Сільські замальовки

Отже, активне дитинство припало на перше десятиліття 2000-го. Це був той час, коли роки спочатку здаються такими довгими та плинними, а потім різко скоротилися. Хіба був у цьому хтось винен? Та ні. Не думаю. Скоріше за все, це була заслуга прогресу. Ми швидко дізналися, що таке мобільний та інтернет, а потім – і мобільний інтернет. Швидко з’явилися кольоровий телевізор, програвачі та компакт-диски. Технології вривалися в наше життя і скорочували його. Годину – до хвилини, день – до години. І ось весь період для мене перетворився на один суцільний до-о-о-о-о-овгий рік – з довгими зимою, весною, літом та осінню. Як же багато відбулося за цей рік!

Наша хата стояла посеред сінокосів, трохи далі від головної дороги. До нашого дому й сусідки навпроти веде грунтовий шлях. Після дощів він перетворюється на суцільне багно. Але що дітям до того? Взули шльопанці й побігли, розбризкуючи брудну воду навколо. Та для життя й ведення хазяйства не дуже - я це швидко зрозуміла. Тут як ніде відчувається різниця між порами року. Взимку дорога замерзає, сніг ніхто не чистить - лише старанний сусід неквапливо робив стежку в метрів двісті, щоби ми всі змогли вийти з наших луків на бетонну дорогу.

Згадуючи про зиму, я одразу бачу перед собою маму. Як її силует зникає в стіні снігу. Вона віддаляється, безтурботно ковзаючи ногами по вкритій кригою дорозі. А я стою посеред засніженого шляху і хочу плакати. Потім розвертаюся і йду далі – бо бабуся чекає на ночівлю. І досі сльози застеляють очі, коли я згадую про це. Хоча нічого і не сталося, адже на ранок я повернулася додому.

Але взимку було і багато хорошого. Новий Рік та Різдво, гірка та поліетиленові мішки, набиті снігом. Мій старший брат разом із хлопцями ризикували – спускалися з гірки, сидячи або навіть стоячи на санчатах. Пришелепкуваті! – думала я. Десь вони дістали старі лижі, натерли їх салом. Не знаю, чи спрацювало, але принаймні ніхто не жалівся.

Весна асоціюється з брилями льоду, що пливуть повз нашу хату. Ті зими були дуже сніжні. Замітало, замерзало, а коли тане – сидимо вдома, бо чобіт не вистачало. Іноді вітчим переносив нас із братом на плечах до бетонної дороги, щоб ми йшли до школи. Назад зустрічала мама з чоботами. Або ми з братом ховали чоботи у кущах – хтозна, чому ми були певні, що їх ніхто не вкраде. Взагалі весни тривали недовго – вже у травні, після святкувань Дня Перемоги (тоді він ще так називався) починалася спека. Переддвер’я літа.

Говорячи про літо, я бачу зелені простори рідних луків. Я би хотіла повернутися туди, бо саме там моє коріння – напевне, таке ж зелене, як і трав’яні поля навколо. Як листя верб або стрункої кукурудзи, що шелестить від подиху вітру. Я чую, як співають ластівки, що ніжаться у променях післяобіднього сонця, сидячи на вірьовці для білизни. Бачу качок, які простяглися на траві після купання у калюжі і дрімають. Чую, як гудуть комахи, як гавкає собака десь удалині. Як грає радіо ген за річкою. Як перегукуються люди, що приїхали косити траву недалеко від хати. Таких за літо – сила-силенна. Вони їздили дорогами через луки з ранку і аж поки не смеркне.

Я ніколи туди не повернуся і більше не почую тих звуків. Але фото з тих місць ще можуть повернути назад на хвильку. Пошкрябають нутро, проте все-таки дадуть цю ілюзію.

Осінь. Це, звісно, школа. А ще – заморозки, холодне повітря та прибирання городу. Стовпи диму від багать на городах сусідів. Примерзла земля. Повітря, схоже на холодну воду, наждачний папір та сріблястий метал. Це купи жовтого листя, яке я загрібала ногами на шляху зі школи додому. Це кошеня, яке ми з братом не врятували, бо батьки заборонили брати тварин з вулиці. Потім я бачила його трупик і ще довго вибачалася, коли ходила повз. І досі соромно за той випадок.

Був час, коли пори року проходили однаково. Той самий сніг, ті самі підтоплення луків і завоювання калюж у величезних резинових чоботах. Ті самі літні сінокоси й акомпанемент із ластівчиних співів. Те саме пожовкле листя та мерзле осіннє повітря.

Кажуть, ходити по колу - шкідливо для здоров’я. Але в цей повторюваний цикл я би із задоволенням зайшла.