Сільські замальовки

Творчість народжується, коли людина голодна. Якщо не вистачає любові, автор створюватиме її в своїх картинах, піснях або поетичних рядках. І це, напевне, найсильніше джерело емоцій та творчої енергії – нестача любові.

Хоча у кожного є свої джерела. Хтось просто хоче розповісти свою історію – йому потрібні вуха. Виразити свої думки, прокричати їх на весь світ крізь слова, мазки або звуки.

Чи була я голодна, коли починала це писати? Ні. Напевне, це – єдине, що я можу написати, нічого не вигадуючи. Тож хай що буде, те буде. Це потік свідомості, спогадів, роздумів про минуле.

До 16-ти років я жила у селі з файною назвою Боровеньки. На відміну від багатьох сіл, які розташувалися компактно, наше село розкидалося на багато кілометрів – вперлося всіма боками в поля, бугри, степи та ліси. Сіло на річку і розповзлося, як те желе. Розпластаний товстунчик або навіть коржик. Вулиці, провулки, сінокоси впереміш із городами та посадками верби й терну. Як же він пахне навесні! Хоч до тих кущів і далеко, але навіть найменший вітерець приносив із собою цей солодкий аромат білих квітів.

Наша хата стояла (і досі стоїть) на луках, серед сінокосів, городів та верби. Поруч стояли ще кілька хатинок. І все. На сотні метрів навкруги – нікого. Лише бусоли з’являлися, коли потеплішає, та жаби – ті голосили навесні. Давали знак, що час саджати бульбу.

Я пам’ятаю небагато зі свого дитинства. Психологи би сказали: «Ваша свідомість блокує погані спогади!» Але ні. Моє дитинство було середньостатистичним. Батьки не пиячили і не тримали за рабів, ніхто мене не домагався. Родичі турбувалися про мене та хотіли дати найкраще – не лише мама з батьком, а й інші.

Тим не менш, не дивлячись на відносно щасливе та безхмарне дитинство, я пам’ятаю не все. Що, психологи, викусили?!

Я народилася наприкінці 1995-го року. Рік свині, Стрілець. Ще й Ірина. Це – термоядерна суміш. Простодушність та наївність, самовпевненість, прямота й тяга до надприродного, імперіалістичні заскоки, кураж і лінь. Хаос сперечається з порядком, бажання мовчати та кричати на весь світ – теж. Мене переповнюють протиріччя з самого дитинства. Проте час навчив боротися з ними.

Але ми тут не задля психології. Ми тут - заради сільських спогадів. Тож поїхали!