звучить, - усміхнувся приятель. - Тільки ти, я і ванна...
- Саме так, - кивнув синьоокий.
- ...і мої прозорливі пальчики, - піднявся блондин, забираючи із собою два бузкові шматки напівпрозорої тканини. - Густі, - однозначно подивився він на нього, - я тобі не можу дати жодних гарантій, що завтра мої руки не стискатимуть твою гарячу плоть.
- Ну... - задумливо пройшовся той поглядом по цьому оголеному тілу. - Я тобі теж не можу дати жодних гарантій...
- Мм... - зацікавлено прикусив Людовік губу, спостерігаючи цей оціночний рух очима. - Уже чекаю на завтрашній вечір, - швидкоплинно поцілував його й пішов до шафи, куди кинув увесь бузковий шовк. - Продовжимо нашу трапезу? - поспішив одягнутися блондин в довгу нічну сорочку. - Там ще стільки смаколиків залишилося, - дістав халат.
- А хіба ми вже не наїлися? - невпевнено посміхнувся Густав.
- Але ми ще не все спробували! – завзято подивився на нього Людовік, зав’язуючи на пояс халату. - Давай! - підкликав до себе рукою, енергійно повертаючись на своє місце. - На кінець, я приберіг усе найсмачніше! Ніяких дивних поєднань! - відставив його крісло, запрошуючи за стіл. - Тільки справжні десерти! - простежив за тим, як коханий нерішуче підходить до свого колишнього сидіння. - Продовжимо тортиком! - весело поцілував його в щоку і поспішив до іншої частини столу, звідки забрав тарілку з невеликим шматком десерту, з усіх боків замазаним білим кремом. - Представляю тобі "кислу хмару", - поставив його перед другом, забираючи вже нікому не потрібну надкушену слойку. - Не дай цій назві обдурити тебе. Це дуже солодкий десерт, усередині якого на тебе чекає кислий сюрприз, - квапливо сів у своє крісло, почавши уважно спостерігати за реакцією парубка, який уже підносив виделку до цього білого крему.
Розділяючи з Густавом усі найулюбленіші свої солодощі, Людовік із нетерпінням очікував, коли ж його коханому сподобається хоч один десерт настільки, що він не захоче з ним розлучатися, поки повністю не з'їсть. Страву за стравою презентував йому енергійний блондин, з кожним новим укусом очікуючи на появу захвату на улюбленому обличчі, яке залишалося незмінно позитивним, куштуючи чергову ложку. Густав методично смакував кожен піднесений для нього десерт, відламуючи по невеличкому шматочку збоку, неквапливо жуючи й неодмінно посміхаючись Людовіку, нахвалюючи вдале поєднання інгредієнтів. Синьоокий спробував лимонний торт, карамелізовану апельсинову цедру, соковиті шоколадні ріжки, безе, що розсипалося в руках, посипаний лісовими ягодами і зефірними кульками тарт, просочені сиропом вафлі і зовсім незвичне морозиво, яке вже почало танути в теплі навколишньої кімнати. Але ніщо не затримало хлопця на собі більше, ніж на два невеликих укуси.
Людовік дивився на всі ці початі солодощі й просто опускав плечі. Здавалося, що Густаву нічого не припало до душі по-справжньому. Здавалося, що він посміхається і хвалить десерти тільки тому, що не хоче засмучувати свого коханого, показуючи йому дійсну свою реакцію на всі ці страви. Здавалося, що Людовік не просто прогадав із подарунком, а геть промазав, не влучивши в уподобання Густава навіть на грам.
"Йому нічого не сподобалося... - поник блондин. – Жодна з страв. Ані печеня, ані солодке... Йому взагалі нічого не сподобалося... - трагічно опустив він голову, закриваючи її руками. - Це жахливий подарунок, - болісно стиснув пальцями волосся. - Огидний... Як тільки мені могло спасти на думку, що це гарна ідея...?" - відчайдушно зігнувся удвічі.
- Луї? - стурбовано гукнув його Густав, помітивши цю дивну печаль. - Луї, - нахилився до нього, поклавши долоню на плече, - що сталося? Чого ти так засмутився? Щось трапилося? Я щось не так зробив...? - невпевнено притих.
- Мій подарунок... - глибоко вдихнув блондин, намагаючись втихомирити внутрішнє тремтіння. - Він жахливий... - вирівнявся, відвертаючись від коханого. - Тобі взагалі нічого не сподобалося...
- "Не сподобалося"? - здивовано завмер хлопець. - Луї! - поспішив узяти його за руку. - Мені все сподобалося! З чого ти взяв, що я не оцінив твого подарунка?
- З чого я взяв? - болісно повернувся до нього парубок, показуючи все своє обличчя, спотворене сумом. - Ти нічого не з'їв! – вказав на повний стіл страв. - Ти весь день майже нічого не їв! У нас був такий довгий і пристрасний вечір! Після нашого весілля ти цілу гору м'яса з'їв! А зараз...! - болісно впустив свою руку, дивлячись в ці бездонні й стривожені сині очі. - Ти майже нічого не з'їв... - відвернувся. - Ти навіть не наївся...
Густав опустив свій погляд, побачивши перед собою повну тарілку жирних і хрустких вафель, залитих кленовим сиропом:
- Луї, - ніяково склав він долоні на своїх колінах, - я мало їв не тому, що мені не сподобалося...
- А чому тоді? - вражено повернувся до нього коханий. - Яка ще може бути причина?!
- Я вирішив обмежити себе в їжі... – притих парубок.
- Обмежити? - спантеличено не розумів Людовік. - Навіщо? Тим паче в такий день! - відчайдушно змахнув рукою і відвернувся. - Тобі просто нічого не сподобалося, - прикрив своє обличчя долонею. - Ось і все.
- Я... - схвильовано стиснув він халат на своїх ногах, відчуваючи, як стискається горло від наміру озвучити цю болючу думку. - Луї... Я... Я не хочу, щоб ти мене кидав... - боязко стиснувся граф.
Приятель насторожено покосився на нього і справді не розуміючи, що він має на увазі:
- Густаве, де зв'язок? Який зв'язок між тим, що ти не поїж і тим, що я тебе кину? Тим більше, що я і не думав цього робити.
- Ти сам казав, що не любиш товстих людей... - засмучено скривився коханий, у готовності заплакати. - А якби я все це з'їв - я б точно розтовстів... - прикрив він свої очі руками.
"Він що, плаче?" - вирівнявся Людовік, забуваючи про свою печаль.
- Густі... - заклопотано потягнувся блондин до нього, щоб міцно обійняти й заспокоїти. - Люди не товстіють від разового переїдання. Тим паче, що ми сьогодні витратили стільки сил... Густі, - схвильовано встав і підняв його, повернувся у своє крісло, саджаючи парубка на коліна. - Густі, - заглянув у опущене обличчя, обіймаючи його з усіх боків, - не плач...
- Ти ж сам казав, що ненавидиш таких, як Бронза, - тихо здригався синьоокий, не маючи сил контролювати свої емоції.
- Я не ненавиджу повних людей, - міцно притиснув його Людовік до свого серця, намагаючись заспокоїти. - Вони просто не приваблюють мене.
- Це одне й те саме...
- Ні, не одне й те саме, - прибрав долоні з його обличчя, витер пальцями щоки й лагідно поцілував: - Густі, ти не розтовстієш, навіть якщо весь цей стіл зараз з'їси. Згадай скільки солодкого ти з'їдав після наших сварок. Хіба ти погладшав?
- Погладшав, - похнюпив той голову.
- Не кажи так. Нічого ти не погладшав, - поцілував у щоку. - Те, що твоє тіло втратило колишню форму, то це наслідок відсутності ранкових пробіжок. Моя фігура теж змарніла через ту місячну лінь. Але ж ми з тобою не погладшали, - притулився носом до його вилиці. - Густі, ти не товстий і ти не погладшаєш від однієї надмірно ситної вечері.
- Погладшаю...
- Не погладшаєш.
- Погладшаю. Тут багато солодкого і жирного. Від такого завжди гладшають.
Людовік важко видихнув, відсторонюючись від його теплої шкіри:
- І нехай ти погладшаєш, - ввів він Густава в тотальний смуток. - Зате, ти будеш повним сил, щоб потім бігати зі мною щоранку. Густі, для того щоб ти погладшав хоча б до стану Бронзи - тобі потрібно переїдати протягом місяця або двох. А як часто ти переїдаєш? Зовсім же не часто. Я ж бачу скільки тобі потрібно для того, щоб наїстися. Густі, навіть якщо ти почнеш систематично переїдати - я просто почну збільшувати нашу дистанцію на пробіжці. А знаєш, що трапляється, коли ти багато їси і займаєшся спортом?
- Ти не товстієш? - сумно відгукнувся парубок, майже припинивши здригатися.
- Ти нарощуєш м'язи, - позитивно поцілував його блондин в щоку. - Густі, не бійся їсти все, що тобі подобається. Поки я з тобою - твій одяг перешивати не доведеться.
Коханий невпевнено покосився на нього.
- Я тобі правду кажу, - переконливо продовжив цим очам Людовік. - Ось я, наприклад. Я сьогодні добряче наївся і навіть переїв. Але я не боюся погладшати, хоча ти сам знаєш, як уважно я ставлюся до своєї фігури. І ти не бійся.
- Отже, у нас завтра буде дуже довга пробіжка...? - усе ще сумував граф.
- Ні, завтра ми будемо відсипатися і набиратися сил. Я так довго задовольняв тебе, що не впевнений, що зможу завтра ходити, - усміхнувся норієць, міцно притиснувши коханця до себе. - Так сідниці болітимуть...
- Я можу розім'яти їх для тебе, щоб було не так боляче.
- Хах, ти ж хотів узяти кілька днів перерви від проникнення.
- Ну...
- Хаха! Я тебе зрозумів, - завзято стиснув Людовік м'ясисте дружнє стегно. - То що, хочеш ще підкріпитися і щось розкуштувати краще?
- Я... - неквапливо оглянув Густав повний їжі стіл, поступово відпускаючи свою журбу. - Луї, а куди ти забрав ведмежатину...?
- Тобі справді сподобався білий ведмідь? - із шокованою посмішкою зазирнув він у його обличчя.
- Я його погано розсмакував... Можливо, я міг би з'їсти ще кілька шматочків? - прохальними очима подивився граф на коханого.
- Звісно ж! - почав підніматися блондин. - Сідай, - повернув його на чоло столу. - Я його кудись... - задумливо вирушив він на інший кінець усього цього застілля. - Десь тут я його залишав... - оглянув купу розставлених одна на одну тарілок. - Ось! - енергійно дістав відкриту миску із запеченою нарізкою з ведмежого м'яса.
- Ам... - ніяково спостерігав за ним Густав, ніби бажаючи ще щось сказати. - Луї, а можеш знайти ще тарілку з косаткою? Там же ще залишався соус?
- Так! Звичайно! - з ентузіазмом узяв парубок другу тарілку і поставив їх прямо перед коханим, що вже тягнувся до часникових грінок. - Уже тут, - скоріше взяв Людовік цей кошик із хлібом і поставив його перед другом.
- Цей ведмідь жирніший за нашого, - намазав синьоокий на грінку соусу, забираючи його в залишків косатки, і наколов виделкою товстий шматок ведмежого м'яса, почавши зубами витискати з нього весь сік.
- Ох... - із розчуленням зітхнув блондин, спостерігаючи, як по улюблених губах починає стікати все ще теплий жир. - Можливо, тобі ще щось сподобалося або ще хочеться щось краще розсмакувати? - енергійно нахилився він до коханого.
- Луї, - ніяково проковтнув хлопець не до кінця прожований шматок, - а можна я скажу тобі правду? - підняв він на парубка невпевнений погляд.
- Так, звісно, - опустив блондин плечі, уже приготувавшись до негативної оцінки всього, що він замовив у рідного кухаря.
- Рибні цукерки... Вони...
- Вони дуже специфічні, - миттю кивнув норієць, уже розуміючи, до чого хилить чоловік. - Вони взагалі мало кому подобаються. Я просто хотів, щоб ти спробував їх і дізнався, що в нас є навіть таке.
- Я думав, ти образишся, якщо я скажу, що вони мені не сподобалися... - опустив той очі на ведмежатину.
- Що ти. Це ж норійська кухня. Цілком нормально, якби тобі щось не сподобалося, - присів на своє місце. - А що тобі ще не сподобалося? Тільки чесно.
- Ну... - незграбно колупав він язиком шматок м'яса, що застряг між зубів. - Мені сподобався кальмар... Лимонний торт, апельсини, "кремовий сюрприз"... Зефір... - трохи притих. - Був мені не дуже до душі...
- Добре-добре, - уважно кивала близька людина. - А що ще не сподобалося? Може, тріска з ягодами?
- Ні, вона була доволі... Цікавою... Можливо, я б іще коли-небудь був не проти її з'їсти... - глянув на коханого.
- А косатка?
- Вона... - перевів погляд на тарілку в соусі. - Цікава, але...
- Незвично, що м'ясо рибою пахне?
- Так, трохи... - ніяково кивнув Густав. - Порівняно з кальмаром...
- Програє? – усміхнувся блондин. - Я вже зрозумів, що тобі дуже молюски подобаються, - швидкоплинно поцілував коханого в щоку.
- Луї, ем... - покосився на нього власний чоловік.
- Так, Густі? - взяв він його за руку, позитивно очікуючи наступного слова.
- А як твій кухар доставляв кальмара в Кромію?
- Якщо чесно, то не знаю, - відпустив його парубок, відхилившись до свого крісла. - Швидше за все, живим. Зараз холодно, тож його цілком могли везти в бочці з морською водою. А що? Він тобі здався несвіжим? - занепокоївся.
- Ні, все гаразд було, - опустив він погляд на більш-менш звичне м'ясо. - Просто... Я подумав, що... Що можна було б організувати регулярну доставку цього звіра сюди. Щоб... Їсти його частіше, - підняв очі на Людовіка, який повільно розпливався у захопленій усмішці.
- Тобі справді так сильно сподобався кальмар? - радісно перепитав він коханого, трохи нахиляючись до нього.
- Угу, - лагідно кивнув Густав. - Можливо, твій кухар міг би затриматися тут довше? Мені припали до душі деякі ваші страви, - оглянув повний стіл їжі. - Можливо, він би зміг приготувати мені ще якісь ваші шедеври. Це ж явно не все розмаїття вашої кухні, - повернувся до коханого, що з неймовірним поривом кинувся на його губи, показуючи йому всю свою ейфорію від цієї пропозиції.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!